* Є проблема

СВИНІ НЕ ВИННІ

Минулої неділі стала свідком  неприємної ситуації – школярі з Орв’яниці на Горині виявили тушку дохлого кабанчика вагою понад сто кілограм. Схоже, в якомусь приватному господарстві трапився падіж. Таке останнім часом в селі не дивина. Якась недуга неабияк підкосила свиняче поголів’я. Люди перешіптуються, що це взагалі свиняча чума. Та навіть якщо йдеться й про менш небезпечну для домашньої худоби недугу, все одно може бути карантин й утилізація всіх свиней. Тому селяни, незважаючи на недавні вкрай спекотні дні, масово кинулися у забій своїй підгодованих хряків, вирішивши не наражати їх на ризик підчепити інфекцію. Кололи свиней, поки ті ще здорові. Бувало дорізали й прихворівших. Виявляється вирішували проблеми із захворюванням домашньої худоби й в такий варварський спосіб – дохлі ратиці у воду.

І дарма, що кожен знає прості правила запобігання розповсюдженню хвороб, де в першу чергу необхідно локалізувати вогнище інфекції. А потім обов’язково обмежити доступ до нього сторонніх осіб. Але ж ми легких шляхів не шукаємо, правда? Чи взагалі діємо у «кращих» традиціях добросусідства: в мене здохла корова - то хай в сусіда зляже дві? Ну інакшої ж версії ніяк на гадку не спадає.

Зрештою, грець з ними, тими свиньми. Як кажуть в таких випадках, були б ми живі, то й свині у нас будуть. Однак у спеку в річці знаходить рятівну прохолоду маса людей. Ті ж дітки там бавляться. І хтозна, на яку небезпеку вони наражаються. Можливо, хтось вважає, що особисто йому це ніяк не загрожує. Але, де гарантія, що та, кинута в річку, зараза не випаде згодом тобі ж росою чи дощем?

Інколи думаю, як ми безпечні і недалекоглядні у своїх вчинках. Згодом ладен лікті собі кусати, та час згаяно. А ще часом вважаю, що ми неабияк ображаємо свиней, порівнюючи з ними людей. Свиня не може відповідати за свої вчинки, на те вона й тварина. Та й чи винна вона, якщо її власник створює такі умови, коли вимушено валяєшся в лайні? А от людей діяти по-свинськи не спонукає ніхто. Бо вони вільні у своєму виборі. Хіба що вже натура їхня, свиняча, знову ж таки, даруйте мені, капловухі, за це порівняння, диктує відповідну поведінку.

Людмила РОДІНА.

Найдовший ритуал року:

Дзвін пам’яті вдарив 223 рази

Наприкінця серпня до столиці Євгенія Іванівна Ващишина вирушила з портретом свого сина-Героя Олега. Цьогоріч вперше в українському календарі з’явився День пам’яті загиблих у російсько-українській війні. Олег Ващишин – наш земляк із Сельця, поліг в бою під Іловайськом та, попри наявність документів, був похований як Невідомий. Лише згодом батьки Героя та земляки перепоховали солдата у рідному Сельці.

Хіба ж могла пропустити можливість вшанувати разом з усією Україною свого сина та всіх полеглих захисників України Євгенія Іванівна Ващишина цьогоріч? На запрошення організаторів мати Героя разом з сестрою Тетяною Іванівною побувала у столиці. Попросила Євгенію Іванівну поділитися враженнями про цю важливу для її серця поїздку.

– Матері та батьки з усіє України приїхали, щоб вклонитися своїм дітям, полеглим за Україну. Разом з нами в цей день Президент України Володимир Зеленський вшанував загиблих на Донбасі військових біля дзвону пам’яті. Церемонія пройшла біля будівлі Міністерства оборони України. Під час заходу зачитали прізвища 223 військовослужбовців, які загинули цього дня (29 серпня) у різні роки. Пам’ять кожного захисника вшанували з окремим ударом у дзвін і салютом із особистої зброї Почесної варти. Надзвичайно хвилююче на душі було, як прозвучало ім’я мого сина. Здається, все пробігло перед очима, весь біль, який ми пережили, і синові очі. Так часто снився мені Олег, доки ми не перепоховали його у рідному селі, хотіла душа додому. За кожним ім’ям щеміла душа, бо всі полеглі сини України мені як рідні, адже всі вони полягли за наше мирне небо. І зараз, як чую по телевізору, що знову на фронті втрати, то так важко сприймати цю дійсність, всім батькам полеглих важко. Так часто звучало цього дня питання «Доки триватима ця війна?». Поспілкувалася з матерями Героїв, з окремими раніше говорила по телефону, а тепер побачилися, обнялися. Як до сина в гості поїхала, рада, що не була душа мого Олежика в цей день самотньою. Дякую Богові, що здоров’я дав мені на цю поїздку.

Після цього вшанування пам’яті захисників України, які загинули під час виходу з Іловайська 29 серпня 2014 року так званим «зеленим коридором», продовжилося на Михайлівській площі.

Там, біля Стіни Пам’яті, зібралися рідні, побратими загиблих під Іловайськом військових, волонтери. Присутні поклали квіти до стіни пам’яті, зокрема було багато соняшників (символічно) – у той час в соняхах тривали бої, й залишалися загиблі українські захисники.

Євгенія Іванівна додає: «Сиділа з портретом Олега і так багато людей підходило і кланялося пам’яті мого сина. Була дуже зворушена, бо відчувала повагу цілком незнайомих людей. Портрет Олега розміщений і серед побратимів у верхньому ряду Стіни Пам’яті, навіть не змогла до нього дотягнутися. Але так відчувалася присутність його душі, впевнена, душі всіх наших Захисників були в цей день поряд з рідними. Як повернулася у Селець, то з отцем Ігорем відправили панахиду по сину у нашому храмі та на цвинтарі».

Євгенія Іванівна Ващишина дякує Селецькій сільській раді за надану допомогу на поїдку до Києва, а також перевізнику пану Мельнику за безкоштовний доїзд.

Довідково: За офіційними даними ГПУ, під час боїв за Іловайськ загинуло 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення, 300 – потрапили у полон. Втрати озброєння і військової техніки сягнули суми 300 мільйонів гривень. Українська армія зазнала найбільших одночасних втрат за всю історію війни на Донбасі.

Слава Героям!

Люба КЛІМЧУК.

До побачення, літо! Школо, привіт!

Понеділок, друге вересня, початок нового навчального року.

На Рівненщині до 1-го класу пішло 17,5 тисячі дітей. Торік було на тисячу більше. Випускників в області – 7,5 тисячі. У нашому районі навчальні заклади гостинно зустріли 654 першокласників, а одинадцятикласників у нас – 291.

Як завжди гарно, піднесено, по-своєму оригінально пройшли свята Першого дзвоника у закладах освіти району.

Зранку, 2 вересня, вулиці міста та сіл заполонили чепурні школярі: хлопчики у класичних костюмах, дівчата у вишуканих піджачках та спідничках, сарафанчиках та блузочках. А які гарні зачіски та білосніжні банти милували очі на шкільних святах. Багато дітей прийшли другого вересня на навчання у вишиванках, жовто-блакитними кольорами прапорів, кульок, стрічок сяяли подвір’я шкіл. Помітила, що цьогоріч діти несли до школи переважно квіти з власних клумб – айстри та гладіолуси, рідко бачила куплені букети.

З колегою ми із задоволенням побували на Святі Знань у мальовничому Мочулищі. Щоправда, дорога до цього села зовсім немальовнича, але спілкування з чудовим колективом Мочулищанського НВК, учнями та батьками перевершує цей недолік, характерний для багатьох сіл Полісся ХХІ століття. Попри невелику кількість учнів, Мочулищанський навчальний заклад у 2019-му приємно здивував Дубровиччину, бо двоє медалістів-випускників підкреслили достойний рівень знань, які дає заклад, на ЗНО. Дорогою спостерігаємо дуже приємну картину: свою улюблену вчительку Оксану Федорівну Позняк дівчатка вибігають зустрічати наввипередки, обіймають і пригортаються, як до мами. Так багато запитань у дітей до наставниці, так сяють дитячі очі. Ця шкільна гармонія наповнює серце особливим світлом, бо ще раз переконуєшся, що школа – це не лише знання, це виховання і щира дружба дорослих і дітей. А перші вчителі для школярів завжди як продовження материнського виховання. І от у такій першовересневій зустрічі можна скласти характеристику досвідченої вчительки Оксани Федорівни – добра, ласкава, ввічлива, людяна, терпляча!

А час летить так скоро. Сьогодні ці пташенята обіймають свою першу вчительку, а там дивись – вже й закінчують школу. Як мить цей час.

– Гордимося, що всі наші випускники стали студентами, – каже директор НВК Тетяна Степанівна Олексійовець, – ми дали гідні знання учням без репетиторів, у нас кожен педагог щиро вболіває за кінцевий результат.

Заступник директора Марія Тимофіївна Богдан проводить нам екскурсію школою. Цікаво спілкуватися з мудрою жінкою, яка з 1986 року працює заступником директора з навчально-виховної роботи. Великий досвід роботи у Марії Тимофіївни, про кожен клас і кожного вчителя вона розповідає цікаво та з повагою.

Свіжовідремонтовані класи та коридори закладу, всі кабінети школи сяють блиском та комфортом. Так-так, саме комфортом. Приємно подивовані, що такий затишок створений далеко не у новому приміщенні закладу. А взагалі школа у Мочулищі – це комплекс із будівель різних часів, є й дуже історична будівля (якій близько 100 років), однак і там навели лад педагоги спільно з батьками. Саме про результативність такої співпраці і підкреслює Тетяна Степанівна на урочистості.

Урочиста мить: щиро шкільна родина запрошує на свято 12 першокласників. Вони виходять під оплески та музику на шкільне подвір’я, цікаво дефілюючи по простеленому килиму. Хай гарним зручним килимом стелиться цим діткам дорога до знань. І так приємно в цей день першокласникам отримати подаруночки від випускників школи, відразу дітвора заглядає у кульочки, що ж презентували в цей день? А на перший урок цього дня поспішають хлопчики та дівчатка зі своєю вчителькою Наталією Миколаїною Вальковець, а також татами та мамами. До речі, ми неодноразово писали про те, як змінилися класні кімнати у початковій школі. НУШ – це веселково, приємно та пізнавально. Це навчання з елементами гри. У Мочулищанському НВК створено прекрасний острівець нової української школи.

Говоримо з Тетяною Степанівною про колектив. «Про кожного вчителя можна писати окремий нарис, – каже директор, – бо кожен фахівець свого предмету, кожен живе школою. А найбільш досвідченою у Мочулищанському закладі є вчитель української мови та літератури Лідія Олександрівна Луцук, за плечима 50 років вчительства, 50 жнивних літ в освіті, зерна знань сіє мудра педагог досі у серцях школярів».

Свою вагомій внесок у розвиток  школи внесла шанована Ірина Олександрівна Вальковець, яка була директором у закладі близько тридцяти років.

Цьогоріч у закладі навчатиметься четверо діток за інклюзивною формою навчання. Переконана, що цим особливим діткам буде тут комфортно та затишно. Хай навчання всім буде в радість! А тем першого уроку цьогоріч було кілька. Однак всі вони об’єднувалися поняттями Україна, дружба, Батьківщина, мир. З цього і починається «УКРАЇНСЬКА ШКОЛА».

Люба КЛІМЧУК.

Цьогоріч першокласницею стала чарівна дівчинка, яка прославила Дубровицю на всю Україну, і не лише Україну, дівчинка, яка перемогла у телевізійному шоу «Україна має талант-діти» – Арінка Шугалевич. У 2 рочки вона назвала багато столиць країн світу. А тепер буде опановувати знання у Дубровицькому НВК «Ліцей-школа». Швидко плине час. Хай знання здобуваються легко!

На світлині: Світлана Йосипівна Белеля та її вихованці-одинадцятикласники. Останній рік навчання у школі завжди особливий і для класного керівника. Педагог каже: «Класним керівником я у цих чудових дітей з 5 класу. Це найактивніший клас в шкільному колективі. Вони – спортсмени, співаки, художники.

Дуже добрі діти, виховані. Я дуже заскучила за ними за літо, тому що бачилися рідко. Я дуже люблю свій клас і не уявляю, як буду без них, коли вони закінчать навчатися в школі. Планую в цьому році зробити все для того, щоб життя в школі було ще цікавішим для них. Вони про мої плани знають. Попереду у нас нелегкий рік! Всім – успішного навчання».

* * *

Тетяна Пляшко написала: «Сьогодні 3-Б клас (ЗОШ №2) розпочав навчальний рік відкритим уроком «Моя Україна – вільна держава». Дітей ознайомили зі змістом понять «держава», «незалежність», розширили знання учнів про Україну, як незалежну державу, про неповторність рідної країни. Вчили пишатися своєю Вітчизною, шанувати мову і розвивати українське мовлення учнів, уміння приймати рішення в нестандартних ситуаціях, колективну творчість і комунікативні здібності, творчу самостійність і відповідальність, сприяти розвитку творчої особистості.