пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

Горить свіча: ми пам’ятаємо

28 листопада в День пам’яті жертв Голодоморів у Дубровиці  хвилиною мовчання та запаленням свічок вшанували пам’ять жертв Голодоморів в Україні. На мітинг-реквієм, який відбувся біля пам’ятного знака, прийшли жителі району з дітьми, голова РДА Сергій Киркевич, голова районної ради Микола Кухарець, міський голова Богдан Микульський.


Присутні запалили лампадки та свічки на честь пам’яті  всіх, хто помер від голоду. Разом з настоятелем храму Різдва Богородиці отцем Данилом всі помолилися за упокій душ тих, хто відійшов у вічність через це страшне лихо в історії України.
Нетрадиційно і пам’ятно організували мітинг–реквієм працівники відділу культури і туризму РДА. До сердець всіх присутніх вони зуміли достукатися і яскравою драматичною постановкою заходу, і проникливим декламуванням трагічних текстів.
Розпочали мітинг учасники драматичного гуртка, який діє при Колківському будинку культури (керівник Мирослава Мороз). Діти (Станіслав Жакун та Софія Хомич) відтворили лише одну мить із життя своїх ровесників тридцятих років минулого століття, але цим яскраво нагадали всім, що жертвами Голодомору в Україні стало дуже багато зовсім юних її синів і доньок. Історія каже, що за роки Голодоморів від голоду та на засланні загинуло до 5 млн. дітей. Кожне українське село у ті страшні роки мало свою книгу смерті, у якій записували тих, хто помер від голоду – вік, національність, стать. Було таких книг десятки тисяч, а дійшло до нашого часу лише декілька – книги скорботи були вилучені і знищені.
Образ України, як тужливої матері, згорьованої і скорботної, теж зачепив найглибші струни сердець усіх присутніх. Сергій Киркевич і Богдан Микульський закликали всіх не забувати цю трагічну сторінку нашої історії, а передавати її із покоління  в покоління і завжди бути в єдності, бо в цьому сила народу.
Трагедія Голодомору 1932-1933 років в Україні впродовж багатьох десятиліть не просто замовчувалася, а й офіційно заперечувалася правлячою верхівкою СРСР. Її причини, характер, механізм організації і масштаби ретельно приховувалися не тільки від міжнародного співтовариства, а й від кількох поколінь наших співвітчизників.
Лише із здобуттям Україною незалежності правда повернулася до народу, стає його болем, реквіємом і одночасно символом незнищенності.
На календарі XXI століття і кожен з нас може багато:  працювати, займатися спортом чи науковою діяльністю, може вільно висловлювати власні думки і обирати стиль одягу, читати те, що хоче, підтримувати будь-яку партію або не підтримувати жодної. Наші батьки могли значно менше. Батьки наших батьків не мали навіть тих можливостей, які були в їхніх дітей.
Ті, що жили в 1932-1933 роках, хотіли одного – вижити. Мільйони людей тоді не могли навіть цього. У них забрали їжу, щоб убити голодом. У батьків наших батьків хотіли забрати пам’ять – їм забороняли згадувати про Голодомор. Більшість мовчала, однак були ті, хто не міг забути.
Сьогодні ми можемо те, чого не могли попередні покоління українців – ми прийшли в День вшанування пам’яті жертв Голодомору на пам’ятний захід у нашому місті і відкрито поставили і запалили свічку.
Є одне правило: щоби зберегти свої можливості, потрібно ними користуватися. Ми пам’ятаємо.

Любов Клімчук.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар