Життя Її любить

 

Прості речовини, хімічні сполуки, молекули, хімічний зв’язок, хімічні реакції, закони, термодинамічна фаза і т.д. – це все терміни з хімії. Одна тільки їх назва змушує задумуватися – як це все можна втримати в голові, яку треба мати пам’ять,  ще й при цьому викладати біологію? Скільки там тих личинок, пелюстків? Про це все потрібно пам’ятати вчителю хімії і біології. Як подати дохідливо дитині ці предмети? Як зробити урок цікавим, щоб з легкістю вона все зрозуміла, з радістю бігла на урок, не втомлюючись, розв’язувала задачі? Над цим все життя думала Валентина Іванівна - вчитель хімії і біології найстарішої в місті школи №1. Ця чорноока полтавчанка із с. Манилівське Глобинського району після закінчення у 1968 році Полтавського інституту ім. В.Г Короленка за направленням приїхала в Дубровицький район. Тодішній завідуючий районним відділом освіти Віталій Сергійович Розуменко привітно зустрів молоду вчительку, розповів про Полісся, школи району і запропонував селецьку школу. Колектив школи зустрів молоду вчительку дружелюбно, привітно. Почалися робочі будні. Туга за рідними ятрила душу, хотілося додому. Навіть думка була все кинути і повернутися. Але доля подарувала Їй зустріч і знайомство з місцевим парубком Павлом Подольським, з яким вона і поєднала своє життя. Вони  прожили у повазі, любові і злагоді. Народили та виховали сина та доньку. Та, на жаль, не так давно Павла не стало…

Вісім років працювала Валентина Іванівна у санстанції ентимологом, а з 1986 року - вчителем хімії та біології у міський ЗОШ №1. 34 роки свого життя присвятила дітям, школі. Валентина Іванівна вчитель вищої категорії, Відмінник освіти України.

Цю ніжну, добру, мудру, ласкаву жінку, хорошу господиню знаю, відколи стала жити в Дубровиці. Недавно Валентина Іванівна була іменинницею. Великий букет троянд стояв у неї на столі. Запитую: «Хто подарував їй таку красу?». «Діти – відповіла вона. – Їх приїзд вніс у моє серце та хату радість, задоволення та багато приємних емоцій».

Отак за чашкою  кави та шарлоткою з яблуками довго гомоніли, згадували минуле, молодість, своїх учнів.

Шановна Валентино Іванівно! Прийміть й мої вітання. Любові Вам від дітей і онуків, шани від людей, щастя, радості, миру у Вашому домі. Ви – вчитель, сіяч, невтомний трудівник. Здоров’я Вам і радості. Нехай тільки посмішка буде на Вашому обличчі.

Тамара КРАСНОВСЬКА,

член літературно-мистецького об’єднання «Журавлина».