пʼятниця, 27 грудня 2019 р.


ЛІСГОСП ВИЖИВАЄ ЗАВДЯКИ ВДУМЛИВОМУ МЕНЕДЖМЕНТУ

Останні роки держава проводить надзвичайно дивну політику щодо лісової галузі. Спочатку «нагорі» понизили статус уповноваженого державного органу, підпо- рядкувавши його Міністерству аграрної політики. Потім лісову галузь позбавили фінансування, припинивши у 2015 році державну програму із захисту та відтворення лісів. Це поставило на межу вимирання лісові господарства Півдня та Сходу. Однак лісівникам ресурсних областей вдавалося виживати й навіть підтримувати східних та південних колег.
Основним заробітком державних лісових підприємств досі був експорт деревини за кордон. Нині цей ринок для них закритий. Проте, звісно, кожен виробничник хоче продати свою продукцію якнавийгідніше. І хибне твердження, що заради наживи лісівники вирізають ліси під чисту. Не раз буваючи на лісовідновних посадках, можемо з певністю сказати: щороку лісові площі тільки збільшуються. Як же тоді виживають лісгоспи та ще й нарощують лісові масиви, спитає ви? А завдяки вдумливому менеджменту. Чималою мірою він залежить не лише від виробничих, але й комерційних підрозділів.
Як ніхто це добре знають бухгалтер реалізації ДП «Висоцький лісгосп» Марина Дем’янівна Берестень та комерційний агент Ірина Анатоліївна Дука. Обоє – фахівці вищого ґатунку, з чималим досвідом роботи в лісовій галузі. Тим паче Марина Дем’янівна – представник однієї з шанованих в нашому краї лісівничих династій. Не одне покоління Берестенів плекає ліс на Поліссі. 
Тож завдяки цим підприємливим спеціалістам лісгосп не тільки знаходить нові вигідні ринки збуту для продукції, але й освоює нові її види. Адже важливо не тільки вигідно продати наявну продукцію, а й вчасно зайняти пустуючу нішу відповідно до запитів ринку.

Лісівників колишніх не буває

Анатолій Миколайович Шулюк роботі у лісовому господарстві віддав 36 років свого життя. «Я б сказав, що лісівників колишніх не буває, – ділиться він думками під час нашої зустрічі, – неможливо перестати любити ліс та вболівати за вирішення проблем галузі, навіть коли ти на заслуженому відпочинку. Я радий бачити, що нині Висоцький лісгосп очолює досвідчений і мудрий керівник Віталій Торчило. Він дбає про підприємство і про свій колектив. Дуже важливо, як керівник шанує своїх підлеглих, є взаєморозуміння та взаємоповага. Це велика частина успіху у роботі».
Ветеран праці, лісівник Анатолій Миколайович Шулюк народився у Горині (Білорусь). Зізнається нам досвідчений лісівник, що мріяв у юності стати будівельником. Але доля склалася інакше. Після служби в армії вступив у Лісінівський лісгосптехнікум, а потім закінчив Ленінградську лісотехнічну академію. Доля привела молодого спеціаліста на Полісся. Свою трудову діяльність Анатолій Шулюк розпочинав помічником лісничого у Миляцькому лісництві, потому тут же лісничим, згодом обійняв посаду головного інженера Висоцького лісгоспу, а потім… За сімейними обставинами знову працював у Більському лісництві. Завжди сумлінно та старанно виконував професійні обов’язки, завершив роботу в лісовому господарстві у званні «Лісничий 1 класу». Неодноразово обирався наш співрозмовник депутатом Висоцької сільської та Дубровицької районної рад. Деякий період очолював Анатолій Миколайович Дубровицький міськводоканал.
Багатий трудовий досвід за плечима у цієї мудрої людини, а головний життєвий принцип: «Ніколи не відповідати злом на зло, робити людям добро». Анатолій Миколайович нині щасливий тато та дідусь. У погожу днину він розповідає нам про щедрі врожаї у своєму обійсті, показує бесідку, яку відновлює власноруч.
Багато дерев біля дому Анатолія Миколайовича. От з берез, посаджених, неподалік хати, збирає господар до трьох тонн соку. Заготовив на зиму смачні компоти та консервації, цілком екологічно чисті продукти.
Правильно зауважує Алла Федорівна Деревенко, садибу лісівника завжди можна розпізнати по великій кількості дерев. До речі, як каже Анатолій Миколайович Шулюк, за часи свої трудової діяльності він посадив десятки тисяч дерев. Шумлять вони у лісі для теперішніх та майбутніх поколінь. Не забуваймо, відпочиваючи у лісі, про працю, вкладену в цю красу. Просто бережімо те, що нині маємо, щоб і наступні покоління могли посмакувати чорницею, грибами та подихати цілющим повітрям.
– Дуже хочеться, щоб лісові господарства зміцнювалися і розвивалися, – каже Анатолій Миколайович, – вони ж відповідають за безцінний скарб – ліс. Бажаю всім своїм лісівникам-землякам здоров’я, щастя, миру. Нехай буде взаєморозуміння у колективах. Хай шумлять поліські ліси.

НИЖНІЙ СКЛАД – ВИРОБНИЧЕ
СЕРЦЕ УСЬОГО ПІДПРИЄМСТВА

На нижньому складі ДП «Висоцький лісгосп» завжди кипить робота, адже саме сюди надходить уся деревина. Нижній склад – це серце усього великого підприємства, яке ритмічно та впорядковано б’ється. Тож у процесі його роботи не має бути ані найменших збоїв. Тут працюють найвідповідальніші, найкваліфікованіші кадри. Так би мовити «ювеліри» в своїй професії. Адже весь процес механізований, високі вимоги як до техніки безпеки, так до самих навиків робітника. Бо ж саме від їх майстерності та вправності напряму залежить вартість продукції лісгоспу.
– Чудовий у нас колектив, – говорить про своїх підлеглих Сергій Іванович Гузовець, – дружний та злагоджений. Усі професіонали та на відмінно знають свої обов’язки, кожен націлений на кінцевий результат.
Працює тут декілька бригад, всього 32 людини. Всі, як на підбір, підтягнуті, меткі, вправні. Інакше й бути не може. сама робота потребує й зосередженості, й серйозності, й звісно чисто фізичної витривалості. Бо ж не кожен витримає день під виснажливим сонцем чи дошкульним вітром з морозом. Точно слабаки тут не приживаються. Але і спостерігати за їх роботою – одне задоволення. Вся бригада, ніби один великий механізм в дії.
Минулого року на нижньому складі було встановлено новий сучасний ланцюг, оновлено кран. Дивишся на цього велетня, що височіє на десятки метрів, і розумієш, що працювати на ньому може справжній відчайдух. Кранівник Іван Васильович Фурсович давно приборкав цього залізного коня, в його руках це безвідмовний та незамінний  помічник для лісівників. Однак далеко не кожному дано опанувати таку високотехнологічну техніку. Тільки знання та досвід дозволяють так майстерно впоратися з цим величезним агрегатом.
Загалом модель крана є унікальною, адже розроблена та виготовлена спеціально для умов нижнього складу лісгоспу, за технічним завданням, яке враховує всі особливості з навантаження та розвантаження лісопродукції. Здалеку здається, ніби не тонни порядкує такий велет по території, а переставляє якісь сірникові коробочки, настільки вивірені та відточені рухи кранівника.
Не уявляє тепер себе поза нижнім складом і його бухгалтер Олена Миколаївна Борсук. Довгий час пропрацювала вона в поштовому зв’язку, попервах все в лісовій галузі здавалося новим. Однак швидко «обжилася» в новому колективі, тепер це по праву її виробнича сім’я.

На фото: Перепелиця Василь Володимирович – навал. – штабелювальник деревини; Борсук Пилип Іванович – стропальник; Швець Роман Володимирович – лісоруб; Рожко Віталій Савович – стропальник; Кошин Олександр Дмитрович – лісоруб; Кошин Василь Володимирович – лісоруб; Левкович Борис Володимирович – навал. – штабелювальник; Гузовець Сергій Іванович майстер на даний час в.о. начальника Удрицького н/с.

На фото: Трофимов Петро Миколайович -майстер лісу (27 р.стажу);
Бруяка Віктор Аркадійович пом. Лісничого (18 р. стажу);
Рожкевич Станіслав Станіславович -майстер лісу (2 р.ст.);
Ліпінський Руслан Ярославович ст. майстер лісу (28 р.ст); 
Кухарець Сергій Юрійович майстер лісу (2 р. ст.)
На фото: Воловень Василь Дмитрович майстер лісу (28 р. ст.).


Бракує  грошей  для  безкоштовного  інсуліну
У ХХІ столітті цукровий діабет все ще залишається однією з найбільш важких хвороб як в Україні, так і в усьому світі. Останніми роками його навіть стали називати неінфекційною епідемією.
В Україні хворих з ендокринологічною патологією близько трьох мільйонів. Найбільшу частину займають саме пацієнти з цукровим діабетом. Це 1 мільйон 300 тисяч. Забезпечення цих хворих ліками, такими, як інсулін, було пріоритетом в роботі ендокринологічної служби завжди. Однак…
Пілотний проект реімбурсації (відшкодування вартості) препаратів інсуліну, що стартував у 2017 році в Україні, та електронний реєстр стали суттєвою зміною для 200 тисяч українців, які живуть із інсулінозалежним діабетом. Адже ця модель дає можливість адресно підбирати пацієнтам лікування, більш ефективно контролювати перебіг хвороби тощо. Тепер із рецептом лікаря пацієнт йде в аптеку, де отримує інсулін безоплатно або з доплатою, а всі призначення, результати аналізів та ускладнення фіксуються у електронному реєстрі. Є перелік пацієнтів, яким інсулін видається безкоштовно за рецептом, а є хворі, яким треба доплачувати. Але про все по порядку.



Чому нема інсуліну?
Влітку Президент України Володимир Зеленський відвідав Бориспіль. Під час спілкування із пацієнтами Бориспільської районної лікарні мешканці скаржилися очільникові держави на годинні черги, відмови лікарів надавати послуги та проблеми з інсуліном. Останнє особливо збентежило главу держави. Президент запитав в головлікаря Бориспільської лікарні, чому бракує безкоштовного інсуліну. Відповідь була така: «Шановний пане Президенте! Ви маєте це запитувати не в головного лікаря Бориспільської районної лікарні, а в прем’єр-міністра України пана Гройсмана. Голова Уряду повинен на загальній доповіді розповісти Вам про те, чому в Україні місцеві бюджети не забезпечені коштами на закупівлю інсуліну, який є життєво необхідним для багаточисельної категорії громадян. Саме пан Гройсман добре знає, чому в деяких містах та районах нашої країни вже в жовтні-листопаді й грудні не буде грошей для придбання інсулінів».
Обов’язок центральної гілки влади – забезпечувати хворих безкоштовним інсуліном – уряд частково переклав на місця. Добре, коли в місцевої громади є кошти, які можна спрямувати на ці потреби. А якщо якась районна лікарня знаходиться у районному центрі з населенням в кілька тисяч громадян, якщо нема наповнення місцевого бюджету, то за який кошт керівництву закладу закупляти інсуліни своїм пацієнтам?
Ось така загальнодержавна проблема, життєво-важлива проблема, виникла цьогоріч. Не обійшла вона і Рівненщину та наш район. Не керує вже урядом Володимир Гройсман, але проблема-то залишилася.

Лікар-ендокринолог б’є
на сполох
У районі проживає 249 недужих, інсулінозалежних людей, з них – 17 дітей. Про нестачу інсуліну хворі скаржаться владі, телефонуючи на гарячі лінії. Однак, на всі ці проблемні питання все одно відповідає лікар-ендокринолог Оксана Іванівна Золотаревич. Саме до неї ці звернення і повертаються. Як розповідає лікарка, їй часто доводиться вислуховувати негатив про відсутність безкоштовного інсуліну в аптеці на свою адресу, іноді доходить і до погроз.
«Приходить хворий і ставить вимогу, що інсулін йому потрібен саме сьогодні. Змінився сам формат видачі препаратів. Колись це було простіше, бо інсулін хворі отримували безпосередньо в поліклініці. Зараз виписується рецепт і він отоварюється в аптеці. Безкоштовний інсулін можна отримати лише в нашій лікарняній аптеці на другому поверсі. От приїхала людина з села, я рецепт виписую, а станом на це число безкоштовні ліки (місячна норма) в аптеці вже отоварені. От і доведеться хворому тратитися на дорогу і їхати знову. А тепер і проїзд у нас недешевий. Але головне, щоб хоч наступного разу ліки були. Все впирається в обмеженість фінансування. На початку року необхідні кошти були, я могла виписати препарати хворому і на кілька місяців. В такому випадку і пацієнт, і я були впевнені, що людина буде забезпечена найнеобхіднішими ліками бодай на певний період. З початку літа ситуація значно складніша: державних грошей бракує. Я написала багато звернень (Оксана Іванівна показу цілу папку листування) до районної влади, міського і сільських голів, з проханням у місцевих бюджетах передбачити кошти на інсулін для жителів своїх населених пунктів. Хтось відгукнувся, хтось ні. Розумію, що у всіх різні бюджети та різні можливості. Але ж здоров’я людей має бути пріоритетним. Ми ж всюди про це кажемо. Наприкінці минулого року нам виділяли кошти на інсулін: Миляцька та Висоцька громади, Туменська, Соломіївська, Селецька, Берестівська сільські ради та Дубровицька міська рада. Вдячна головам та депутатм за розуміння проблеми та підтримку своїх земляків. Минулого року ми використали на інсулін для жителів району один мільйон п’ять тисяч гривень».
Річна потреба в інсуліні на 2019 рік у нашому районі обліковується сумою в 1 мільйон 920 тисяч гривень. У порівнянні з минулим роком цифра значно зросла. Це пояснюється тим, що зросла кількість хворих, у порівнянні з минулим роком, вартість ліків підвищилася, частина інсулінозалежних хворих (за показниками) переведені на інші, дорожчі аналоги. Наприклад, як каже Оксана Іванівна, вона не може відмовити мамі перевести її дитину на більш ефективний препарат, якщо в цьому є необхідність. Або ж коли йдеться про вагітну жінку, то, звісно, виписується препарат, де менше побічних дій. Субвенція з державного бюджету на інсулін в цьому році становила 1 мільйон 51 тисяча 700 гривень. Отож різницю  між державним забезпеченням та реальною потребою мають покрити саме місцеві бюджети. Всім головам сільських рад та міському голові надіслано клопотання про виділення місячної потреби в коштах та кількість хворих. Наприклад, у липні цей розподіл був таким: м. Дубровиця (62 хворих) – 49155.00 грн., Висоцька громада (22) – 12600.00 грн., Миляцька громада – (22) – 13403.00 грн., Берестівська с/р (10 ) – 6045.00 грн., Бережківська с/р (8) – 7282.00 грн., Бережницька с/р (1) – 996.00 грн., В.Озерянська с/р (3) – 2703.00 грн., Велюнська с/р (1) – 300.00 грн., Залузька с/р (8) – 5284.00 грн., Колківська с/р – (16) – 10380.00 грн., Лісівська с/р (9) – 6233.00 грн., Лютинська с/р (7) – 3280.00 грн., Мочулищенська с/р (6) – 4242.00 грн., Нивецька с/р (7) – 3770.00 грн., Осівська с/р (6) – 2212.00 грн., Сварицевицька с/р (9) – 4951.00 грн., Селецька с/р (18) – 9552.00 грн., Трипутнянська с/р (7) – 4650.00 грн. Суми різняться, бо кожній людині виписують індивідуальні препарати, отож і вартість може бути різною на одну кількість хворих. На даний час, за словами Оксани Іванівні, ці вкрай важливі кошти виділила Миляцька громада, а Туменська, Соломіївська, Селецька та Дубровицька міська ради спрямували кошти на інсулін до районного бюджету, незабаром відповідно вони надійдуть на потреби лікарні. Пообіцяли віднайти кошти для своїх хворих також Висоцька громада та інші сільські ради. Лікарка запевняє, що кошти міської, сільських рад та громади підуть на відшкодування ліків саме для жителів їх територій. Отож, шановні голови і депутати, як кажуть, на вас уся надія – надія хворих людей, ваших виборців і мешканців ваших населених пунктів.

Електронний реєстр
Як розповідає Оксана Іванівна, у 2017 році було запроваджено електронний реєстр пацієнтів, що потребують інсулінотерапії. Раніше закупівля препаратів інсуліну здійснювалася за тендерною процедурою регіонами. Однак, цей спосіб показав себе як неефективний, з великою кількістю недоліків.
Реєстр дозволяє ефективно контролювати кількість облікових пацієнтів. Реєстр став єдиним по країні, тобто при умові правильного внесення даних пацієнта, внести його вдруге неможливо суто технічно.
Оксана Іванівна вносить до реєстру також інформацію про огляди пацієнта та показники глікованого гемоглобіну, які впливають на призначення типів та форм інсуліну. Таким чином можна контролювати фактичну наявність пацієнта через дані про його регулярні огляди. Це також дає можливість контролювати, які саме інсуліни і чому призначені лікарем кожному окремому пацієнту.
Водночас, інформація дуже добре захищена і кожен користувач бачить лише ту частину інформації, яка потрібна йому для роботи.
Розпитую у Оксани Іванівни, кому хто доплачує за препарати інсуліну в аптеці?
Як пояснює лікарка, відшкодовувати частину вартості цих препаратів доводиться дорослим пацієнтам, котрим інсулін у флаконах призначений вперше та у котрих немає медичних показань до призначення інсулінів в картриджі або інсулінових аналогів. Якщо вони наполягають на отриманні саме цих видів інсуліну та погоджуються виступити співплатником, їм буде запропоновано доплатити певну частину грошей.
Також не повністю відшкодовуватиметься вартість препаратів інсуліну дорослим пацієнтам, які отримують інсулін у картриджній формі або аналог інсуліну та не досягають цільового значення глікованого гемоглобіну протягом року (компенсації захворювання). Їм буде запропоновано доплатити певну суму грошей, якщо вони погодяться виступити співплатником за отриманий інсулін.

НЕ БУДЬТЕ БАЙДУЖИМИ
Життя дуже цікава річ. Хтось рахує долари, хтось дні відпустки в Єгипті, хтось гривні, що залишилися перед днем отримання пенсії, а хтось дози інсуліну. От коли два останніх чинники переплітаються, то ситуація надзвичайно непроста. Адже українець, у якого пенсія близько двох тисяч, не може віддати всі гроші на інсулін, бо ще треба за щось і жити. Вся надія у таких людей саме на державу. Сьогодні держава частину обов’язку перед хворими на цукровий діабет переклала на місцевий рівень. Як на мене, формула співфінансування до кінця не продумана, бо де ж візьмуть кошти ті сільські ради, у яких власних надходжень обмаль. Знаю, що питання було пов’язане передусім з децентралізацією, умова якої самодостатність громад. Але от питання відшкодування інсуліну, як і багато інших, побігло, як кажуть, попереду потяга. Ще громади не всюди створено. Заручниками ситуації виявилися люди, хворі люди, які живуть з думками про чергову дозу найнеобхідніших ліків. Які висновки зробив Володимир Зеленський у Борисполі, які плани у нової очільниці МОЗу, побачимо вже на наступний рік. А поки що, шановні голови та депутати, допоможіть людям вижити!

Люба КЛІМЧУК.

Сумна бухгалтерія діабетика

Скільки коштує життя? Я не про ціни на продукти, транспорт чи комуналку. Питання в іншому: яку суму реальних грошей треба сплатити щодня заради можливості прокинутись вранці? Робите це безкоштовно – вас можна назвати щасливою людиною. Бо поруч є ті, хто за такий шанс платить. В прямому сенсі.
Демарчук Геннадій страждає діабетом з 2012 року. Відтоді жодного дня він не може обійтись без дієти, ін’єкцій інсуліну та медикаментів. Скільки коштує таке пожиттєве лікування – запитала у чоловіка.
В яку суму вам обходиться щоденний інсулін?
Кожен випадок індивідуальний, тому й суми будуть різні. Але в будь-якому разі за своє здоров’я діабетику треба платити. Інсулінотерапію мені призначили одразу. Спочатку колов препарат українського виробника. Від нього дуже впав зір. Тож лікар перевів на дорожчий німецький варіант. Приймаю інсулін два рази в день. Цього мені достатньо. Буває, що люди й по чотири рази колють, залежно яку дозу призначить лікар.
Коли держава чи місцеві бюджети не перераховують гроші, як це відбувалося останнім часом, купую препарат за власні кошти. В упаковці 5 картриджів з інсуліном. Ціна одного – 156 гривень. Відповідно упаковка обходиться у 780 гривень. А таких на місяць мені треба дві.
З фінансуванням програми для діабетиків трохи легше. В кого в нормі середній показник цукру в крові (нижче 7,5 одиниць), тому надають інсулін взагалі безкоштовно. Якщо ситуація критичніша – призначають інші препарати, за які доводиться доплачувати. В мене останній варіант. За одну пачку додатково плачу до 70 гривень. Тобто в місяць – 140 гривень.
Окрім цього, треба витрачатись з власної кишені на розхідні матеріали. Шприц-ручка для ін’єкцій коштує в аптеці десь 600-700 гривень. Щоправда, отримав її безкоштовно за чорнобильською програмою, бо маю поганий зір. Голка до неї – 7 гривень, використовую її на два рази і викидаю, бо далі вона затуплюється. Про вату й бинт уже й не кажу. Дехто замість шприц-ручки робить уколи одноразовими інсуліновими шприцями.
Що іще діабетику потрібно для контролю свого стану?
Найперше – глюкометр для вимірювання рівня цукру в кров вдома. Ціни на нього різняться. Я за свій віддав 1600 гривень.
Показник цукру слід міряти кілька разів на день, бо він реагує не лише на їжу, а й на рівень стресу, загальне самопочуття і може за короткий час кардинально різнитись. Для отримання результату глюкометру треба тест-смужки: одна смужка – одне використання. Це задоволення не з дешевих. Коштують вони 470 гривень за 50 штук до марки мого глюкометру.
Що буде, якщо хоча б один раз пропустити ін’єкцію інсуліну?
Організм це одразу відчуває. Руки тремтять, в піт кидає, мову «в’яже», мислення затуманюється. Тоді треба терміново з’їсти чи випити щось солодке. Я якось в Дубровиці такий приступ побачив в чоловіка. Одразу зрозумів, що діабет. Швиденько дав «Фанти» і цукерку. Він навіть не пам’ятав, що з ним трапилось. А якщо не приймати інсулін – неминуча інсулінова кома.
Які іще ліки вживаєте, аби захистити органи від надто високого рівня цукру?
У мене цілий «букет» хронічних хвороб-супутників, спричинених діабетом. Ця недуга підступно впливає на весь організм і повільно його нищить. Змушений пожиттєво пити ліки. Щоб просто підтримувати своє життя, в місяць йде до 3 тисяч гривень на них.
І насамкінець треба регулярно проліковуватись в стаціонарі. В моєму випадку це обходиться в 5-6 тисяч. Буває лягаю в медзаклад три рази на рік, а то й чотири, залежно від свого стану.
Якщо все підсумувати, то бухгалтерія, безумовно, сумна. Щоб зекономити, діабетики  вдаються до речей, які шкодять їхньому здоров’ю – рідше міряють цукор, нехтують дієтою, не купують потрібні препарати. Бо ж як на мізерну  пенсію покрити все? Особливо без фінансування інсуліну. Дуже шкода, що  ціною бюрократії часом стає чиєсь життя…
Леся Кондратик.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар