Деякі питання декларування майна, доходів,

витрат і зобов’язань фінансового характеру

Статтею 12 Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» (далі – Закон) передбачено, що суб’єкти декларування зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, що додається до цього Закону.

Суб’єкти декларування обов’язок щорічного подання декларацій покладається на:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

- Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

- державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

- військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період стосовно їхньої підприємницької діяльності;

- судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

- особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

- посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, доходів і зборів;

- члени Центральної виборчої комісії;

- посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті;

Для вирішення питання, чи є особа посадовою, слід виходити із правозастосовної практики, відповідно до якої головним критерієм віднесення особи до кола посадових осіб є наявність в неї організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій.

При цьому Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 квітня 2002 року № 5 «Про судову практику у справах про хабарництво» вказав, що організаційно-розпорядчими обов’язками є обов’язки по здійсненню керівництва галуззю промисловості, трудовим колективом, ділянкою роботи, виробничою діяльністю окремих працівників на підприємствах, в установах чи організаціях незалежно від форм власності. Такі функції виконують, зокрема, керівники міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних, колективних чи приватних підприємств, установ і організацій, їх заступники, керівники структурних підрозділів (начальники цехів, завідуючі відділами, лабораторіями, кафедрами), їх заступники, особи, які керують ділянками робіт (майстри, виконроби, бригадири тощо).

У той же час під адміністративно-господарськими обов’язками розуміються обов’язки по управлінню або розпорядженню державним, колективним чи приватним майном (установлення порядку його зберігання, переробки, реалізації, забезпечення контролю за цими операціями тощо). Такі повноваження в тому чи іншому обсязі є у начальників планово-господарських, постачальних, фінансових відділів і служб, завідуючих складами, магазинами, майстернями, ательє, їх заступників, керівників відділів підприємств, відомчих ревізорів та контролерів тощо.

Тією ж постановою Пленуму Верховного Суду України передбачено, що особа є службовою не тільки тоді, коли вона здійснює відповідні функції чи виконує обов’язки постійно, а й тоді, коли вона робить це тимчасово або за спеціальним повноваженням, за умови, що зазначені функції чи обов’язки покладені на неї правомочним органом або правомочною службовою особою.

Працівники підприємств, установ, організацій, які виконують професійні (адвокат, лікар, вчитель тощо), виробничі (наприклад, водій) або технічні (друкарка, охоронник, тощо) функції, можуть визнаватися службовими особами лише за умови, що поряд із цими функціями вони виконують організаційно-розпорядчі або адміністративно-господарські обов’язки.

Щодо визначення поняття «юридична особа публічного права» інформуємо, що згідно з положенням частини другої статті 81 Цивільного кодексу України юридичною особою публічного права визначається юридична особа, яка створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Крім того, відповідно до частини другої статті 167 вказаного Кодексу держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом.

Слід мати на увазі, що положеннями статей 11 та 12 передбачено подання декларації особами які претендують на зайняття посад, пов’язаних з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування (посади, визначені пунктом 1 частини першої статті 4 Закону) (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), щодо яких проводиться спеціальна перевірка, а також особи, які претендують на зайняття посад юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої статті 4 Закону.

Змінами до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», що набрали законної сили 9 червня 2013 року (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реалізації державної антикорупційної політики») встановлено зобов’язання подання декларацій суб’єктами декларування при звільненні або іншим чином припиненні діяльності, пов’язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом року після цього.

Строки подання декларації

За загальним правилом декларація подається до 1 квітня наступного за звітним року.

Водночас, Законом передбачено винятки із вказаного правила для осіб, які не мають об’єктивної можливості дотриматися зазначеного строку або встановлення для них іншого строку зумовлено обставинами, за яких подається декларація.

Це стосується суб’єктів декларування, які:

1) не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою – подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня;

2) звільняються або іншим чином припиняють діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування – подають декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за період, не охоплений раніше поданими деклараціями;

При цьому період, не охоплений раніше поданими деклараціями, необхідно розуміти як часовий проміжок, за який суб’єктами декларування декларація не подавалася в установленому Законом порядку, за місцем роботи чи служби.

3) звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування – подають декларацію протягом одного року за своїм останнім місцем роботи (служби).

При цьому обов’язок суб’єкта декларування, який звільнився або іншим чином припинив діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом одного року подавати за своїм останнім місцем роботи (служби) декларацію за минулий рік за формою і в порядку, визначеними Законом, не залежить від причини звільнення та подальшого місця працевлаштування.

Альона Яцута,

завідувач юридичного сектору апарату РДА.

Це мало хто помітив, та в Україні розпочався масовий майновий стриптиз. 

Ще до першого квітня кожен із понад як 300-тисячної армії державних службовців подав за місцем своєї роботи декларацію про власне майно, доходи та фінансові зобов’язання. І тепер в кадрових службах відомств лежать стоси даних про гроші бюрократів - від президента і до сільського голови.

За законом - органи влади до 1 травня мають розмістити відомості з тих декларацій у власних офіційних друкованих органах. Законом встановлена адміністративна відповідальність за неподання декларацій в розмірі до 25 неоподаткованих мінімумів. І це лише 425 грн. штрафу. Відповідальності за помилки в деклараціях наразі нема

Державний контроль ніби то й є, але він фактично не працює. Бо в держателів декларацій банально немає знань та повноважень перевіряти декларації. А окремого контрольного органу в Україні просто не існує.

І тому українські громадські активісти за підтримки Transparency International Україна розпочали національну кампанію із моніторингу вмісту майнових декларацій міністрів, губернаторів та мерів. А також усіх їх заступників. Перевіряти урядників будуть на відповідність реального стилю життя задекларованим статкам.