Вчителька зупиняє чудові миті

Берестівчанка Богдана Петрівна Фурсович працює вихователем і асистентом вчителя Берестівського ЗЗСО. Свою роботу педагог дуже любить і дякує долі, що обрала таку прекрасну професію. Богдана Петрівна каже, що у кожного вчителя має бути свій стержень, дуже важливо завойовувати дитячу увагу, бо потім це зробити значно складніше. «З радістю йду на роботу до своїх вихованців, – підкреслює моя співрозмовниця, – це дуже важливо у житті». Найкращими словами педагог говорить про колектив свого навчального закладу, де зібралися прекрасні однодумці, які віддають душу своїм учням. А кожен учень – це вогник, завдання вчителя зробити світло від нього яскравішим.

 

Бачити преркрасне в дітях – це важлива складова педагогічної роботи. Не дивно, що переважна більшість вчителів мають і творчі хобі, які роблять їх життя цікавішим і додають натхнення.

Богдана Фурсович дуже любить фотографувати, зупиняти чарівні миті життя, зокрема красиві пейзажі, настрої. Кожна світлина берестівчанки має свій шарм і свою гарну палітру кольорів. Якщо коротко охарактеризувати фото талановитої вчительки, то можна їх описати словом «гармонія», коли все в унісон говорить про красу навколишнього світу.

«Як і коли почалася ця любов до фотомистецтва?» – запитую у своєї співрозмовниці.

– Спочатку я ловила миті на фотоапарат з плівкою, – розповідає Богдана Фурсович, – дуже часто знімала природу. Далі був перший цифровий фотоапарат, згодом, телефон і професійний фотоапарат. Як навчалася у Сарненському педагогічному коледжі РДГУ, то з подругою починала з фотографій осені на мій телефон, відомий ще як «жабка». Виходило досить непогано (є що згадати). Далі навчання у СНУ ім. Лесі Українки, там було зроблено значно більше цікавих світлин. Це прекрасні спогади. Фотографії – це мій погляд на навколишні краєвиди, на красу і багатство рідного Полісся. Я живу біля річки Горинь і нашу красу, наші пейзажі не можна було не фотографувати. Хіба є десь гарніша і миліша серцю природа, як наше Полісся? І, якщо відверто, то мрію побувати на майстер-класах професійних фотографів, удосконалити своє вміння, «відточити» погляд крізь призму мого об‘єктиву! Під час карантину я пройшла онлайн-курси з мобільної фотографії.

Фотографія і книги – це те, що змушує мене зупинитися і насолоджуватися миттю, зловити її. Спочатку були книги, вони і зараз є, але уже не так багато, бо як це «банально» не звучить, але немає часу. Завжди мені були до вподоби пейзажні картини, їх настрій, чистота, лірика. Ще в дитинстві я зрозуміла, що сама можу створювати такі картини. Оскільки малювати не вмію, то захопилася фотографією. Світлина – це мить, яку можна зупинити. Так хочеться, щоб у нашому житті було якомога більше прекрасних моментів. От глянеш на фото і згадується настрій, серце наповнюється теплом. Напередодні професійного свята педагогічних працівників щиро бажаю всім вчителям, щоб життя дарувало нам якомога більше прекрасних моментів. Здоров’я всім і добра!

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.

Я щоранку захожу в клас, на дитячих обличчях – усміх...Чого варта я,

діти, без вас? Ви – натхнення моє, мій успіх! Зі святом, Вас колеги!