Щоб залишити добрий слід на землі

Мій земляк Павло Павлович Голяка користується авторитетом  серед своїх односельців, бо бере активну участь у громадському житті Сельця і просто є доброю і щирою людиною, яка готова прийти на допомогу в скрутну хвилину. Він цікавий співрозмовник, ініціативний член виконкому, люблячий чоловік і батько. А підтримка мого шанованого односельця Павла Голяки відчутна всюди: в прибиранні села, в організації вивезення сміття, постійній підтримці футбольної селецької команди і спортивних заходів, наданні матеріальної допомоги на лікування.

Не лише у Дубровицькому, а й сусідніх районах добре знають приватне підприємство братів Голяк – Павла, Сергія і Миколи, яке займається ремонтом сільгосподарських механізмів. Воно розташоване на території колишньої сільгосптехніки. Звертаються сюди власники техніки і звісно хочуть, щоб відремонтували її швидко та якісно. Так тут і роблять, недарма ж підприємство має багато постійних клієнтів.

Павло Павлович постійно в русі, в роботі, в клопотах. А як все починалося?

– Я народився у сім’ї вчителя музики та медпрацівника. Але змалку любив техніку, не знаю, чому саме таке уподобання послав мені Бог. От розкрутити і скрутити – це було моє, – розповідає Павло Павлович. – У тата був мотоцикл, ця сучасна, на той час, техніка не давала мені спокою. У 14 років вперше його повністю розкрутив і скрутив. Так, щоб не бачив тато. Потім знову не раз кожну деталь в руках перещупав. Так мені цікаво було: як він рухається? Закінчивши школу, відслужив в армії.

Згодом вступив у Мирогощанський сільськогосподарський технікум, на факультет механізації. Навчання було цікавим. Бо ж все відповідало моїм інтересам. Потім повернувся в рідне село. На той час сільгоспідприємства вже розпадалися. А у селі ж роботи – міряно-непереміряно, продовжує – Павло Павлович. – Разом з братами почали надавати сільськогосподарські послуги. Спочатку для цього купили коня. Попрацювали, заробили кошти і згодом купили автомобіль, потім трактора. Було багато замовлень, бо техніки у селі, на той час, було обмаль. Скажу так: як купили першого трактора, то у Сельці було їх чотири на село, а через 8 років у нашому селі стало 160 тракторів. Люди – молодці, йдуть в ногу з часом, полегшують свою працю. А техніку треба комусь і ремонтувати. Зараз займаємося на підприємстві ремонтом сільгоспмашин різних модифікацій. Є у нас талановиті хлопці, майстри на всі руки. Все зроблять до ладу. От, наприклад, токар Бурлачук Іван Петрович працює у нас дуже давно. Золоті руки має людина. Взагалі українці дуже трудолюбиві, вони гори звернуть, як треба. Однак, часто алкоголь заважає на шматок хліба заробляти і тримати все у житті під контролем. У нас головна вимога для працівників, щоб не зловживав спиртним. Це головне.

Якось поцікавився у свого земляка його мріями і ставленням до життя. Павло Павлович відповів, що кожна людина повинна робити добро, щоб залишити гарний слід по собі на землі, бо життя швидкоплинне, і настає час, коли ми серйозно задумуємося над його сенсом.

Хочеться, щоб у нашій сільській громаді було побільше таких ініціативних людей, як Павло Павлович Голяка. Не все тепер може зробити для нас влада, час важкий у країні. Кожен з нас є громадянином держави, патріотом, жителем свого села і міста. Якщо кожен долучиться до вирішення певних проблем, то, зрозуміло, життя покращає у селі, в районі і в Україні.

Віктор КУЗІН, депутат Селецької сільської ради.