«ЖИВІ, ПОКИ ПАМ’ЯТАЄМО»

«ЖИВІ, ПОКИ ПАМ’ЯТАЄМО»

*Дубровиця.

НА ОСТАННІ СЕРПНЕВІ ДНІ 2014 РОКУ ПРИПАВ ПІК ІЛОВАЙСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ, КОЛИ В РЕЗУЛЬТАТІ ПРОТИСТОЯННЯ РОСІЙ­СЬКИМ ВІЙСЬКАМ, УКРАЇНСЬКІ ЗБРОЙНІ ПІДРОЗДІЛИ ПОТРАПИЛИ У ВОРОЖЕ ОТО­ЧЕННЯ.

Як відомо, бої за важливий стратегічний об’єкт Донбасу - місто Іловайськ, тривали з середини серпня. Українським військовим майже вдалося оволодіти містом, але тут втру­тилася російська армія. У плани Москви не входило здавати важливий стратегічний пункт, тому вона кинула проти українців свої регуляр­ні війська. Унаслідок вторгнення регулярних підрозділів Збройних Сил РФ та їх маршу в на­прямку міста Іловайськ батальйони МВС Украї­ни «Дніпро-1», «Миротворець», «Світязь», «Хер­сон», «Івано-Франківськ», Нацгвардії «Донбас» і сили сектору «Б» потрапили в оточення.

28 серпня становище наших військових стало критичним. Цього ж дня Президент Петро Порошенко звинуватив Росію у відкри­тому збройному вторгненні на Донбас і ска­сував з цієї причини візит до Туреччини. Згід­но зі звітом Міністерства оборони України, вторгнення російських військ на територію України відбувалося протягом 24-29 серпня 2014 року, а загальна кількість контингенту складала: 3,5 тис. осіб особового складу, 60 танків, 320 БМД (БМП), 60 гармат, 45 міно­метів, 5 ПТРК.

Тим часом, президент Росії Володимир Путін, граючи роль миротворця, 29 серпня запропонував проросійським бойовикам від­крити для українських військових гуманітар­ний коридор, яким би вони могли вийти з оточення. Насправді путінський «зелений коридор» став для наших військових справж­ньою дорогою смерті, адже тоді загинуло більше трьох сотен українських військових.

Впродовж років тривають дискусії та ве­деться слідство щодо цієї трагедії. Дані про втрати різняться й по сьогодні.

14 серпня 2018 року свої висновки опри­люднила і Генпрокуратура: 366 українських воїнів загинуло, 429 - отримали поранення різного ступеню тяжкості, 300 - потрапили у полон. Вцілілі учасники тих пекельно-серп­невих подій називають ще більшу кількість загиблих.

Про це 29 серпня на меморіальному мітин­гу, присвяченому Дню пам’яті захисників Ураї­ни, які загинули за Незлежність, сувереність та територільну цілісність України, говорили представники районної та міської влади.

Упродовж дня до меморіальних дощок, пам’ятних знаків захисникам, які загинули за незалежність України, та місць їх поховань на території нашого району було покладено квіти. Голова РДА Олександр Гузич спільно зі своїм заступником Оксаною Кондратюк та заступником голови райради Олександром Задорожним теж долучилися до вшануван­ня загиблих героїв – поклали букети квітів до пам’ятника Героям Небесної Сотні, ме­моріальних дощок Юрію Колеснику та Федору Пляшку. Не були осторонь і працівники місь­кої ради на чолі з міським головою Богданом Микульським.

*Селець.

З РОДИНОЮ ЄВГЕНІЇ ТА АНАТОЛІЯ ВАЩИ­ШИНИХ ПОЗНАЙОМИЛИСЯ, КОЛИ ТРИВА­ЛИ ПОШУКИ ЇХ СИНА ОЛЕГА, ЯКИЙ ЗНИК ЗІ ЗВ’ЯЗКУ ВВЕЧЕРІ 28 СЕРПНЯ 2014 РОКУ ПРИ ВИХОДІ РОЗСТРІЛЬНИМ «ЗЕЛЕНИМ КОРИДОРОМ».

В числі мертвих тоді Олегового імені не називали. І більше року вся Дубровиччина жила надією, що хлопець живий: можливо, після травми втратив пам’ять, можливо, по­трапив в полон. Тільки в жовтні 2015-го його нарешті знайшли. На жаль, Олег був одним із 366-ти загиблих в Іловайському котлі. Весь цей час він був похований як невідомий під Запоріжжям на військовому цвинтарі. Хоча при «неопізнаному» солдатові був військовий квиток та мобільний телефон...

Вже згодом бойові побратими розповіли, що хлопця не стало вранці 29-го. Контужено­го його виштовхнули із машини, яку обійняло полум’я. Коли з неї вибралися решта бійців, хлопця біля машини вже не було. Більше його ніхто не бачив. Вже потім батьки довідалися, як в тих пекельних іловайських соняшниках солдата накрила ударна хвиля й він загинув від поранення осколками снаряда. Батьки наполягли, щоб Олега перепоховали в рідно­му селі. Згодом Його ім’ям назвали Селецьку школу. Посмертно Олега нагородили орде­ном «За мужність».

...Шість років Олега нема з нами. Він був мобілізований в першій хвилі і пройшов сім найгарячіших точок російсько-української війни. В двадцять з хвостиком в нього посиві­ли скроні...

«Ви можете пишатися своїм сином. Він був справжнім солдатом», - ці слова бойового ко­мандира і нині гріють душу Олегових батьків.

За ініціативою Селецького сільського голо­ви Павла Голяки 29 серпня було освячено міс­це для пам’ятного знаку всім воїнам за волю України. «Мені шкода, що такого пам’ятника досі нема в нашому райцентрі. Тому вирішив побудувати монумент на вшанування всіх українських воїнів в нашому селі. В пам’ять про таких ось нескорених козаків, як наш Олег Ващишин», - каже Павло Васильович.

Родина юного Героя, всі односельці під­тримали таку ініціативу. А сам чин освячення провів настоятель місцевого Свято-Мико­лаївського храму ПЦУ Ігор Приходько. Потім відвідали могилу Олега, спільно помолилися за спокій його душі, поклали квіти... «Бачиш, Олежику, скільки людей прийшло тобі сьогод­ні вклонитися», - схвильовано каже мати. А у відповідь тільки жовто-блакитне полотнище тріпочеться на могилі.

Але як казав великий українець Симон Пет­люра: «Герої не вмирають. Кров, пролита для великої мети, не засихає»..

Людмила РОДІНА