пʼятниця, 24 липня 2020 р.


РУСЛАНА БОВГИРЮ ПРЕДСТАВИЛИ КОЛЕКТИВУ ЛІКАРНІ
в якості її очільника. Це зробили голова районної ради Микола Кухарець
та його заступник Олександр Задорожний 14 липня у конференц-залі ЦРЛ.







Руслан Володимирович переміг на конкурсі на вакантну посаду директора КНП «Дубровицька центральна районна лікарня» ще кілька тижнів тому. На останній сесії, яка відбулася у п’ятницю, 10 липня, його кандидатуру затвердили депутати районної ради. Тож з початку тижня він – біля керма нашої районної лікарні.
Голова районної ради Микола Кухарець, вітаючи нового керівника, тепло подякував і донедавній виконуючій обов’язки головного лікаря Наталії Мединській. Саме вона стійко винесла на своїх плечах реформування другої ланки медичної галузі, зумівши досягти підписання з НСЗУ угоди за дев’яти пакетами. Це один з кращих результатів в області. Організація роботи закладу в умовах коронавірусу, безпека персоналу та пацієнтів – також її безпосередня заслуга. Тож новому очільнику лікарні є на кого спертися в роботі.
Самого Руслана Володимировича колектив добре знає як хорошого колегу. З 1997 року – він працює лікарем-анестезіологом в нашій лікарні, очолював відділення реанімації. Добре обізнаний зі всіма проблемами галузі і закладу, всіма їх плюсами і недоліками. «Ви мене добре знаєте. Я людина командна, тобто розраховую на вашу підтримку в майбутньому. Бо впевнений у кваліфікації та порядності кожного з колег. Думаю, що разом ми впораємося з усіма викликами, будемо співпрацювати з районною владою і вирішувати поточні всі питання позитивно», – сказав новоспечений директор КНП, звертаючись до колективу.
В його амбітних планах – подальші поступальні перетворення в закладі. Сподівається він на втілення проєкту щодо модернізації приймального відділення і готовий шукати своїх однодумців в кожному представнику влади, хто допоможе в цьому.
Колектив редакції газети також вітає нового очільника лікарні з високою посадою. Щиро віримо, що й на новому щаблі в медицині Руслан Володимирович проявить ті ж відповідальні якості, за якими ми його знали раніше. Хай щастить!

Людмила РОДІНА.

З днем народження тебе, моя Княгине!





Дубровиця для мене – це наймиліший і найдорожчий серцю клаптик України. Тут жили і живуть люди, дорогі моєму серцю. І  будь-яка дата народження міста – для мене як день народження подруги, яку любиш і поважаєш.
Хочу побажати своїм землякам в день народження нашого міста не тільки дуже потрібного нам усім миру на землі, а й таких простих і вічних речей, як віра і любов. Знаю, наскільки важко в такий напружений та нестабільний час зберігати в серці любов до ближнього. Розумію, як непросто утримувати віру в справедливість та стабільність в нашій державі, але мусимо це робити, бо інакше ми втратимо не тільки себе, а й країну, частинкою якої є Дубровиця.
Якщо ви навідаєтесь у наше місто як турист, то ніколи не розгадаєте його з першого разу. Аби зрозуміти тутешню атмосферу, в цьому місті треба надихатися, наспілкуватися, набутися.  Побудьте хоч кілька днів, відчуйте серцебиття Дубровиці, її ритм, особливий дубровицький шарм.
Центр Дубровиці – майдан Злагоди, костел Іоанна Хрестителя, парки – то обличчя, візитівка міста, але не тільки в них принадність нашої Дубровиці. Якщо хочете душевного спокою, то можете поміркувати на лавочці біля будь-якого храму міста, незалежно від конфесії, всюди – Божа благодать. Якщо бажаєте  згадати щось приємне чи помріяти, то присядьте у доглянутому парку, чарівному у будь-яку пору року. Поспостерігайте за малечею на майданчику в центрі, і ви відчуєте, що майбутнє і  сьогодення зовсім поруч.
Коли відчуєте потребу побути з містом наодинці, вируште вулицями на побачення з Дубровицею. Дуже багато у нас з’явилося комфортних, сучасних тротуарів, отож ваша подорож буде цілком  безпечною. А хочете, зверніть від центру трішки вбік, і ви потрапите у дуже розмірену атмосферу маленьких вуличок з великими і маленькими двориками, де бавляться діти, сидять на лавочках поважні пенсіонери, розростаються буйними кущами жовті лілії і троянди. Дубровицькі господині люблять красу і своє місто. Практично чи не у кожному дворі – свій квітковий рай. Він так милує очі таких, як я, жителів багатоповерхівок. Спасибі всім, хто плекає квіти, за працю біля них. Навіть поважні ліниві дубровицькі коти люблять заховатися у затінку чудових кущів і визирають: а хто-то заглядається на їх господу?
Часом йду вулицями Дубровиці і уявляю, як тут ходили сто, триста і тисячу років тому. Тут вирувало життя тоді, коли багатьох сучасних великих міст не було на карті України. Древня моя Красуня, дуже древня. В історії прочитаєте про дубровицьких князів, їх вклад у розвиток містечка. А хіба ж ви не знаєте про Іулянію та Анастасію Гольшанських – ревних християнок, які корінням з нашого краю? Стою у храмі Святої Діви Іулянії на службі Божій і щоразу прошу і покровительку нашого краю перед Богом дбати за нас. Шістнадцятилітня Діва Іулянія Гольшанська, княжна Дубровицька – покровителька не тільки Дубровиччини, а і всього поліського краю, адже вона возведена в сонм святих християнської православної церкви, святі мощі її покояться в Києво-Печерській лаврі. Слухняна і смиренна юна християнка ступала по цій землі у шістнадцятому столітті, всього-навсього чотириста років тому… А тепер Дубровиці – 1015 літ. Я знаю, що якби не Василь Павлович Попенко і його однодумці – Олександр Бруяка, Юрій Максименко, то не відзначила б Дубровиця ні 800-річчя, ні зовсім незабаром – 1000-ліття… Чимало досліджень було зроблено цими краєзнавцями. Кожен період історії Дубровиці – особливий і неповторний, кожен, як кажуть, вишитий червоними і чорними нитками. А історію писали і пишуть дубровичани – люди різних професій, ветерани праці, молодь – громада міста. І зараз ми стоїмо на переломі адміністративного устрою, знову доля міста буде написана з нового рядка. Дуже хотілося б, щоб саме МІСТА…
Останніми роками Дубровиця так гарно облагороджується і молодіє, вона стає більш комфортною і сучасною. І важливо, про що мріє багато людей, аби збудували у Дубровиці сучасні підприємства, де могла б працевлаштовуватися молодь, щоб не їхати у світ на заробітки.
Але де б ми не були, любов до нашого міста об’єднує нас і робить близькими – по духу і настроях. І хоча ми різні за релігійними переконаннями, за політичними поглядами, своїми характерами – ми щирі, прості і відкриті поліщуки-дубровичани, працелюбні і терплячі. У кожного своя доля і своя життєва історія, в яку вплелася Дубровиця.
Що ще сказати в день народження? Напевно, треба про любов.
Люблю дивитися у рідному храмі на ікону Святої діви Іулянії –покровительки краю, люблю цвітіння каштанів, аромат липи біля костелу. Люблю, коли місто з бузком, люблю дубровицький ароматний чай чи каву, люблю зустрічати у Дубровиці людей, які дарують мені свої посмішки. Люблю, як годинник на костелі нагадує про час, люблю розмовляти з комунальниками чи поспілкуватися з шанованим мером Богданом Микульським про життя Дубровиці, люблю постояти на підвісному мостику і подивитися на Горинь, люблю аромат хліба біля нашої «Скиби», люблю дивитися, як дітки прямують до школи, люблю бачити своїх вчителів, люблю дивитися на весільні пари біля міської ради, де розташований РАГС. Ні, всі «люблю» не перелічити.
Просто люблю Тебе, Дубровице, і Твоє серцебиття.

На фото: Трояндовий рай Надії Огієвич.
Дубровицькі фонтани – улюбленці дітвори.
Свята Діва Іулянія Гольшанська у капличці настоятеля Олексія Бензюка.
За час карантину дуже змінилася вулиця Шевченка поряд з поштою.
Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар