пʼятниця, 19 січня 2018 р.

МИРУ ВСІМ:
свято, серце, емоції, або Нотатки з мого Нового року
31 грудня, день
Біля гуртовні «У Андрія» хтось гукає: «Владіміровна, з наступающим!».
Обертаюся. Сусідка, колишня сусідка, спираючись на палицю, по-тихеньку йде до магазину. Давно не бачилися. І за мить перед очима у мене кіно: як вона, молодша і здорова, миє вікна у хаті, як бере на руки мого сина і щебече до нього, пригощаючи яблуком, як вона на ровері їде з сапою з поля.
Справді, життя, як кіно. Не бачила кілька років. А вона вже з палицею. Схудла. А очі такі добрі-добрі, як колись. Роки невблаганні, скільки літ не бачила. А живемо ж у одному містечку…
– Ой… і Вас. Я теж Вас вітаю і всім Вашим передайте побажання здоров’я. Рада бачити, хоч змінилися… І Ви, і я. Але я так рада вас почути і побачити. Скупитися прийшли?
– Ой, Владіміровна, хворію. Я так, яєць візьму і рибину може якусь. Що нам з дідом Новий рік? Вже на Різдво діти приїдуть, то святкуватимемо. Владіміровна, я подивилася на тих синочків, що з плєна прийшли, то два дні їсти не могла. Нам вдома всім кожен день, як новий рік, в теплі, з вечерею і тєлєвізором. Ну вже немолоді, то ясно, що недужі. От тим солдатікам, що на війні, то їм важко, їм би Нового року коло маминих голубців. їм би Нового року коло дєток своїх.
Я слухаю її і розумію, що зовсім не важливо, чи той Новий рік наступаючий, чи прийдешній, чи з багатим столом, чи з скромним. Важливо, що в серці, у кожного. Як ми готові відчути життя навколо. От така, звичайна літня дубровичанка, а серцем обіймає Україну.
– І вас з наступаючим, Іванівно. (кажу так, як ми звикли казати і як старші люди звикли чути). Розчулили мене зовсім. Тримайтеся. Не хворійте.
– Миру нам всім, дитинко! – вона каже це, як слова молитви. – МИРУ ВСІМ! Молімся за мир. А все буде.
31 грудня на 1 січня. Ніч
Лише одна ніч. Одна ніч, яка змінює відлік. Переконана, що часто писатимете, за звичкою, «2017» у документах. «Ой, помилилася!» - вже минув. Минув традиційно, з салатом олів’є і шампанським, вітанням Президента та спільним фото. Такі всі близькі і такі щасливі на цих фото. Дай Бог, щоб отак тулилися по-родинному один до одного не лише у свята, а й у будні, а й тоді, коли так хочеться, щоб хтось спитав чи вирішив свою проблему. Дай, Боже, щоб в гості до батьків чи сестри збиралися не лише у такі великі річні празники.
Вже ближче до опівночі починають у Дубровиці гриміти феєрверки. Бах-бах-бах. Ну, близько 24-ї, розумію. Ну, трохи пізніше, теж розумію. Провели старий, зустріли Новий. Ну а далі? Може, хтось зболений заснув, старенькі теж майже завидна під ковдру, бо не всім Новий рік свято, а там мати ледь дитину заколихала.
Ну, розумію, що є зайві гроші на салюти, що хочеться дітям показати видовище. А найчастіше самим напідпитку хочеться драйву. А, може, краще на Різдво кинути ці зайві гроші хворому на рахунок, то й вам десь запишеться часточка благодійності. А то бухнуло, когось злякало і що? Ввечері слухала і уявляла, як там у Пісках чи Іловайську  гриміло. Думаю, на Сході людям салютів геть не хочеться, бо вони чують їх кілька років.
Близько першої ночі, коли побачила перший сон, настирливо покликав телефон. Стривожилася, ніби друзі і рідні привітали, вже і я для кожного підібрала слова. Хтось ще хоче долучитися. Номер незнайомий.
– Кума, ледь додзвонився, – бадьорий голос у слухавці явно підкріплений вже не лише кількома келихами шампанського. – Кума, я тебе вітаю. Може, спала? Як там Петро? Як дочки?
Оскільки Петра і дочок у мене нема, то пробую вставити слово, що абонент помилився.
– Кума, я знаю, в тебе обіда. Ну, не позичив я тоді грошей, то пробач. Я б дав, чесне слово, то моїй все мало. Я їй казав, що людині треба на лікарню, а її хіба перепреш?
Я знову пробую щось казати, але у чоловіка такий потік емоцій, що вставити слово важко.
– Кума, я хрещениць не бачив два роки, а хочеться побачить. Я чув, твій Петро в Чехії був, то, мо, мене візьме на роботу… Я вже рік без роботи вдома. Скоротили. Гроші треба. Хату добудувать сину.
Я розумію, що таке новорічне тепле примирення-вітання викликане меркантильними інтересами, вимикаюся. Бо вже дуже особистісне життя воно зачіпає. Але телефон знову дає про себе знати.
– Ну, знаєш, кума, недарма моя тебе не любить… Говорити не хочеш. – І вже розмову раптово закінчує незнайомий мені співрозмовник.
Поскільки заснути важко, бо за вікном знову лунають салюти, обдумую, як часто ми вітаємо потрібних нам людей або ж людей у потрібний час. Але, з іншого боку, примиратися у свято – це не так і зле. Головне, від душі примиритися.
1 січня. День
Ранкова Дубровиця зустрічає подихом майже весняної днини. Навіть близько дванадцятої на вулицях міста зовсім порожньо. Беру гілочку сосни і йду до мами на цвинтар. Просто побути поряд, так, як були поряд не один Новий рік. Я не одна така. Провідати рідних йдуть інші люди. Особливо важко тим, хто мав непоправні втрати нещодавно. Скільки свіжих могил на цвинтарі. Літні, молоді і навіть зовсім юні відійшли у вічність у 2017-му. Для їх рідних спогад про минулий рік буде важко пам’ятним на великі втрати. А дата «2017» закарбується на пам’ятниках на десятиліття чи й століття.
Неподалік цвинтаря у канаві підлітки бавляться петардами. Неприємно, боляче це сприймати. Для чого турбувати спокій там, де має бути вічна тиша? А ще більш дивує, що хлопцям смішно від того, що перехожа від раптового голосного звуку дуже налякана. Неноворічно, негарно, невиховано.
Але йдеш дорогою і це таке блакитне чисте небо. Воно стирає весь негатив. Бог наголошує, що він Творець Всесвіту. От вчора дмухнув хурделицею, а сьогодні розлив в небі стільки несподіваних палітр. Спіймав мою душу в полон.
1 січня. Вечір
У «Серпі» здивувалася двічі. НЕПРИЄМНО, коли юнак намагався обміняти тут 100 доларів і був дуже здивований, що вони фальшиві. Це відразу помітила працівниця обмінного пункту. Хлопець на всі боки крутив купюру: «Нє, ну, ви шо прикалуєтеса?». Потім звучали слова, які «Дубровицький вісник» не публікує. Обережні будьте з валютою, друзі.
Але «Серп» здивував і ПРИЄМНО. Куточок, де кладуть хліб для малозабезпечених був переповнений здобою, свіжими паляницями, батонами.
Приємно, що ми бажаємо свята не лише собі, що душі не черстві, отож і нечерствим хлібом ділимося для нужденних.
ПОТЕПЛІШАЛО В ДУШІ. МАЄМО ІСКРУ БОЖУ…
І наостанок, мене тішить у «Фейсбуці» пост в.о. Міністра охорони здоров’я Уляни Супрун. Вона відчула український дух, наша очільниця галузі. Приємно, що посеред величезних реформаторських ідей пані Уляна думає про кожного з нас зокрема. От тільки, щоб пам’яталося й про інших, яким так треба, в скрутний час, медична державна допомога.
Але, якщо вже пані Уляна Супрун наголошує, то й ми перед святами Різдвяними ще раз вам її словами нагадуємо і рекомендуємо: «Якщо хтось з ваших близьких чи друзів вчора випив зайвого, а під ранок почувається зле, рекомендую звернути увагу на ці поради.
Похмілля виникає, оскільки основним компонентом алкогольних напоїв є етанол – це токсична речовина, що впливає на організм як діуретик (сечогінний засіб), і тому може швидко спричинити зневоднення. Саме зневоднення є основною причиною звичайних проявів похмілля: головного болю, нудоти, відчуття сухості в роті тощо.
В першу чергу, для пом’якшення симптомів похмілля необхідно відновити нормальний рівень води в організмі. Найкраще це зробити, випивши значну кількість води у той же день перед сном.
Солодощі допоможуть заспокоїтися та попередити тремтіння. Однак варто пам’ятати, що у деяких випадках, спочатку краще прийняти антациди (препарати, що нейтралізують кислотність шлункового соку) для попередження проблем з травленням.
Бульйон або рідкий суп з овочами чи крупою є чудовими джерелами вітамінів та мінералів, тому ці страви допоможуть швидше відновити баланс корисних та поживних речовин в організмі. Крім того, супи та бульйони легко перетравлюються у шлунку.
Питна вода та тонізуючі напої також не перевантажують шлунок та допомагають відновити водний баланс організму.
Не варто пити алкоголь для пом’якшення симптомів похмілля – це не допоможе. Прийом дози алкоголю вранці може просто відкласти прояв симптомів похмілля. Краще взагалі не вживати алкоголь протягом двох наступних діб, якщо ви випили зайвого напередодні, не зважаючи на те, були прояви похмілля чи ні, адже організму потрібен час, щоб відновитися.
ВАША УЛЯНА СУПРУН».
А взагалі свята продовжується… Емоції також.
Любов КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар