Шлях до мрії – це праця та зусилля

 

Дітям з Полісся Господь дарує багато талантів. Дуже приємно, якщо вони реалізують їх у життя. Хоча зробити це не завжди просто. Наприклад, тим, хто має хист до малювання, практично ніде здобути на Дубровиччині відповідну початкову освіту. Однак, таланти пробиваються, як квіти крізь асфальт.

Якось у соціальній мережі звернула дуже увагу на чудові світлини вісімнадцятирічної Лесі Янковської. Познайомилися ближче. Про талановиту юну землячку, її наполегливість та мрію розкажу і вам, шановні читачі.

 

Леся Янковська народилася у Людині. Закінчила  закінчила місцеву школу. Зовсім випадково дівчина захопилася малюванням. Леся розповідає: «Якщо пригадати шкільні роки, то вперше рука небайдуже і з насолодою потягнулась до пензлика у 8 класі (в школі звичайно були уроки  малювання, але спочатку особливого захоплення цим видом мистецтва  у мене не було). І ось моя подруга скинула відеоурок з ютубу, де вчили покроково малювати (небо, море, скелі). Я переглянула декілька відео з гарними пейзажами і мені захотілося спробувати їх відтворити. В той же день я купила фарби (гуаш) і на звичайному листочку А4, я намалювала місячну ніч. Звичайно робота була досить дитяча, але зате  в мене з’явилось бажання ще намалювати декілька таких дитячих пейзажів. Вже через декілька місяців  я казала мамі, що хочу бути художником».

Як відомо, на теренах Дубровиччини художньо-естетичних шкіл нема. Як опанувати малювання тим, хто має талант? Один із варіантів – піти на гурток у центр позашкільної освіти. Там можна навчитися азам мистецтва. Проте не всім дітям зручно доїжджати. На початках багато наших юних земляків беруть перші уроки малювання саме з інтернету. Лесі пощастило. Вона має  ще й гарну творчу підтримку вдома – талановитого дідуся Івана Павловича, який підтримав онучку на шляху до творчості. Дівчина розповідає:

– Я малювала на листках А4, поки дідусь не запропонував мені намалювати картину і зробити для неї рамку. І ось моя перша робота – на ДВП, гуашшю. Це була осінь. Після того, знову ж таки дідусь запропонував мені малювати олійними фарбами. Мій дідусь – творча особистість, він малює реалістичні пейзажі, робить плакати (тепер я вже йому допомагаю). У мого дідуся золоті руки. Він вміє все. мама взагалі каже, що дідусь – чарівник. Колись він працював у Висоцькому лісгоспі у будівельній бригаді. Неабиякий талант має дідусь до малювання. Може сам збудувати будинок. Наприклад, для моєї сестрички дідусь змайстрував таку хатку.

Пригадую, скільки радості було, як дідусь дав мені свої фарби та пензлі. Але навіть працюючи ними, я не відразу всьому навчилася. Моя перша робота, яка припала мені до душі – це захід сонця в селі. Я дуже люблю своє мальовниче, прекрасне село. Чого варте тільки Сомине озеро? Якщо ви його ще не бачили, то обов’язково побувайте!

В 11 класі дівчина почала серйозно готуватися до ЗНО. Класний керівник Світлана Йосипівна, порекомендувала Лесі взяти уроки у професійного художника з Рівного, щоб набратися досвіду для творчих конкурсів в університет. Професіонал своєї справи брав на заняття лише талановитих дітей. Спочатку у Рівному влаштовував для них своєрідний іспит. Леся дуже хвилювалася, чи вдасться переконати митця, щоб він захотів взяти її на навчання. Дівчина продовжує:

– На щастя, я цей іспит пройшла, хоча й не знала грамотності побудови предметів в перспективі. Я їздила в Рівне на вихідні раз на два тижні і по 6 годин малювала. Було непросто спочатку, все було для мене нове і досить складне. Проте, набираючись досвіду, приходило задоволення від уроків. Приходила о 9 ранку, ставила мольберт, кріпила папір, дивилась на гіпсову голову давньогрецького філософа і думала: «Ну як я його намалюю?» Після шестигодинного зусилля я отримувала непоганий результат – правильно побудований, заштрихований рисунок. Будь-яку справу треба не боятися починати, це – головне. Звичайно, ці поїздки були можливими завдяки підтримці моїх дорогих батьків – Юлії Іванівни та Геннадія Леонідовича.

Згодом Лесин розклад занять перебила пандемія. Автобуси в обласний центр почали їздити з перебоями, це вплинула на поїздки на уроки до Рівного. А ще дівчина, як і всі ми, боялася захворіти і як результат, неякісно підготуватися до вступу. Перерва у заняттях з художником тривала два місяці. Леся часу не марнувала і посилено готувалася до ЗНО. А згодом надолужувала пропуски у творчих заняттях. При першій нагоді дівчина поїхала до Рівного і десять днів наздоганяла пропущені уроки з малювання. Леся каже, що саме у цей час вона стала впевненіше тримати олівець і пензель в руках, намалювала багато гарних робіт.

Дівчина успішно склала ЗНО і зареєструвалася на творчі конкурси у двох вишах Львова. Леся згадує: «Я зареєструвалась на конкурси у двох закладах: Львівська академія мистецтв і Національний лісотехнічний університет. Першим був екзамен в академії, він був досить тяжкий, як морально так і фізично. Всі діти, які малювали зі мною в аудиторії навчалися у художніх школах. А у мене за плечима – лише піврічні заняття. Я отримала низькі бали і вже знала, що ніяка академія мені не світить...

Проте дівчина вирішила не опускати руки та не зупинятися на шляху до своєї мрії – здобути творчу професію. І ось творчий конкурс у лісотехнічному виші. Леся почувалася тут більш впевнено, бо вже знала атмосферу цих конкурсів. Як зазначає дівчина, було вже не так страшно та панічно. Результат був набагато кращий, ніж в академії. Наступним був творчий конкурс у педагогічному університеті ім. Гнатюка у Тернополі. Пройшла творчий конкурс і там.

Однак, Леся Янковська дуже мріяла навчатися у прекрасному Львові, тому обрала Львівський лісотехнічний університет. Після хвилюючого очікування результатів конкурсу, радості Лесі не було меж, адже дівчина зрозуміла, здобуватиме фах дизайнера у Львові (за державний кошт).

Спеціальність «промисловий дизайн», тобто дизайнер меблів, інтер’єрів, естер’єрів.

Емоції переповнювали студентку і на перших парах. Вона сиділа поруч з однокурсниками і розуміла, що лише вона, одна-єдина в аудиторії не закінчила художню школу. Тому думки про те, чи вдасться осилити програму, деякий час переслідували дівчину. Але згодом ця тривога минула, бо Леся поринула у цікаві творчі заняття. Тепер, на другому курсі, предмети у дівчини значно складніші, але й значно цікавіші. «Я багато малюю та креслю, – додає Леся, –але це у мене виходить все краще та краще. Випускники нашого факультету є фахівцями з розроблення проєктів меблів, виробів з деревини та оформлення інтер’єру житлових та промислових будівель. Ми вивчаємо живопис, основи композиції, анімацію, основи макетування, векторну графіку, 3D моделювання, інженерну та комп’ютерну графіку та багато інших цікавих предметів».

Леся Янковська дуже любить природу та місто, в якому навчається. Як додає дівчина, Львів надихає на творчість, а поліська природа дає енергію творити. Леся каже: «Люблю природу, це є основне підгрунтя моєї творчості, фантазій, які я відтворюю  на папері. Люблю фотографувати природу. Просто йду звичайною вулицею і щось в ній цікаве мене вабить, виймаю з кишені телефон і фотографую. Здавалося б, нічого особливого. Я маю творчий профіль, де публікую фото, відео дивовижної природи, архітектури. Я щаслива, що втілюю свої мрії у життя. Тепер не уявляю себе без творчості. Хочу порадити всім: не опускайте руки, якщо у вас щось не виходить з першого разу. Старання та наполегива праця – результат успіху».

Люба Клімчук.