* Сучасниця

Альона Пелих (Легка):

«Мої україночки є не лише в Україні»

Знак зодіаку Овен, місце проживання

– Київ. Одружена, виховує разом з чоловіком сина та донечку.

Про себе

Я народилася 20 квітня, тому дуже люблю весну, коли все прокидається, розквітає та птахи повертаються з теплих країв. Улюбленого фільму не маю, але із задоволенням переглядаю турецькі серіали. Девіз життя: «Мети досягає той, хто цього прагне!».

В людях ціную  щирість, добро, справедливість, вірність, чесність, ввічливість. Дратують – заздрість та брехня. У родинних стосунках вважаю головним взаєморозуміння та взаємопідтримку.

Моя мрія: «Мрій багато, я мрію щодня.

Моя душа – це дерево гіллясте,

Куди з небес, мов голуби, летить

Надвечір тихий зграйка мрій срібляста,

Щоб випурхнуть світанком у блакить».

                                           (Т.Готьє).

Про долю

Народилася я у чудовому старовинному місті Дубровиця  у сім’ї, де зажди панувала любов, взаємопідтримка та повага до батьків.

У 2000 році з відзнакою закінчила міську школу №3. Шкільні, як і студентські роки, згадую завжди з приємністю. Це безтурботне щасливе життя. Шкода, що так швидко воно проходить! Я часто згадую своїх шкільних друзів, досі з деякими спілкуюся в соціальних мережах, або просто слідкую за їхнім життям, переглядаючи їх світлини. Дякую дубровицьким вчителям, які дали мені найкращі знання, а головне навчили любити Україну!

На жаль, в Дубровиці буваю рідко, 2-3 рази на рік. Коли чую «Дубровиця», відразу на думку спадають батьки, родина, наша природа. Дуже жаль, що сьогодні немає поруч нашого тата. Царство Небесне Його душі. Тато був опорою для всієї родини.

В кожної молодої людини настає момент, коли вона мусить вирішити і обрати свій шлях у майбутнє. Мене стежина привела до Києва. За період навчання столиця так припала мені до душі, що я жила мрією повернутися сюди. Бог підслухав мої думки, і доля вирішила так, що повернулася я у Київ уже із коханим чоловіком Романом і любою донечкою Софійкою. А синочок Ростиславчик вже народився в столиці.

Зараз я перебуваю у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Працюю в Мінагрополітиці (бухгалтер), пішла слідами покійного тата Легкого Адама Володимировича. Напевно, гени відіграли свою роль.

Мій чоловік родом з Березнівщини, працює в ІТ-сфері. Познайомилися ми у Рівному в студентські роки. В 2016 році  відзначили 10-ту річницю одруження.

Хоча за освітою я бухгалтер, проте в моїй душі завжди поєднувалися любов до цифр та політ фантазій, який вилився у створення невеличких «витворів мистецтва» – ляльок. Переконана, вони приносять дуже багато щастя і радості тим, хто до них торкається.

 Ляльки – моє хобі

Ляльки – моє хобі, це моя віддушина. 

Кожна лялька – це окрема історія. Це ляльки за мотивами  Тетяни Конне – відомого дизайнера, яка створила свій стиль ляльок. Вони багато в чому нагадують Тільди. Відмінними рисами є: маленькі очиці, довгі ніжки, різні зачіски і цікаві вбрання. Шию і ляльки Тільди. Історія цих милих і наївних іграшок веде нас до Норвегії. Саме там живе їхня мама - створювачка Тоні Фінангер. Це дуже добрі, смішні, з довірливими маленькими чорними очима ляльки.

Перед тим, як взятися до роботи, я обов’язково маю дізнатися трішки про людину, кому ця лялька буде дарувати приємні моменти або просто прикрашати інтер’єр.

А далі починається водночас цікавий, захоплюючий, клопіткий процес створення мого маленького дива. Цей вид творчості завжди стимулює до самовдосконалення та професійного зростання, тому цікавлюся творчістю інших майстрів, відвідую тематичні виставки та майстер-класи.

Матеріал для лялечок купую в магазині тканин, інтернет-магазинах «Все для рукоділля», а також замовляю з Китаю. Професійно я ніде не навчалася, шию з дитинства (ляльковий одяг), карнавальні костюми для доні, текстильні іграшки (зайчики, півники), розвиваючі книжки з фетру, а також метелики-краватки. Мій Ростиславчик у своїх неповних два рочки вже має невеличку колекцію маминих метеликів.

Я мрію навчитися малювати лялечкам гарненькі личка, і це вже будуть зовсім нові і дивовижні дівчатка. Зараз у них тільки оченятка у вигляді цяточок, і тому вони завжди радісні!

Для мене всі ляльки цінні, тому що в них я вкладаю часточку себе. Приємно те, що мої лялечки купують не тільки в Україні, також вони подорожують в США, до посольства Азербайджану.

А все починалося так: якось переглядаючи сторінку в соцмережах, ми з донечкою, побачили подібні лялечки і ось в той момент, доня каже: «Мамо, я теж таку хочу подружку! Поший мені, будь ласка!». Не змогла відмовити своїй маленькій дівчинці. Так і створила першу ляльку. Сама зв’язала і пошила їй одяг. Це було взимку 2016 року.

Прийшло натхнення, душа прагнула пошити ще таких іграшкових дівчаточок, вони були різні і водночас схожі. У кожної ж свій характер. Згодом поділилася світлинами наших лялечок на сторінці у Facebook, відтоді у мене з’явилися перші замовники серед моїх друзів. Рада, що ляльки – частинка моєї душі – дарують людям радість. Зичу всім землякам, щоб їх задуми здійснювалися та реалізовувалися! Вірте у себе.

Розмовляла Любов КЛІМЧУК.