Парафіяльне свято у родинному колі

Дивлюся на Його стіни і уявляю, як триста літ тому тут відбудували храм. Звісно, поступово костел набуває нових рис. Після довготривалої перерви тут зроблено великий ремонт – змінено перекриття, пофарбовано Святиню у світлий колір, вже й вікна стоять пластикові єропейські. Всередині, ще роботи і роботи. Але краса століть тут торкається кожної душі, незалежно від віросповідання.

Завжди, коли заходжу в наш костел, то рука підіймається перехреститися. Звичайно, хрещуся так, як це роблю у своєму православному храмі.

Думаю, що Бог на вірянку іншої конфесії не образиться. Адже побувати у будь-якій святині, послухати духовне слово і спів – це очищення для нашої душі.

Намагаюся щороку потрапити на парафіяльне свято в костел Іоана Хрестителя, бо мені цікаво, приємно і духовно торкнутися іншої культури. Релігія – це духовність і культура, яка вчить любити ближнього і не завдавати прикрощів.

Віра – це вибір. Поважаймо вибір один одного! Віра – це молитва! Віра – це таїна душі!

28 червня в костелі Іоанна Хрестителя відзначали храмове свято. Цьогоріч воно пройшло у родинному колі без гостей, закордонних та з сусіднього району. Карантинні обмеження вплинули і на церковні свята. Але, як зазначив настоятель храму отець Валерій Дубина, щирі серця маленької католицької громади міста в цей день з особливим піднесенням славили Господа. У храмі в цей день молилися за здоров’я парафіян і всіх жителів Дубровиччини, за Україну та її захисників, за медиків, які тепер теж на фронті.

Наш костел древній, але молодіє на очах. Любимо його серцебиття і вже звикли до його голосу, коли він нагадує всім нам про час. Костел Іоанна Хрестителя – окраса Дубровиці, яка зображена на багатьох візитівках, листівках, обкладинках. Їдеш з боку залізничної станції і костел, як сонечко, милує око на серед зелені дерев.

Зрозуміло, найрідніший нам Храм той, де ми молимося! Не важливо, чи це православна церква, чи дім молитви, чи костел… Всі вони духовні святині краю! Тому шанобливо ми повинні ставитися до кожної релігійної споруди! Щодо костелу Іоанна Хрестителя – то він розташований на головній артерії міста. Коли споглядаю, як часто роблять на його фоні фотосесії весільні пари, то так тонко відчувається зв’язок поколінь.

І попередній настоятель храму Владислав Лукасевич, і теперішній Валерій Дубина, і парафіяни храму вкладають душу у життя костелу. Шануймо цю Святиню. Приходьмо до костелу просто посидіти на лавці, подумати про життя.

Тут дуже затишно і духовно. Любімо свій край і святині цього краю! Нагадаю, що перший храм споруджений з дерева у 1684 році для ордену піарів коштом Яна Кароля Дольського, який виділив для цього 33 тис. злотих. У 1709 році його спалили шведи, які поверталися після Полтавської битви. У 1695-1742 роках за підтримки ректора польського Університету мистецтв Казимира Пнєвського відбудовано у стилі рококо вже мурований римо-католицький костел. Через сто і двісті років, коли нас не буде на цім світі у цьму храмі лунатима молитва. Я впевнена. А славити Бога – це велично завжди і всюди.

Люба КЛІМЧУК.