АНДРІЙ ГРИНЕВИЧ ЗАЛИШИВСЯ КЕРІВНИКОМ «КОЛОСА»

У середу, 1 липня, відбулася звітно-виборна конференція районної організації ВФСТ «Колос». У її роботі взяли участь заступник голови обласної однойменної організації Віктор Малецький, заступник голови районної ради Олександр Задорожний, начальники відділів освіти Ніна Стасюк та молоді, туризму і спорту Наталія Мозоль. Всього на конференцію було делеговано 33 представники первинних організацій. Однак через об’єктивні причини в її роботі взяли участь 24 делегати.

Зі звітом про роботу районної організації товариства за останні п’ять років виступив її голова Андрій Гриневич. Зокрема, він зазначив, що робота групувалася в двох напрямках – участь в обласних змаганнях та організація і проведення районних.  Традиційно проводиться і набула великої популярності серед аматорів спорту Спартекіада за програмою «Сільських спортивних ігор» (за звітний період в її залік додатково ввійшли й змагання з кульової стрільби). З 1915 року в районі з’явилися нові чемпіонати – з пляжного волейболу та футболу. Минулого року провели також відкритий чемпіонат району з армспорту. Буквально два роки тому дали новий поштовх для розвитку такого прекрасного видовищного виду спорту, як баскетбол. Тож відкритий чемпіонат району з баскетболу збирає масу його шанувальників.

У зв’язку з карантином наш ФК «Селець», що мав грати на першості області, мав тільки одну гру з Костополем.

Загалом за підсумками Спартакіади наш район посідав в області за звітний період високу рейтингову позицію.

Великої популярності набрав інформаційний бренд «Дубровиччина спортивна» у мережі «Фейсбук».

Андрій Миколайович зазначив: «Хотілося б сьогодні подякувати всім нашим меценатам та спонсорам, завдяки яким останнім часом розширено матеріально-технічну базу нашого товариства. На базі професійного ліцею за сприяння керівника цього закладу та підприємця Валерія Салюти восени 2015 року було відкрито тенісний клуб.

На свято спорту вже кілька років поспіль перетворюється  вшанування переможців Спартекіади Дубровиччини. Щороку ми нагороджуємо кращі команди, спортсменів, тренерів за її рейтингами.

Хочу сьогодні подякувати і начальнику районного відділу освіти Ніні Стасюк за багаторічну співпрацю в популяризації спорту. Велика вдячність також екс народному депутату Василю Яніцькому за постійне фінансове сприяння в організації змагань».

Схвально оцінили роботу РО ВФСТ «Колос» та її голови у своїх виступах Ніна Стасюк, директор Озерського навчального закладу  Анатолій Серко, підприємець з Мочулищ Микола Вальковець. Єдине, на чому наголошували, – влада має більше звертати уваги на розвиток спорту. «на жаль, перші особи району – нечасті гості на змаганнях. А хотілося б зворотнього. Тоді і ставлення до спорту, фінансування заходів були б, напевно, іншими. Бо поки що все тримається переважно на ентузіазмі фізкультурників та фанатичному захопленні спортом окремих меценатів», – зауважив справедливо Анатолій Серко.

Тож Андрій Гриневич залишився біля керма  районного «Колоса» на новий термін. Хоча був і другий претендент на цю посаду – Андрій Полюхович із Висоцька. Його заступником обрано Сергія Столяра. Також було оновлено президію, ревізійну та мандатні комісії РО ВФСТ «Колос», обрано делегатів на обласну конференцію.

Людмила РОДІНА.

ЩО БУЛО ПАМ’ЯТАЮ…

Хоч минуло вже багато часу

…Наприкінці 50-х проминулого вже століття я приїхав у ЗалужжяДубровицького району. Дружина Ольга вже там учителювала в сільській школі.

Щойно скінчив службу, професії, ясна річ, не мав. Мене поставили бібліотекарем (невдовзі з відзнакою закінчив культосвітній технікум).

Я вже тоді цікавився краєзнавством. Отож почав вишукувати матеріали з історії села. Дописував до районної газети «Червоний промінь».

Євген Олексійович Слюсаренко, тодішній редактор, запросив мене до редакції на посаду літпрацівника. Писав я про різне, але одразу запропонував рубрику «Вивчай і знай свій рідний край». Заснували у вересні 1961 року літературне об’єднання. Його головою обрали Петра Красюка, мудрого і дотепного. Ось він приміром, каже: «Зійшлися на літроб’єднання поети-почарківці, вийшли на свіже пів літра…» і т.д.Щомісяця виходила літературна сторінка, провели конкурс на кращий вірш, краще оповідання.

Саме в редакції «Червоного променя» я заприятелював із випускником Львівського університету Іваном Артемовичем. Він проходив у нас переддипломну практику (згодом – власкор рівненського «Червоного прапора»). Познайомився ще з одним студентом того ж університету, поетом, звали його Василь Верес (недавно читав про Василя у споминах Ірини Жиленко «Homoferens).

Та навесні 1962-го «Червоний промінь» ліквідували та створили у Сарнах міжрайонну газету. Петро Красюк зателефонував мені з Висоцька і прочитав передсмертний монолог «Червоного променя»:

Прощай, мій дорогий читач,

І слізно по мені не плач!

Життя провів я, як солдат,

Серед житейських барикад

І випромінював теплінь…

Прощай! Амінь.

А я повернувся на рідну Звенигородщину (Черкаська область). З Петром Красюком листувався. На титулі однієї із своїх поетичних збірок він написав: «… на згадку про дні-літа, коли ми були молодими».

Я закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т. Шевченка. Працював директором Звенигородського краєзнавчого музею, відповідальним секретарем редакції газети «Шевченків край». Маю майже три десятки краєзнавчих книжок. Мені вже 85. Живу в підкиївському Вишгороді. Тут – Дніпро, тисячолітнє місто. На околиці – сучасні хмаросяги. Я ж незрідка згадую Полісся, Дубровицю і Горинь. Моє далеке – близьке.

Володимир ХОМЕНКО.