Пряникові будиночки:

казка, яку можна з’їсти

У дитинстві новорічно-різдвяний настрій  не треба було створювати. Він виникав сам по собі. Чого не скажеш про доросле життя. очікування дива губиться у турботах і переживаннях. І лиш певні деталі, люди та емоції можуть повернути забуті відчуття. Особисто для мене повіяло святом, коли випадково у соцмережі натрапила на неймовірні засніжені пряникові будиночки, створені дубровичанкою Оленою Коржик. Відтак не змогла не розпитати у майстрині про її солодке захоплення.

Пані Олена каже, що пристрасть до готування мала завжди. Спочатку це були звичайні торти. Далі від мами навчилась пекти хліб і паску. А згодом Всесвітня павутина відкрила безліч цікавих рецептів ласощів, оздоблених мастикою. І завдяки ним проявилась творча натура майстрині. Бо свого часу вона обрала технічний фах. Навіть не зважаючи на те, що змалку любила малювати і подумки уявляла себе художницею.

«Хотілось звісно розвиватися в цьому напрямку, але у Бога були інші плани на мене. Хоча ніколи вчитись не пізно. Я думаю все-таки піти до художньої школи», – по-філософськи роздумує пані Олена.

Так часто буває. Приховані дитячі мрії в один прекрасний момент вириваються з клітки і надихають на щось нове. І ось так два улюблені заняття жінки – малювання і кулінарія – поєдналися у виготовленні пряників та будиночків. Відтоді у її оселі завжди пахне святом. П’янкий медово-імбирний аромат  заповнює всі закутки будинку.

«Одразу зрозуміла, що це моє. Є люди, які постійно скаржаться на свою роботу. А в мене навпаки: я нею насолоджуюсь, відпочиваю душею, забуваю про проблеми. Можу за випіканням та розмальовуванням пряників сидіти ночами. Звісно, буває, що втомлююсь. Але ця справа ніколи не набридає. Щоразу цікаво пробувати щось інше, вчитися, вдосконалюватися».

Пані Олена багато експериментувала із рецептами тіста, прянощами, техніками оздоблення, допоки віднайшла ідеальне співвідношення інгредієнтів. Вона додає у випічку імбир, корицю, багато меду, тому смак пряників насичений, а зберігаються вони до кількох місяців. Та, найважливіше, переконана жінка – вкладати у виріб часточку душі і гарний настрій.

Дивуюсь, як їй вдається змоделювати зі смачного «будівельного» матеріалу гостроверхі дахи хатинок, маленькі віконця і галявинки з оленями та ялинками. «Насправді все не так складно, як може здатись. Тим більше, у школі моїми улюбленими предметами були математика і креслення. Тож спочатку свій задум треба втілити на папері. Вирізати формочки  і перенести їх на тісто. Стіни та елементи будиночка «зацементувати» білком».

Найбільше подобається майстрині прикрашати випечені заготовки білою глазур’ю, а потім розмальовувати її харчовими барвниками. У цій творчій справі маминою помічницею стає маленька донечка. Тож у такому тандемі в результаті виходять чарівні роботи.

«У нас виготовлення імбирних пряників ще не набуло такого поширення, як у Європі. Хоча вони стають все популярнішими. Взагалі традиція створювати пряникові будиночки родом із давнього Риму. Є таке гарне повір’я, що саме на свята, коли збирається вся родина, прилітають також душі померлих родичів. І власне для них і робили такі хатинки, щоб їм було де заховатися. Але неабиякого поширення вони набули у 1812 році, коли брати Грім написали казку «Гензель і Гретель», в якій відьма жила саме в такому смачному будиночку і заманювала туди дітей», – розповіла  кулінарка.

Тож Олена Коржик радить господиням обов’язково спробувати спекти пряники, потішити своїх рідних та подарувати їм часточку казки. А, можливо, навіть віднайти своє покликання, як і вона.

«Робіть з любов’ю і тоді у вас все вийде», – підсумовує жінка.

І наостанок невелика порада: якщо пряник став черствим, його достатньо покласти на ніч у холодильник в баночці зі шматочком яблука або апельсина – він вбирає вологу і стає м’яким.

Леся КОНДРАТИК.