СТО РОКІВ ЗУСТРІЛА У СУЦВІТТІ ВЕЛИКОЇ РОДИНИ

мешканка села Мочулище Пазина Йонашівна Вальковець

За паспортом століття Пазини Йонашівни настало ще в квітні. Однак в родині ювілей святкували перед Юрієм – довгожителька завжди стверджувала, що народилася саме в цей день. Тож до господи доньки ювілярки Марії з‘їхалася велика, але далеко не вся молода поросль від родинного дерева Вальковців. Завітали цього дня привітати землячку з такою поважною датою й очільники району Микола Петрушко та Микола Кухарець, сільський голова Галина Шеремета.

І на обійсті, й в самому домі, що зібрав цього дня зо три десятки гостей, – все до ладу, одразу видно, що мешкають тут хазяйновиті й гречні люди.  Довгожителька – тендітна, немов дівчинка. «Наша бабуся завжди була файною й фігуровою, хоча ніколи особливої дієти не дотримувалася». Щоправда, почувається ювілярка зараз не зовсім добре. «Останнім часом бабуся жаліються, що голова болить. Ще до грудня така справна була. По суті давала собі раду сама», – каже онука.

Пазина Йонашівна уважно слухає привітання голів райдержадміністрації та районної ради:

«Вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності перед життєвими випробуваннями. Складаємо щиру шану мудрості і силі духу, з якими Ви пережили всі життєві випробування: лихоліття війни, повоєнну відбудову народного господарства. Ви були учасником багатьох історичних подій, чесно, добросовісно і самовіддано працювали в сільськогосподарській сфері і виховували дітей. Радіємо, що, переживши багато бурхливих подій, Ви стали свідком народження незалежної Української держави і сьогодні зустрічаєте ювілей у колі рідних та близьких Вам людей.

Зичимо міцного здоров’я, радості, миру і злагоди. Бажаємо зустріти день народження у доброму настрої поруч із  дорогими і близькими Вам людьми. Хай доля збагачує Вас життєвою енергією, натхненням та радістю сьогодення.

Хай радість приносять правнуки, онуки і діти! Хай Ваша родина росте і розквітає!», – зичать очільники району.

У бабусиних очах – аж сльозинка зблиснула від цих слів. Посмішкою розквітають її уста, а натруджені руки з теплом приймають квіти – у будь-якому віці жінка радіє такому прояву уваги. «Мама завжди любила квіти. Було, по чорниці чи клюкву піде, й звідти принесе пучечок лісових пізньоцвітів».

Сама довгожителька нічого не розповідає. Її струджена рука тільки вдячно потискує мої пальці, поки прошу попозувати на камеру. Терпляче виконує моє прохання. А потім проситься прилягти. Шепоче, що дуже болить спина. Тож розказують про ювілярку найближчі їй люди – доньки, невістки, онуки. Схоже, в цій родині давно панує матріархат.

«Тато, Семен Максимович, наш рано померли, йому було тільки 74 роки. Захворів раптово. Вони прожили з мамою гарно, ніколи не пам’ятаємо сварок чи щоб руку на маму коли підняв. Він в лісі працював, вона в ланку ходила. Велике господарство тримали завжди – по три корови, бувало, четверо свиней, гусей, качок, курей вже й не злічити. Догляд за цим усім лягав на плечі мами, бо ж батько здебільшого був на роботі. А ще ж п’ятеро дітей. Кожного довели до пуття, поставили на життєву стежку, допомогли звити родинне гніздо».

Розповідає невістка, що бабуся Пазина по життю – завжди оптимістка, можливо, й це допомогло дожити до поважного віку зрілої осені. «Вона така заводна, ніяке свято без бабусі Пазі не обходилося. Чи то веснянки водити, чи колядників приймати. Гостей завжди любила частувати простою, але поживною їжею. Було, поставить «схудніх» млинців на дріжджях, натре туди картоплі, як напече їх, а потім насмажить сала з цибулькою – ніякий делікатес в порівняння не йде. А ковбаси вона, мабуть, зроду не їла».

Ніколи, кажуть рідні, баба Пазина й до лікарні не ходила – був період, правда, підсіла на «Цитрамон», все жалілася на головні болі. Але минулого з того часу певно літ з 20-ть, Пазина Йонашівна кинула вживати ліки так само раптово, як й почала, спасалася більше народними засобами.

«Старалася ніколи не переїдати. На вечір поп’є кислячку з хлібом й з неї досить. Але до пізньої старості важко робила й завжди здужала. Дуже любить бабуся, коли за одним столом збирається вся велика родина, навіть чарку може випити за компанію. Поки молодша була – горілки. На старості літ  - смачного червоного вина. А вже для гостей – найпочесніші місця в її домі й найсмачніше частування».

Розповідають дівчата навперебій й про бабусину сім’ю, виявляється, довгожителькою була й мама Пазини Йонашівни, баба Йонашиха – прожила аж 105 років. Проте зараз вже нікого з братів й сестри ювілярки в живих немає. Від пережитого, а були члени цієї родини й в лавах Червоної армії, й виборювалм незалежність України в УПА, до століття  ніхто більше не дожив. А от бабуся Пазина має всі шанси подолати материн віковій рубіж. Принаймні цього дня саме так їй бажали всі найближчі люди.

«Наша мама ніколи, здається, не нервувала. Доброзичливість, стриманість, віра в Бога – ось ті основні постулати, яких завжди дотримувалася сама й нам заповідала», – каже донька ювілярки про секрет її довголіття. Пригорнувши до плеча свою матусю, мов малу дитину, донька довго розказує про сімейні традицій та звичаї. Про всі одвічні сільські ремесла, яких навчена сама Пазина Йонашівна й передала своїм дітям. Уважно прислухаються до слів бабусі Марії вже її онуки. Тут під одним дахом зібралося одразу п’ять поколінь Вальковців – діти, онуки, правнуки, праправнучка. Це далеко не вся крона родинного дерева Вальковців, в якому нині налічується п’ятеро дітей, сімнадцять онуків, десять правнуків та одна праправнучка. Всі вони люблять й бережуть найстарішу представительку своєї родини, сподіваючись, що свічка її життя ще довго горітиме на землі. Бо ж людина живе доти, доки почувається потрібною в цьому світі.

Людмила РОДІНА.