Пам’ятаємо, перемагаємо

Того року Україна відзначала День перемоги під гаслом «Ніколи знову». Оскільки тоді ніхто навіть не міг подумати, що це страшне «знову»  буде настільки близько. Що Росія на хвилі цинізму та пропаганди розпочне жорстоку боротьбу, що на українських територіях замайорять чужі триколори, а на очах ветеранів Другої світової війни будуть помирати їхні внуки, захищаючи Батьківщину від «братнього народу».

Тому цьогоріч  8-9 травня буде проходити під девізом «Пам’ятаємо, перемагаємо». Пам’ять про події 1939-45 р.р. може вберегти від помилок минулого, зробити нас сильнішими та мудрішими. А пам’ять про героїв тих років не дасть забути про ціну миру, яку ми сповна заплатили і, на жаль, ще й досі сплачуємо. Так, у Другій світової війні лише з Дубровицького району на фронт пішло 7500 наших співвітчизників, 300 з яких були нагороджені орденами та медалями. Лише 25 ветеранів дожили до наших днів, знову відчувши біль та втрати воєнних дій. Адже за період АТО вже загинуло 5 наших земляків (троє безпосередньо в бойових діях), 35 ‒ було демобілізовано, близько 50 ‒ поранено. Загалом зараз на Сході перебуває більше 300 дубровичан.

Тож, в ці дні вшануймо ветеранів та згадаймо сьогоднішніх бійців, сподіваючись, що найближчим часом Україна буде відзначати перемогу і в цій війні. 

долі, обпалені війною

Приклади героїзму демонструють наші земляки, яким довелося пройти стежками нинішньої війни. Як нам стало відомо за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі троє наших земляків – учасників АТО нагороджені державними нагородами: зокрема – Дмитро Булачок (на фото)з Дубровиці та Іван Борсук з Лютинська орденами «За мужність» III ступеня, Іван Охмак з Лугового такою ж високою державною нагородою (посмертно). Дмитро Булачок ніс службу біля луганського аеропорту, зазнав поранення у бою під Георгіївкою.

Городенець Федір Семенович народився 1911 року в селі Літвиця. Призваний по мобілізації до лав Червоної армії 23 травня 1944 року. Воював на І-му Прибалтійському фронті у складі 417 стрілецького полку 156 стрілецької ордена Кутузова дивізії.

В одному з боїв 2 листопада 1944 року, під час відбиття контратаки гітлерівців в момент атаки ворожої артилерії, був виведений зі строю розрахунок станкового кулемету його підрозділу. Федір Семенович ліг за кулемет, замінивши пораненого чи вбитого кулеметника, і сильним вогнем заставив гітлерівців повернутись назад, при цьому знищивши щонайменше 10 ворожих солдатів. Переслідуючи ворога, він одним з перших піднявся в атаку. За цей бій Городенець Федір був представлений до державної нагороди - ордена Слави ІІІ ступеня. А через декілька днів, 5 листопада 1944 року, в одному з наступальних боїв він був тяжко поранений.

 А згодом після лікування Городенець Федір воював уже у складі 4 артилерійської ордена Кутузова дивізії прориву РГК. Він був замковим артилерійської гармати. Останні відомості про нього містяться в іменному списку безповоротних втрат цієї ж дивізії, де зазначається, що рядовий Городенець Ф.С. пропав безвісти 4 березня 1945 року. Наймовірніше, це сталося на території Польщі…

Дука Микола Петрович

(на фото) народився 25 січня 1919 року в місті Дубровиця. Призваний по мобілізації до лав Червоної армії 10 квітня 1944 року. Воював у складі 756 стрілецького полку. Брав участь в боях на території України, Білорусії, Прибалтики. У вересні 1944 року, під час бою, при форсуванні річки в Латвії його тяжко поранило. Прийшов до свідомості в місті Кунгурі, а лікувався від поранення в місті Свердловську в евакогоспіталі №3866. Згодом знову йшов Дука Микола розмитими воєнними дорогами у складі 43 запасного стрілецького та 848 стрілецького полків. Повернувся додому в травні 1946 року.

Нагороджений медаллю «За победу над Германией», орденами «Отечественной войны» ІІ ступеня, «За мужність» ІІІ ступеня, багатьма ювілейними медалями.

По закінченню війни працював в Дубровицькому промкомбінаті, до своїх останніх днів проживав у рідному місті