пʼятниця, 4 грудня 2015 р.

ДЛЯ ЗАГАЛЬНОГО ДОБРОБУТУ ПОТРІБНО ЗОВСІМ МАЛО –
НЕХАЙ БИ ЛИШЕНЬ ДОБТРИМАЛИСЯ ПЕРЕДВИБОРЧІ ОБІЦЯНКИ

Розвиток місцевого самоврядування – необхідна передумова демократизації суспільного життя, децентралізації управління, наближення влади до її джерела – народу та становлення громадянського суспільства. В Україні закладено конституційні засади місцевого самоврядування, прийнято низку базових нормативно-правових актів, які регулюють діяльність його органів, ратифіковано Європейську хартію місцевого самоврядування. Проте сьогодні всі визнають, що система місцевого самоврядування не задовольняє потреб українського суспільства. У більшості територіальних громад вона не забезпечує створення комфортного життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання їй доступних та якісних публічних послуг. Більше того, фахівці вважають: без реформи місцевого самоврядування нині неможливо подолати кризові явища в соціально-економічному і політичному житті України.
Такі питання, пов’язані з місцевим самоврядуванням, як становлення інститутів прямого народовладдя, узгодження інтересів держави та територіальних громад, з особливою гостротою постали сьогодні, коли лунають заклики до федералізації країни, на окремих територіях порушується вітчизняне законодавство і конституційний лад, продовжуються спроби дестабілізації влади. Тому важливо, щоб розвиток місцевого самоврядування не тільки був одним із пріоритетних напрямів державної політики, а й завдяки конкретним крокам з її реалізації якнайшвидше почав служити злагоді в суспільстві та стабілізації політичної ситуації. Один із таких кроків – схвалення урядом Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, де визначено механізми і строки виконання цих планів.
Сьогодні про проблеми та перспективи місцевого самоврядування ми спілкуємося з новообраним головою районної ради Миколою Кухарцем.


Миколо Миколайовичу, пропрацювавши доволі тривалий термін в лісовому господарстві, ви круто змінили своє життя, погодившись очолити районну раду. Які основні мотивації були для цього?
Звичайно, були й вагання, й певний острах, чи виправдаю високу довіру. Адже пройшов нещодавно горнило подвійних виборів – спочатку депутатом до ради, а згодом її голови. Отож усвідомлюю й ту відповідальність, яку взяв на себе. Як людина за фахом напіввійськова звик до всіляких випробувань. Бо й у лісовому господарстві не раз доводилося стикатися з нештатними ситуаціями. Проте ніколи не шукав та й не шукатиму легких шляхів, перекладаючи відповідальність на когось. Якщо люди бачать, що я здатен послужити на благо Дубровицької громади, постараюся й на ділі це довести.
У районній раді працюватиму друге скликання, нинішній її склад майже на вісімдесят відсотків новий. Значно омолоджений, більшість депутатів – позапартійні. А це означає, що люди чекають від нас, представників самоврядування, реальних справ й реальних позитивних змін, а не партійних диспутів чи політичних шоу. Як виробничник я теж не схильний до цього. Тож відкритий для кожного з виборців, підтримаю продуктивну ініціативу кожного з депутатів, незалежно від його «політичного окрасу».
Миколо Миколайовичу, а особисто ви вірите в те, що самоврядні інституції спроможні створити комфортні умови для життя людей в певній територіальній громаді?
Більше того, я переконаний, що цього можна досягти, тільки передавши всю повноту влади на місця. Бо невже якомусь чиновнику в Рівному чи Києві видніше, чого насамперед потребує населення того ж Черемеля чи Трипутні? Тільки ініціатива знизу, визначена самими громадами пріоритетність необхідних для неї об’єктів. Це моє тверде переконання. Ми можемо побудувати в селі прекрасний Будинок культури, який відчинятиметься вряди-годи, й «прогледіти» дорогу до Молитовного дому, який, можливо, й є основним культурним центром в цьому населеному пункті. Я за реальне народовладдя – коли люди визначають, що для них необхідніше на даному етапі.
Пригадуєте попередні виїзні колегії райдержадміністрації, коли чиновники кортежем виїжджали в ту чи іншу сільську раду, поважно пересувалися селами цілою делегацію, «намічаючи» грандіозні перетворення. Все ніби було доречно й навіть похвально. Однак чому село сприймало нав’язану йому зверху ініціативу, як чиюсь забаганку? Бо, напевно, та проблема, на яку вказували з району, була менш дошкульною, ніж десятки інших, від яких насамперед потерпали люди.
Я лісівник й скажу по-простому, щоб знати, де яке дерево посадити чи зрізати, треба стоптати в кожному обході не один кілометр. Й ніхто краще від майстра лісу, за ким цей обхід закріплений, не знатиме. Отак й в самоврядуванні – тільки місцева влада знає, що в найпершу чергу необхідно для тієї чи іншої території.
Потребувати й могти вирішити – речі зовсім різні. Наскільки нині місцеве самоврядування здатне забезпечувати потреби територіальних громад?
Звісно, будь-який проект, навіть банальний захід потребує певного матеріального забезпечення. Певне зміщення податкових акцентів в бік децентралізації зборів вже відбулося в нинішньому році. Й це дало непогані фінансові результати. Особливо зміцнили своє становище ради, де налагоджено торгівлю акцизним товаром. Для тих же самоврядних органів, де подібних об’єктів нема, виживати доволі сутужно. Ото й є поле діяльності для депутатського корпусу. Треба шукати нетрадиційні джерела наповнення бюджету, можливо, проявити більшу принциповість для легалізації уже існуючих. Скажу так, кожен, хто подавав свою кандидатуру на вибори, мав певну виборчу програму. Для добробуту мешканців потрібно зовсім небагато – нехай би лишень ті, хто переміг на виборах, виконали свої обіцянки.
Робота у раді – насамперед робота з людьми. Які людські якості ви вважаєте найбільш підходящими для цього?
У мене ще доволі невеликий професійний досвід тут (посміхається), лише кілька тижнів. Скажу ліпше, які якості я найбільше ціную у людях взагалі: порядність, послідовність, ерудованість, здатність до компромісу. На мою думку, багато наших негараздів криється в тому, що ми не вміємо слухати інших й поступатися власними переконаннями, навіть не допускаючи при цьому, що вони можуть бути хибними. Вислухати й взяти раціональне зерно від кожного – успіх будь-якої сфери. Саме цим принципом керувався в попередній роботі, не збираюся від нього відступати й на новій посаді.
Дякую за розмову.
Людмила РОДІНА.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар