Кожного разу на День
державного прапора України, коли дивлюся на синьо-жовте полотнище на
центральному дубровицькому майдані, згадуються події, по яких минуло вже чверть
століття.
Зараз тут майдан
Злагоди,а тоді була площа Дубровицького збройного повстання, і на ній з
барельєфа «повстанської стели» «цілився» у перехожих колісний кулемет з-під
червоного прапора. Влада ще була комуністична, хоча, деморалізована
«перебудовою», якась усе безпорадніша. Тим часом розмай національної свідомості
докотився від Києва й до Дубровиці. І осталася в нас пам’ятка, ба історична для
краю подія.
Попередньо
місцеві активісти Руху біля пам’ятника Тарасові Шевченку, який височів тоді
навпроти центральної аптеки, встановили флагшток, надто що начальство практично
й не перешкоджало. Тепер же сюди, знаючи з «вуличного телеграфу» про подію,
став підтягуватися люд. З Рівного прибула чимала делегація на чолі з народним
депутатом України Василем Червонієм. Короткий його виступ, і піднісся на
флагшток український синьо-жовтий прапор, тоді ще національний. Стяг освятив
рівненський патріотично налаштований священик о. Юрій Велігурський; дійство
супроводжувалося співом церковного хору.
Далі зібрання
перемістилося на площу, й вона заповнилася людьми; відбувся мітинг. Досі стоїть
перед очима Червоніїв виступ: впевнені жести, переконані слова. Привітавши з
подією, повів рукою в бік щойно встановленого прапора: «Сьогодні він
національний, а завтра буде державним». Потім рукою на пам’ятник Леніну через
площу: «І цей ідол довго тут не стоятиме». Нарешті, в напрямку райкому партії:
«І компартійної влади скоро не буде»… Ото вже справді: у козаки йдуть не тоді,
коли вже можна; коли не можна, йдуть у козаки.
Не все й не всіма
тоді сприймалося однозначно. Одні відверто раділи, а хтось – тільки в душі,
когось охоплювало сум’яття, а дехто й зубами скреготав. Але байдужих не було.
Збігло відтоді
чверть століття. Давно немає в Дубровиці ні «кулеметної» стели, ні «ідола»
навпроти, а в колишньому компартрайкомі господарюють школярі. Немає в живих
Василя Червонія, який оце на День незалежності України відзначав би свій день
народження. А піднятий ним український синьо-жовтий Державний прапор майорить
над нашим містом на вітрах подій.Наразі й незаперечно сказано в поета: на якій
висоті знамена, на такій висоті народ.
Олександр СТРИЖАК.
Немає коментарів:
Дописати коментар