пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

* Крізь плин років А ПОЧИНАЛОСЯ ТАК

Кожного разу на День державного прапора України, коли дивлюся на синьо-жовте полотнище на центральному дубровицькому майдані, згадуються події, по яких минуло вже чверть століття.
Зараз тут майдан Злагоди,а тоді була площа Дубровицького збройного повстання, і на ній з барельєфа «повстанської стели» «цілився» у перехожих колісний кулемет з-під червоного прапора. Влада ще була комуністична, хоча, деморалізована «перебудовою», якась усе безпорадніша. Тим часом розмай національної свідомості докотився від Києва й до Дубровиці. І осталася в нас пам’ятка, ба історична для краю подія.
Попередньо місцеві активісти Руху біля пам’ятника Тарасові Шевченку, який височів тоді навпроти центральної аптеки, встановили флагшток, надто що начальство практично й не перешкоджало. Тепер же сюди, знаючи з «вуличного телеграфу» про подію, став підтягуватися люд. З Рівного прибула чимала делегація на чолі з народним депутатом України Василем Червонієм. Короткий його виступ, і піднісся на флагшток український синьо-жовтий прапор, тоді ще національний. Стяг освятив рівненський патріотично налаштований священик о. Юрій Велігурський; дійство супроводжувалося співом церковного хору.
Далі зібрання перемістилося на площу, й вона заповнилася людьми; відбувся мітинг. Досі стоїть перед очима Червоніїв виступ: впевнені жести, переконані слова. Привітавши з подією, повів рукою в бік щойно встановленого прапора: «Сьогодні він національний, а завтра буде державним». Потім рукою на пам’ятник Леніну через площу: «І цей ідол довго тут не стоятиме». Нарешті, в напрямку райкому партії: «І компартійної влади скоро не буде»… Ото вже справді: у козаки йдуть не тоді, коли вже можна; коли не можна, йдуть у козаки.
Не все й не всіма тоді сприймалося однозначно. Одні відверто раділи, а хтось – тільки в душі, когось охоплювало сум’яття, а дехто й зубами скреготав. Але байдужих не було.
Збігло відтоді чверть століття. Давно немає в Дубровиці ні «кулеметної» стели, ні «ідола» навпроти, а в колишньому компартрайкомі господарюють школярі. Немає в живих Василя Червонія, який оце на День незалежності України відзначав би свій день народження. А піднятий ним український синьо-жовтий Державний прапор майорить над нашим містом на вітрах подій.Наразі й незаперечно сказано в поета: на якій висоті знамена, на такій висоті народ.

Олександр СТРИЖАК.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар