Микола Кухаревич: «Найбільші

мої досягнення ще попереду»

Миколі Кухаревичу з Удрицька лише 19-ть, а він вже впевнено  торує шлях у професійному футболі. І доводить, що повна самовіддача і любов до справи можуть здійснювати мрії. У 13 років хлопець потрапив до юнацької команди ФК «Волинь». А минулої зими підписав контракт з львівським клубом «Рух», який є одним з лідерів Першої ліги. На талановитого нападника «жовто-чорні» покладають великі надії. І він, переконані, їх не підведе.

У щільному графіку тренувань та матчів Микола викроїв час, аби поспілкуватись з «Дубровицьким вісником». Тож про футбольну історію нашого земляка – читайте далі.

Як у твоєму житті з’явилась «гра мільйонів»?

Футболом живу з дитинства. Скільки себе пам’ятаю,  ця гра мене захоплювала. Обожнював дивитись матчі, грати у відеоігри і, звичайно, ганяти м’яча на полі з друзями. Ця любов до футболу мотивувала згодом кілька разів на тиждень долати дорогу на електричці з Удрицька до Дубровиці. Мені треба були кращі, повноцінніші тренування, і дитячо-юнацька спортивна школа в цьому допомагала. Якщо справді чогось хочеш, то ні відстань, ні затрачений час не стануть на заваді. Я завжди із серйозністю ставився до того, що роблю, бачив у собі футболіста. Тому поступово зрозумів, що без цього спорту не можу. І почав  йти до своєї мети і досі йду. 

Перший твій злет був, коли став частиною юніорської команди у ФК «Волинь». Як туди потрапив?

Я був у складі дубровицької команди «Юніор» під наставництвом тренера Стрибулевича Романа Івановича. На одному із обласних турнірів ми досить добре зіграли. Я теж непогано себе проявив. І за щасливою випадковістю на тому матчі були присутні люди, які мали зв’язки з волинським клубом. Вони й запросили приїхати і спробувати свої сили. На змаганнях за нову команду забив декілька голів. І тренер «Волині» сказав, що я підходжу і мене хочуть бачити у їхньому клубі.

Мабуть, виявилось непросто у 13 років лишати родину, рідне село і звикати до зовсім чужого міста?

Справді було дуже важко переїжджати від сім’ї в іншу область. Особливо в перші місяці. Я  навіть декілька разів задумувався, чи не покинути все. Мали ми напружені будні: рано вставали, йшли в школу, добирались на тренування, кілька годин займалися, повертались назад, вчили уроки. І в такому ритмі проводили кожен день. Але перетерпів той кризовий момент, поступово втягнувся і далі ставало все краще і краще. Це був хороший гарт для характеру і футбольних вмінь.

Як батьки сприйняли твоє рішення?

Мама з татом хвилювались, що відпускають мене в такому ранньому віці. Але вони поважали мій вибір. Я його зробив,  і батьки просто довірились. Вони завжди підтримують мене, адже розуміють, що це тяжка справа, яка потребує великих зусиль. Батьки не професійні спортсмени, вони бізнесмени, мають власну справу. Але теж намагаються тримати себе у формі, і я їм часто даю поради в цьому.

Зимою поповнив лави львівської команди «Рух». Як туди  доля завела?

Вважаю, що зробив чималий  крок вперед, перейшовши в цю команду. Це молодий, амбітний клуб, який ставить перед собою високі цілі і поступово йде до них. Я непогано зіграв в першому колі чемпіонату U-19. Забив 11 м’ячів в 14 матчах і був на третьому місці серед бомбардирів по всій Україні. Так мене помітили. І домовились, що стану частиною «жовто-чорних» у зимовому міжсезонні, чому я надзвичайно радий. В команді я уже півроку і досить добре влився в колектив. Тут він дуже хороший. Є багато досвідчених футболістів, які завжди дадуть правильну пораду, підтримають і допоможуть.

Чи складно в професійному клубі Першої ліги, адже до цього грав в юнацькій команді? З якимись труднощами зіштовхнувся?

Звичайно, це вже інший рівень. Тут потрібно швидше приймати рішення на полі та миттєво реагувати. Довелось трішки звикнути, але особливих труднощів не виникало. Я давно готувався до цього фізично і психологічно, бо знав, що рано чи пізно мене чекає дорослий футбол.

Свій дебютний гол забив на зборах у Туреччині. Мабуть, емоції переповнювали?

Був задоволений, але не скажу, що емоції переповнювали. Це була всього лиш товариська гра на зборах. Хочеться чимшвидше поцілити у ворота в офіційних поєдинках і допомогти своїй команді, тому що зараз триває дуже запекла боротьба між клубами. І тоді, непевно, емоцій буде значно більше.

Знаю, що є хворі на коронавірус у «рухівській» родині. Яка наразі ситуація? Як проходять матчі в умовах карантину?

Так, в нас було троє хворих у команді – два захисники і лікар. Один захисник вже вилікувався і тренується з командою. З медиком теж все добре. А інший – ще перебуває на лікарняному. Як  тільки стало відомо про захворювання, їх одразу ізолювали. Команда здала тести на наявність Ковід-19. Підтвердилось, що все нормально. І ми продовжили працювати в звичному режимі. А щодо офіційних матчів, то в них майже нічого не змінилось. Єдине – повинна бути дистанція між гравцями на заміні і масковий режим.

Без вболівальників, мабуть, геть не та атмосфера?

А от те, що футбольні поєдинки проходять без глядачів, це справді прикро. Адже я дуже чекав цих моментів. Знаю, що матчі Першої ліги збирають тисячі вболівальників. А в мене такого ще не було. І я хотів відчути цей кайф підтримки і неймовірної атмосфери. Шкода, що поки така ситуація.  

Привідкрий закулісся футбольної професії. Розкажи про свої будні та розпорядок дня.

Розпорядок дня особливо тяжкий під час зборів. Адже там маємо по два інтенсивних тренувань на день. Часу вистачає лише, щоб поїсти і поспати. А потім знову до тренувань. І так упродовж місяця, а то і більше. Зараз трішки легше, бо вже більше ігор. Але все одно графік доволі щільний через часті переїзди, матчі і підготовку до зустрічі з наступним суперником. Ну і звичайно в цей час потрібно підтримувати здорове харчування і правильний сон. Без таких нюансів футбольного режиму ніяк. Треба повністю віддаватись своїй справі. І лише тоді буде результат.

Тільки ступаєш перші кроки у дорослому футболі. І вони успішні. А чого хотілося б досягнути? Яку футбольну мрію маєш?

Насправді я подолав чималий шлях і багато зробив для того, щоб вийти на такий рівень. Але однозначно це тільки початок. Ставлю перед собою максимальні цілі. Я не з тих, хто любить ділитися планами і мріями. Просто намагаюся кожен день працювати над собою, вдосконалюватись, розвиватись, щоб бути все ближчим до них. Думаю, що найбільші мої досягнення  ще попереду.

Хто чи що мотивує, додає сил рухатись далі?

Мотивують мої цілі і близькі люди, заради яких хочеться досягати вершин і допомагати їм у всьому. 

У професії футболіста на свою адресу можна багато чого почути. Так повелось, що всі в нас звикли розбиратись у політиці та футболі. Як ставишся до критики?

Погоджуюсь, таких критиків вистачає. Але правда в тому, що вони тільки думають, що розбираються. Тому я стараюсь слухати підказки і сприймати зауваження від людей, які професійно знаються на цьому спорті. В тому числі від тренерів та партнерів по команді.

Якби доля розпорядилася по-іншому і ти не став футболістом, яку професію обрав би? І чи десь навчаєшся після школи?

Важко сказати, бо фактично все життя присвячував тільки футболу. Але все-таки думаю, що знайшов би себе у бізнесі. В будь-якому випадку не пропав. Щодо навчання, то здобуваю вищу освіту у Східноєвропейському університеті імені Лесі Українки на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я. По правді кажучи, рідко там буваю, адже весь час проводжу з командою у Львові. Та й у моїй професії виш дає мало потрібних знань, які згодяться у подальшому. Головне – практика та життєва наука.

У більшості футболістів є кумири. Принаймні кумири дитинства. Хто таким був чи є для тебе?

Я з раннього дитинства спостерігав за грою Криштіану Роналду і вболівав за клуби, в яких він був. Мене завжди підкупляла його самовіддача та професіоналізм. В цьому старався наслідувати футболіста і бути в чомусь схожим на нього.

Як проводиш вільний час?

Як я вже говорив, вільного часу маю обмаль. На щастя, живу у Львові. Можна довго досліджувати і гуляти його атмосферними вулицями. Є багато красивих місць, які варто відвідати. За цим часто й проводжу  вихідні.

Щоб наостанок порадив хлопцям, які люблять футбол і так само мріють потрапити до професійної ліги?

Можу лиш сказати, що завжди треба вірити у власні сили і ні перед чим не зупинятись. І звичайно – має бути щоденна велика робота на собою. Нічого просто не дається.

 Спілкувалась Леся Кондратик.