пʼятниця, 22 серпня 2014 р.

…І КОЛИ ЗВІЛЬНИМОСЬ САМІ – ВІЛЬНИМИ БУДЕМО

Погодьтеся, Україна за 2013-2014 роки пережила більше, аніж за всі разом узяті роки своєї незалежності – криваву революцію, втрату державної території, і, зрештою, хоч і неоголошену, проте справжню, війну на Сході країни.
Ми пережили гіркоту втрати нашого Криму, пережили гіркоту втрати через особисті переконання найближчих, найрідніших людей – братів, сестер, близьких родичів, що нині проживають на території країни-загарбника. А від цього так само ятрить душу пекучий біль нерозуміння одне одного. Чи зможемо ми ще колись порозумітися – відомо лише Богові. Невідомо, скільки ще загине синів України, скільки ще сліз проливатимуть за ними матері, жінки та маленькі діти. А тим часом йдуть у пекло війни нові батальйони, а ми, з надією на мир, на швидке повернення живими й здоровими, з вірою в перемогу, зі сльозами на очах їх проводжаємо.
Цього року, як ніколи раніше, відбулися зміни у підсвідомості кожного громадянина нашої держави у розумінні того, що ж є предметом гордості за свою країну та народ. Українці почали відчувати більше гордості за свою землю, державу, в якій живуть, за душевні якості свого народу, рідну мову, працьовитість та віру в Бога.
Про те, якою ж бачать незалежність своєї держави дубровичани, - наші інтерв’ю.
Василь КОНОНЧУК, волонтер фонду «Руєвит»: Ніхто з нас і ніколи не міг передбачити, що 23-тю річницю незалежності України будемо зустрічати саме так – у стані неоголошеної війни з Росією. Що Путін прийде на нашу землю вбивати наших громадян, нищити інфраструктуру, використовуючи фашистську тактику випаленої землі. Наша незалежність – кістка в горлі московських політиків.
Україна – 46 мільйонів громадян – це не маленька держава. Коли ми всі дружньо станемо на її захист, коли кожен із нас чимось допоможе фронту – ми переможемо навіть такого атомного монстра, як Росія.
Тож саме зараз усі думки – про наших солдат, навіть з Дубровиччини їх більше 200, які боронять нашу незалежність зі зброєю в руках. Саме після цієї війни ми будемо справді незалежними. Ще Леся Українка писала: «Коли нас звільнять – не будемо вільними, коли звільнимось самі – вільними будемо».
Тож хочеться побажати Путіну і його найманцям прокляття, а нашим солдатам – швидкої перемоги, вас чекають рідні живими й здоровими. І так буде!!!
Слава Україні! Героям слава!
Анатолій ЛУЦЬКИЙ, приватний підприємець: Мені особливо боляче від того, що відбувається в Україні. Будучи білорусом за національністю, вважаю себе українцем та справжнім патріотом української держави – адже живу тут вже 46 років. Тут у мене сім’я, мої діти тут народилися. Тут все для мене рідне. Я з великою повагою ставлюся до українського народу, поважаю те, серед чого живу. Знаєте, в голові не вкладається те, що зараз відбувається в Україні. Як чужі руки можуть зруйнувати те, до чого так важко, десятками довгих років, йшов український народ? Як можна було зруйнувати дружбу слов’янських народів, адже нас завжди вчили, що Росія – це старший брат? Тож нічого, окрім ненависті до російського президента, не відчуваю. І дуже хочу, аби моя маленька онука жила у справді вільній, незалежній, щасливій Україні.
Віталій АНДРУСЕНКО, секретар міської ради: Кожного року при святкуванні Дня Незалежності України ми говорили: «Нам один рочок – ми вчимося ходити, … нам шість рочків – ми йдемо в перший клас, нам шістнадцять – ми повнолітні, і так далі». Але 2014 рік розвінчав деякі міфи нашого державотворення, ми побачили, що в нас не все так добре, хоча і 23 роки державі. Ми не вірно зрозуміли Незалежність, тому що незалежність дає можливості для побудови ефективної держави, вільної економіки, сучасної культури, успішної нації, але це лише можливості, ними можна успішно скористатись, а можна і відверто знехтувати. Отримавши політичну волю, більшість українців почала чекати здійснення своїх споконвічних бажань: соціальної справедливості, національно-культурного відродження, економічного зростання. У цей час прагматична меншість швидко зметикувала, які колосальні можливості відкриває персонально перед кожним українська Незалежність. Хтось перефарбувався і пішов у політику, хтось започаткував бізнес. Отримавши незалежність у 1991 році, українці не змогли розпочати розбудову європейської держави. За цей прогаяний час, втрачені можливості ми зараз спокутуємо на сході України. Радує одне, що за ці роки ми змогли виховати нове покоління українців, які крім своєї держави не знають іншої, саме це покоління розпочало революцію Гідності в листопаді 2013 року. Надіюсь, що саме це покоління довершить споконвічне прагнення багатьох поколінь українців мати справжню українську, європейську державу. Державу можна і потрібно критикувати, її потрібно змінювати, але Незалежність народу залишається при цьому абсолютною, постійною цінністю. Саме тому на риторичне запитання на кшталт: «Що дала мені Незалежність?» маю несподівано просту відповідь – можливості. Можливості для себе, для громади та цілого Народу. Ними тільки потрібно нам, українцям, скористатися сповна і все в нас буде гаразд.
Ірина РАКОВИЧ, державний службовець: За останні півроку моя думка про незалежність нашої держави кардинально змінилася. Раптом ми всі прокинулися в іншій країні. Українці завжди прагнули вільно жити, сповідувати свої традиції та звичаї, віками боролися за свою свободу, і лише зараз нам вдалося вибороти це право. На превеликий жаль, великою ціною – ціною людських життів та материнських сліз. І, заради спільного мирного неба, ми не повинні бути байдужими і думати, що війна – це щось чуже і нас воно не торкнеться. 
Ми повинні й надалі брати активну участь у громадському житті нашого району та держави в цілому. Маємо відкинути власну байдужість. Адже лише ми самі в змозі поліпшити життя у власній країні. Почуття патріотизму до рідного краю, прагнення до єдності, порозуміння та згуртованості допоможе нам в цьому і тоді все у нас буде гаразд.

Для кожного громадянина України День незалежності, який ми відзначаємо 24 серпня, насамперед має бути днем іспиту для власного сумління, днем міркувань про долю своєї Батьківщини й своєї спільноти.
День Незалежності – це величезне свято для України та всього українського народу. Це день самобутності та самостійності України. Свято здобуття народом своїх одвічних прагнень, свободи свого самовираження. Це день піднесення Українського Духу та Української Волі. Тепер навіть гасло «Слава Україні!» звучить по-особливому - з вірою, з надією в те, що буде в нашій державі мир та спокій, що буде кращим життя наступних поколінь українців! А поки-що ми маємо гордитися своїми патріотами, котрі ціною власного життя захищають наш із вами спокій та цілісність рідної неньки України.
Отож, живе Україна, яка здобула колись незалежність, і буде жити. Буде, незважаючи ні на що, і допомагати їй у цьому будемо ми усі, її діти.
Інна ПРИМАКОВА.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар