четвер, 4 травня 2017 р.

Отець Ростислав і матушка Раїса:
«З Великоднем! Хай здоров’я стане нагородою для Вас»
Ось уже кілька місяців у Свято-Іуляніївському храмі в Дубровиці служить протоірей Ростислав, а його дружина матушка Раїса – тут регент церковного хору. Користуючись нагодою, сьогодні ближче знайомимося з цими глибоковіруючими і цікавими людьми, які несуть слово Боже і допомагають вірянам зрозуміти глибину християнської віровчення.
Отець Ростислав та матушка Раїса – прекрасні батьки. Вони виховують чотирьох діток: Сергія, Дениса, Вероніку та Ніку. Родина мешкає у Людині і доїжджає на службу Божу в Дубровицю з цього села. У вихідні дні, ввечері, під час канікул всією  родиною йдуть вони на службу і моляться Богові за себе, нас усіх та наш край.
А у Людині на родину Андрієвських завжди чекає затишний дім. У вільний від духовних справ час отець і матушка разом з старшими дітками займаються господарством, городництвом, садівництвом, бджолярством, квітникарством. Матушка Раїса до того ж встигає і на роботу ходити (трудиться у пральній дитсадка), оселі лад давати, вона дуже любить квіти і спілкування з людьми.
Розмовляю з подружжям і сприймаю їх, як єдине ціле, бо чоловік і дружина доповнюють один одного, міркують відкрито і цікаво, помітно, що час од часу очима перемовляються. З такими людьми хочеться переговорити все, як з джерела води напитися і наповнити своє серце світлом. Пропоную і вам зрозуміти серцем їх цікаві і мудрі думки…













Знайомимося ближче
Отець Ростислав родом із Колок. Шестирічним хлопчиком почав прислуговувати у храмі. Настоятелем колківської церкви у той час був отець Василій. «Саме у храмі завжди відчував душевну рівновагу, спокій, добро, світло, – каже мій співрозмовник, - вже змалечку мріяв стати священиком». Але спочатку закінчив Дубенське училище мистецтва та культури – «народний» відділ, отримав спеціальність «викладач баяну». Згодом вступив до Межиріцького духовно-пастирського училища Української Православної Церкви. Успішно склав туди іспит зі старослов’янської мови, показав гарні знання Старого і Нового заповітів. Швидко промайнули роки навчання та спілкування у колі однодумців.
У 2001 році отець Ростислав був рукоположений владикою Анатолієм спочатку у сан диякона, а згодом – у сан священика. Згодом він служив дияконом поряд з владикою у Сарненському кафедральному Свято-Покровському соборі.
Матушка Раїса, регент церковного хору, народилася у глибоковіруючій християнській сім’ї, у Рівненському районі. Шестеро дітей підростали у родині в дружбі та любові. Батьки дівчинки багато працювали, тримали велике господарство, обробляли чимало землі. Мама дбала, щоб на Великдень на столі мали свою зелень, редиску. Все сіялося під зиму, до всього ж треба було докласти рук. Тримали дві корови. Мали вдосталь молока і сиру. Часто вивозили на ринок свою продукцію. Щоб виростити шестеро діток, трудитися треба було, не покладаючи рук.
Родина жила скромно, але була багата духовно. Разом постійно ходили до храму. Матушка Рая розповідає, що її батьки повінчалися відкрито, коли більшість боялася це робити. А дідусь дівчинки довгий час був церковним старостою у Житині. Дітям  змалечку батьки прищепили любов до Бога та віри. З мамою та сестричками Рая часто їздила у дитинстві у монастирі, по кілька днів там перебували, молилися Богові, і душі їх наповнювалися світлом Господньої любові. Не дивно, що одна з Раїних сестричок стала черницею, вирішивши дати обітницю любові Господу на все життя. Зараз сестра Пітерина (це її чернече ім’я) присвятила життя Богові у Городоцькому монастирі. Вона дуже підтримує родину Раї і всіляко сприяє їх духовній праці.
У 7 років під час однієї з духовних подорожей доля звела маленьку Раю з мудрим старцем. Він сказав дівчинці, що вона виросте і знайде чоловіка, угодного Богові і їй. А ще цей мудрий чернець додав, що майбутній жінці-дружині дуже важливо навчитися гарно куховарити. Тоді не сповна зрозуміла дівчинка слова мудрої людини…
Доля звела двох боголюбивих молодих людей у Божій обителі. Ростислав і Рая познайомилися у монастирі в Городку. Майбутній священик відразу вирізнив скромну дівчину посеред інших юнок. Припали до душі її погляд і вміння спілкуватися. Згодом до дівчини прийшов лист, адресовано було просто «Для Раї». Майбутній священик писав про бажання зустрітися і порозмовляти. Дівчина погодилася. Як побачилися, Ростислав запропонував стати йому вірною дружиною. Серце підказало дівчині, що це її доля. І от у 18 років Рая вийшла заміж, а у 20 вже стала мамою першого синочка. Розрослася, як деревце навесні, їх сім’я. Але й досі і батьки залишаються часто для подружжя підтримкою і опорою, за що отець Ростислав та матушка Раїса їм дуже вдячні.
Про храм у Рудні
У вересні 2001 року отця Ростислава призначили священиком у Рудню. Церкви там не було, богослужіння проходили спочатку у капличці. То була єдина духовна обитель жителів Рудні - невеличка споруда на кладовищі, розміром 3 на 4 метри. З Рудні далеко добиратися до храмів сусідніх сіл: до Висоцька – 10 кілометрів, до Дубровиці – 12. Отож актуальним і нагальним було питання будівництва своєї церкви у селі.
Матушка Раїса згадує:
– Перші дні у Рудні були не такими, як ми уявляли. Поскільки храму у селі не було, то спочатку на богослужіння у капличку  приходило дуже мало людей, мабуть, й тому, що вони просто не були згуртовані навколо церкви. Ми не опустили рук, вирішили людей запрошувати, переконувати, нести слово Боже не лише у храмі. Брали хоругви і йшли до сельчан, як закінчувалася служба. От, бачимо, біля магазину зібралися чоловіки. Стаємо біля них і молимося. Жоден з них нас не образив і не сказав поганого слова. Трохи-потрохи почали залучати людей до церкви, створювати церковну родину. Спочатку на службу ходило 5-6 чоловік, а згодом їх ставало все більше і більше. Приємно було бачити, що посіяне нами давало перші паростки. Але так нагально було побудувати церкву у Рудні, що ця думка ні на мить не полишала наші душі. Пригадується, як церковні сестрички ходили з хати в хату і збирали гроші на будівництво храму, колядували теж на це благе діло. По крупинці складалися гроші на церкву, на свою сільську святиню, щоб мали де люди слухати слово Боже. У травні 2001 року поставивили хрест на місці будівництва Руднянської церкви і освятили його. Там не було навіть електролінії, купляли електричні опори самотужки, все почали практично з нуля. Але з Божою волею старання прихожан увінчалися успіхом і от 10 листопада 2004 року пройшло перше богослужіння у новозбудованому храмі Святої Параскеви у Рудні. У церкві на той час навіть не було підлоги, але церковна громада мала найголовніше – віру і любов до Господа.
Про час служби у Рудні залишилися найтепліші спогади у серцях батюшки та матушки. Окрім церкви, збудували там і церковний будиночок. У Партизанському спільно з громадою звели капличку Віри, Надії та Любові на кладовищі. У 2012 році її освятив владика Анатолій.
Доповнюючи один одного, священик та його дружина кажуть:
– Ми раді, що люди зараз не залишилися без священика у Рудні, залишили по собі приход, де є згуртовані віряни. Храм – дім нашої душі. Ми пережили комуністичні часи, коли віру вбивали у душах людей, нам забороняли відвідувати церкву. Зараз переживаємо період відродження віри. Зрозуміло, що непросто посіяти в душах людей те, що вирване з коренем. На все потрібен час. Передусім треба вірити у серці, дякувати Богові за кожен прожитий день, за небо і сонце, за все світле і добре, що помічаєте біля себе. Йдете вулицею, дихаєте на повні груди – подякуйте Богові за це. Часто, щоб покликати людей до храму, Господь посилає їм смуток. Саме у церкві нам стає легше, коли у спільній молитві ми просимо спокою душі.

Про родину
– Кожна людина повинна розуміти, що найдорожче у житті – родина. Жінка повинна знати, що саме її чоловік – це найкращий порадник, так само й господар має думати про свою дружину.  Спиртне – це ворог сімейної злагоди і щастя. Зловживаючи алкоголем, ви руйнуєте душу, мозок, свою сім’ю. На першому плані у подружжя мають бути турбота про тих, хто живе поруч, проблеми і клопоти сім’ї, а не інтереси компанії чи чужих, сторонніх людей. Звичайно, треба поважати і батьків, родичів, спілкуватися з ними, навідуватися і допомагати. Хай дідусі й бабусі радіють  онукам, дають мудрі поради. Треба мати й добрих надійних друзів. Але ваше спілкування не повинно заключатися у спільному застіллі. Друг – це людина, яка підтримає вас передусім у скрутну хвилину.
Знайте, якщо ви одружилися, то повинні ділити разом і радість, і невдачі. До своїх діток треба ставитися з любов’ю і розумінням, спілкуватися з ними, доносити їм людські чесноти. Адже передусім батьки повинні пояснити діткам, що треба поважати старших. От наприклад, як цінувати хліб можна показати власним ставленням до цієї святині. Якщо є повага в родині між чоловіком і жінкою, то й дітки виростають у гармонії та любові. Вони ж бо дивляться на взаємовідносини батьків і сприймають життя через світло цих стосунків. От ми все робимо разом: і дрова рубаємо, і налисники печемо. У вільний від духовних справ час господарюємо спільно. У нас город, сад, квітник великий. (Від авт. матушка дуже любить квіти, у неї красуються лілії, троянди, айстри…). А які квітники ми залишили у Рудні біля церкви.
Роботи багато по господарству, бо тримаємо свиней, курей, качок, індиків, бройлерів. Донедавна годували й баранів,  обробляли вовну самотужки, нашили ковдр. До всього треба докласти руки, до всього в господі. Якби не розуміння і спільна робота, то не справилися б з таким господарством. Працюємо, бо хочемо, щоб діти споживали чисті продукти, вирощені власноруч. Одних лише помідор садимо близько 400 кущів, не тільки для себе, а й для людей. Багато роздаємо. Закриваємо сотні банок консервації на зиму. Робота по господарству – це наша спільна родинна справа у вільний час від духовних трудів.

Жити по-християнськи
Дуже важливо прощати своїх ворогів, саме ворогів. Христос просив нас про це. Адже він простив навіть тих, хто розіп’яв Його. Прощати потрібно не лише на словах, а й в душі, показати це своїми вчинками і справами.
Піст і дієта – різні речі. Про це треба завжди пам’ятати. Наприклад, недужі люди можуть дозволити собі не поститися в їжі. Це не гріх. Але великий гріх у піст їсти один одного, тримати у серці образи. Сповідь – це для кожного з нас дуже особиста річ. Сповідаючись, ми перегортаємо сторінку свого життя, як чергову сторінку книжки перелистуємо. Велику духовну енергію дають молитви батьків за дітей. Моліться за їх здоров’я, за ваших маленьких і великих дітей.
Якщо у вас є поважна причина і ви не в змозі піти на службу Божу, то хоч подумки згадайте, що зараз триває служба у храмі. Бог відчує ваші думки.
Дуже добре побувати перед Великоднем на спільній сповіді. Є гріхи, про які ми навіть не підозрюємо. От, наприклад, довести харчі до порчі – це також гріх. Не треба до цього допускати і викидати зіпсовану їжу. Віддайте її біднішим, безхатченкам чи навіть тим, кого у народі називають «п‘яничками». Це нездорові люди, вони слабкі духовно. Не принижуйте і не судіть їх. Дайте таким землякам шматок хліба, Бог вам за це віддячить. До нас часто навідуються хлопці, які трохи схибили і йдуть по життю не зовсім вірною стежкою. Розмовляємо з ними і даємо поїсти. Ми не вправі їх судити, але можемо з ними говорити і переконувати змінити своє життя. Буває, що приїдемо додому, а нам кажуть, що повибирали наші помідори. Нам не шкода, хай люди споживають, на здоров’я. Залишаються харчі після свята, то завжди ділимося з тими, хто може взагалі й не пообідав.

Про хрещення
Хрещення – це таїнство. Не обирайте кумів за розміром гаманця, беріть кумів, які стануть духовними батьками вашій дитині. Чим раніше за дитину стане молитися церква, тим краще. З хрещенням не потрібно затягувати. Зараз навіть при пологових будинках є священики, які, за бажанням батьків, можуть охрестити дитину на перший чи другий день життя. Дитина повинна прийняти Таїнство Хрещення. Як сказав Ісус Христос: «Хто не народиться від води і Духа, той не може увійти в Царство Боже».
Церква не може забороняти батькам брати дві чи три пари хресних батьків для своєї дитини. Головне, щоб у дитини були духовні батько і матір. На Великдень хрещені і хрещеники повинні обов’язково бачитися, незалежно від того скільки років похресникам. Несуть діткам пасочку та фарбовані великодні яйця. Зараз прийнято дорогі подарунки купувати хрещеникам на Пасху, це, повірте, не головне. Це вже данина моді: купувати дороге і дивитися, хто який подарунок хрещеникам приніс. В дорогий подарунок можна вкласти багато грошей, але не душу і навпаки скромний дарунок може бути оповитий великою любов’ю. Хрещені батьки повинні передусім спілкуватися зі своїми хрещениками, підтримувати їх духовно, бути другом і порадником для них.

Про Великдень
Приготування у нашій родині до цього величного дня розпочинаємо заздалегідь. Вже з першого дня Великого посту готуємо вдома лише пісні страви. Діти також постять з нами. Повірте, є безліч смаколиків, які можна приготувати у ці дні. Це пиріжки й пироги, вареники і налисники з найрізноманітнішими начинками. Постити для нас у їжі нескладно. Після виносу плащаниці (передвеликодня п’ятниця) отець Ростислав до Великодньої неділі взагалі не їсть, вживає лише святу воду.
Ми молимося спільно сім’єю щоранку та щовечора, а у піст  додаємо молитов. Матушка Рая продовжує:
– Генеральне прибирання в оселі влаштовую ще до Вербної неділі. Перу тюлі, чищу килими, відсовуємо меблі, прибираємо  у всіх закуточках. Звичайно, освіжаю фіранки та гардини, коли є потреба й посеред року. Але ж до Великодня всі прибираємо дім. Чисті помисли в серці неможливі без порядку в оселі. Перед Великодньою неділею ще наводимо лад, ще прибираємо в домі, але головні зусилля до наведення чистоти докладаємо тижнями раніше, бо напередодні Пасхи багато часу проводимо у храмі.
Паску печу в середу. Розчиняю на 2 літри молока, десь 12 пасочок у мене виходить. До виготовлення цього святого хліба залучаю всіх діток, хтось родзинки кидає, хтось масло, хтось молочко ллє. Хочу, щоб сини й донечки часточку свого тепла вкладали у запашну пасочку. Так було у моєму дитинстві. Я знаю, що прихід свята має відчути кожна дитина і так. Докладаючи зусилля до приготувань пасочки чи до прибирання у домі, діти теж більш повно розуміють суть Великодня. Але головне, звичайно, це відвідування храму. У моїй родині батьки змалечку привчали нас до християнських чеснот. Ми знали, що в церкві треба стояти слухняно. Дивитися на батюшку, вести себе чемно.
У великодній кошик кладемо пасочку, яйця (12 яєць), бо родина велика, м’ясо, ковбаску, хрін, кілька кусочків хліба (багато благодаті, як молимося падає на хліб), масло, сир.(У молитві великодній є слова й про молочні продукти. Тому вони мають бути у кошику). Одне-два яєчка потім ви віддаєте на службі (якщо можете). Їх роздають діткам і нужденним.
Чим довше ваш кошик постоїть у храмі чи біля церкви під час служби, тим більше Божої милості вбере ваша пасочка. Отож у Великодню ніч, якщо ви дужі і здорові, то йдіть до храму Божого. Віддати кошик іншій людині для посвяти – це не така благодать для серця. Найголовніше, коли через нас самих і через наші молитви Бог дає нам свою милість. Проте, якщо людина недужа чи коли вона доглядає за хворим або ж маленькою дитинкою, то у храмі за неї стоїть її Ангел. Можна дати кошик сусіду чи другові. Покинути хворого чи немовля надовго – це гріх. Мусите бути передусім біля них. Якщо мала дитина вередує, хоче спати, стомилася, то також треба йти додому і її заспокоїти, подбати про їх відпочинок, не треба силоміць змушувати дітей бути з вами цілу ніч у храмі. Наші діти з нами в храмі протягом всієї Всеношної. Але вони вже до цього звикли, вони з задоволенням біля нас зустрічають Великдень. Як бути вам з дітками, брати з собою чи залишити вдома – вирішуйте на ваш розсуд, дивіться на вік дітей, їх стан і самопочуття.
Якщо ви постояли у храмі і стомилися, то вийдіть на свіже повітря, трішки пройдіться. Церква – не тюрма. Треба, щоб у храмі вам було здорово і легко.
Після освячення пасочок всі повертаємося додому, обов’язково зустрічаємо схід сонця. Лише на Великдень воно по-особливому виграє різними кольорами. Це дивовижно, зверніть на це увагу. Не поспішайте, призупиніться, подихайте на повні груди. Гляньте на сонечко великоднє, подякуйте Богові за цей дар – зустрічати великоднє сонечко. Йдемо до хати, накриваємо стіл і запалюємо свічку. Кожен починає трапезу з яєчка і шматочка пасочки.  Спиртного на стіл не ставимо. Щоправда дозволяється на свято вживати вино. Але все має бути в міру, не зловживайте спиртним на Великдень. Вино, як пігулки, воно добре діє на нас, якщо споживаємо в міру.
До речі, пасочки у Свято-Іуляніївському храмі будемо освячувати о 4 ранку. Проте батюшка буде в церкві до сьомої години. Якщо хтось запізниться чи раніше не зможе підійти, то приходьте до цієї пори, не соромтеся. Головне, щоб ви сіли за великодній стіл і у вас були освячені пасочка і яйця на столі.

Про поминання і поховання
Провідна неділя, підемо поминати рідних. Головне на кладовищі помолитися за упокій душ тих, хто відійшов у царство Боже. Попередньо відвідати у храмі поминальну службу. Знову ж таки ми йдемо не з порожніми руками на могили до померлих. Найкраще – несіть їм живі квіти. Вибираючи квітку на свої фінансові можливості, смак чи несмак, ми часто не замислюємося, що квіти на могилі рідних у Провідну неділю це не тільки «прикраса, як у всіх». Це і пам’ять, і сум, і наша любов та пошана, і надія на воскресіння та зустріч з ними в майбутньому. Краще зав’язати стрічку чи фартушок на хресті чи пам’ятнику, аніж нести оберемки штучних квітів.
Обов’язково треба навесні і не лише в цю пору прибирати могили рідних. Якщо приберете перед Провідною неділею самотні і забуті могилки, то це велика ваша заслуга перед Богом, це все одно, що виявити увагу і турботу до живої обездоленої людини. Це по-християнськи.
Коли йдете провести покійного в останню путь, то також несіть живі квіти. Не треба мертвому залишати на могилі мертве – оці великі штучні вінки. Вони лише захаращують кладовища. Дуже важливо провести людину в останню земну дорогу, це християнський обов’язок, помолитися за її душу. Бачите похорон – вийдіть, проведіть бодай кілька кроків, це по-християнськи. Не треба з вікна спостерігати за поминальною процесією.
Дорогі великі пам’ятники, що ставлять рідним – це теж данина моді. Передусім поминанням і молитвами бережемо спогади про близьких і рідних.
Зараз замуровують могили цілком, як кладуть на груди цей важкий камінь. А треба ж буде вставати усопшим під час другого пришестя. Це буде непросто, коли важкий камінь на могилі. Краще хай буде могилка у барвінку чи інших квіточках. Дорогі пам’ятники не передають сповна нашу печаль і спомини. Наша щира поминальна молитва і хрест на могилі – найголовніше для того, кого забрав Бог. Матушка Рая та отець Ростислав передали віншування:
Користуючись нагодою щиро вітаємо всіх читачів газети з Великоднем!
Дорогі брати та сестри! Нехай пасхальна пісня перемоги залунає у кожному нашому домі, у кожній родині! Нехай сила Воскреслого Спасителя, який переможно виходить із запечатаного гробу, буде світлом для нас та України, нашою силою та нашою піснею!
Хай радість Христового Воскресіння ввійде глибоко у серце кожної людини! Хай духовна Господня сила так проймає, щоб жодне людське серце не було байдужим до свого спасіння! Усім бажаємо добра і миру, злагоди і любові, довіри до Бога й надії на  щасливе життя! Хай здоров’я стане нагородою для Вас, сестри і брати! Христос воскрес! Воістину воскрес!
З подякою за приємне, щире, духовне спілкування Любов КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар