ОБІРВАЛАСЯ ПЕРША СТРУНА

8 серпня Олегу Голодюку виповнилося б 36-ть. 1 вересня мине рік, як Олег відійшов у вічність. Його раптова смерть стала важкою втратою для рідних і друзів. Вони й досі не вірять, що більше не побачать його щирої посмішки і не почують його гарного голосу. Співак, музикант, поет і просто друг з великої букви, а ще брат і син. Олегова зірка горіла на цій землі дуже яскраво, тепло його душі завжди зігрівало оточуючих. Мабуть, такі люди своїми земними роками проживають не одне життя. Вони живуть, ніби мчать назустріч теплому вітру і сонцю. І хоч їх доля, як і життя усіх нас, лише мить у вічності, ця мить яскрава і неповторна.

Минулого тижня поціновувачі творчості талановитого земляка Олега Голодюка провели вечір його пам’яті у районному будинку культури. Він пройшов у теплій, дружній, щирій, ностальгічній атмосфері. Зібралися всі, хто знав, цінував і любив творчість Олега, всі, хто розумів його мрії і переживання, що виливалися в словах і музиці. Олег також був присутній тут, у фотосвітлинах і відеокадрах. Коли друзі-музиканти виконували твори, написані ним, постать музиканта з гітарою в руках з’являлася на відеопротекторі і, здається, звучали струни його гітари. Олегове місце у групі «Галоген» ще ніхто не зайняв. Хлопці вирішили, що ще не прийшов час замінити у колективі звучання його гітари.

Особисто я здебільшого ознайомилася з творчістю цього музиканта після його смерті. На жаль, за життя не довелося поспілкуватися з цією талановитою особистістю, хоча неодноразово на різних концертах проймалася виступом групи «Галоген». Завжди поважала бажання молодих людей – учасників цієї групи – співати, дарувати свою творчість людям. Хлопці виходили на сцену і щоразу проживали на концертах своє маленьке життя, у піснях і спілкуванні з глядачами. Вони робили це, не очікуючи, взамін великого визнання чи особливої подяки. Просто співали. Точніше не співали, а несли слухачам своє світобачення і тепло своїх сердець. Олег був у колективі стрижнем, довкола нього горів вогонь творчості. Кожна пісня музиканта - це мова його душі, це бесіда його з Всевишнім і людьми. Пісні були дуже різними: патріотичними і суто про мирське життя, про кохання, свободу, дружбу, мрію і зраду. Його пісні були життям, покладеним на музику, було сказане у них несказанне і прожито ще не пережите.

«Бували моменти, коли руки самі тягнулися до гітари, - ділився з друзями Олег,- душа прагнула усамітнення і водночас спілкування з світлом. Музика приходила, як частинка цього світла, акорди з’являлися, мабуть, з Всесвіту». Він жив творчістю, звичайний дубровицький хлопець, у якого не було впливових друзів і спонсорів, щоб допомогти прорватися до творчих вершин. Але вершин Олег досяг, бо й досі співають його пісні і звучать його мелодії.

Є люди, доля яких нагадує символізм квітів, що проросли крізь асфальт. Це можна називати «жагою до життя», «життєвою силою», ще якось, однак здатності кількаміліметрової травинки прорости крізь бетоновану поверхню не можна не дивуватися. Творчість Олега, у великій мірі, нагадує це явище. Вона пробивала крізь буденність сірих днів, і допомагала його душі літати.

У середині 90-х у дубровицькому профтехучилищі була створена група «БДР». Її учасниками були Олег Голодюк, Олег Капітан та Руслан Ромаш. У 1996 до гурту влився Олександр Лавор і його перейменували  у «Синю долину». Склад цього творчого колективу змінювався. У ньому грали у різний період Володимир Скаржинець, Олег Анісімов, Олексій Гладкий. Але завжди ідейним натхненником «Галогену» був саме Олег Голодюк.

Хлопці займалися творчістю за власний кошт. Група їздила на конкурси за свій рахунок і досить вдало репрезентувала Дубровиччину.  Мабуть, саме відсутність фінансування, яке вкрай потрібне для самореалізації творчих людей у наш час, група не досягла вершин, на які цілком заслуговувала. Однак намагалися заявляти про себе всюди, де вдавалося. Наприклад, були учасниками фестивалю «Біле озеро», відбіркового туру «Червоної рути» та ін. Був час, коли учасники «Галогену» стали ініціаторами проведення у Дубровиці рок-фестивалю «Музичний Спас». Він збирав таланти лише 2 роки. Потім знову ж таки не змогли знайти для проведення фестивалю спонсорів. Учасники гурту представляли українську музику і гордилися тим, що могли говорити про свою батьківщину і людей мовою пісень.

Олег був патріотом, любов до України і свого народу прослідковується у текстах його творів. Деякі з них сьогодні звучать, як пророчі. Як от, наприклад, «Ми йдемо в бій за Україну». А ще він написав «Українські партизани», «Час прийде» - ті інші пісні з націоналістичним настроєм і духом.

Патріотизм жив не лише у його творчості, він жив у його думках, переживаннях і способі життя. Олександр Лавор пригадує:

– В часи помаранчевого майдану Олег був постійно серед патріотів у Києві. Там, на майдані, з гітарою в руках він піднімав людям настрій і таким чином їх віру і надію на перемогу. Я впевнений, що мій друг, якби був живий, був би і на революції гідності, бо не міг Олег стояти осторонь, коли вирішувалася доля його рідної держави і землі.

У нашого товариша і однодумця була чудова риса – він дуже просто і легко сходився з людьми. Завжди був у центрі уваги, як  кажуть – душа компанії, незалежно від віку оточуючих. Енергії Олега вистачило б на двох, а то й трьох – позитивної, щирої, світлодайної. Він був вимогливим до себе і інших. Інколи на репетиціях ми програвали один кусочок до 20 разів, бо Олег не любив фальші у житті і музиці. Він був самородком. Не маючи музичної освіти (навіть не закінчив музичної школи), Олег писав чудову музику на свої ж тексти. Він навчався музиці самотужки, у кімнаті лежало багато посібників з музичного мистецтва і Олег вправлявся грі на гітарі годинами.

Мій друг мав багато нереалізованих задумів і планів. Напередодні смерті він розповів, що мріє записати новий альбом з ліричними піснями, романтичну музику. Були готові тексти на ці пісні. Мені здається, що певне переосмислення життя спонукало його на такі зміни у творчості, бо раніше здебільшого він писав енергійну рок-музику. Ця мрія назавжди залишилися нездійсненною. На жаль, ми не знайшли рукописів цих його творів. Шкода, що не маємо змоги доторкнутися до його мрій.

Олександр Лавор каже, що можна дуже багато розповідати про концерти і виступи групи, бо кожен з них давав можливість дарувати пісню і серце глядачам і водночас сприймати тепло сердець земляків-слухачів. Цей обмін енергією, мабуть, є найголовнішим критерієм творчості.

 – Одного разу ми брали участь у відбірковому фестивалі конкурсу «Червона рута». Перед самим виходом на сцену у Олега в гітарі обірвалася перша струна. Але ми виступили, ніхто не помітив цієї проблеми, бо Олег зіграв, як завжди, на єдиному подиху. Він взагалі жив на єдиному подиху. Дубровиця втратила таку талановиту, щиру, творчу особистість. Не можу передати почуття свого душевного болю словами. Коли Олега не стало, я налаштував того дня апаратуру на лінійці у Дубровицькому ліцеї. Я навіть добре не пам’ятаю, як пройшла ця урочистість. Я знав про смерть друга, працював там вже автоматично, бо плакали мої очі і душа. Ми пройшли багато спільних життєвих і музичних доріг.

Минулого тижня у районному будинку культури «Галоген» грав і співав без своєї першої струни, що обірвалася минулоріч. Саша Лавор, Олег Капітан, Микола Юзейчук викладалися на сцені так, аби Олег міг гордитися їх виступом. Свої роки він прожив з людьми і для людей, щедро роздаровуючи скарби своєї душі, що виливалися то у зворушливі мелодії й філософські рядки віршів, то у задушевні розмови із друзями й готовність прийти на допомогу в скрутну хвилину. Навіть тембр його голосу красивого й переконливого, якось заспокоював, вселяв надію. А ще – пильний, проникливий погляд… Таким назавжди запам’ятали Олега Голодюка всі, хто його знав, цінував, любив.

Життя складається з дослідження, руху в невідоме, досягнення зірок. Творчі люди після смерті самі стають зірками на небосхилі, але,  на жаль, це трапляється, як правило, передчасно.

Якось студенти запитали у Блаженнішого Любомира Гузара:

«Часто помирають молоді добрі люди. Чому Господь забирає їх»?

Священик відповів так:

– Не знаємо, це є воля Божа. Наше життя – Дар Бога. Тому лише Бог може його забрати. У Святому Письмі, в одній з Книг Мудрості, є відповідь на питання «Чому помирає добра молода людина?». Відповідь звучить так: Господь Бог знає найкраще, коли і кого кликати до себе. Смерть – то не кінець життя, а перехід з однієї форми в іншу. Тому не треба дивитися на смерть, як на страшну трагедію. Так, померла молода людина. Але вона, можливо, вже щаслива з Богом.

Олег написав у одній з пісень: «Я відлітаю в країну сонця, я відлітаю в країну мрій. Я повернуся сюди, я знаю, бо тут куточок серця мій». Він повернувся у піснях. Прийшов, щоб ще раз огорнути світлом своєї душі рідних, друзів і шанувальників творчості. Переконана, він щасливий з Богом, бо саме Бог і послав йому цей талант.

Любов КЛІМЧУК.