пʼятниця, 15 серпня 2014 р.

ОДИН ДЕНЬ З ЖИТТЯ ВИСОЦЬКИХ ЛІСІВНИКІВ


Важко передати на словах, що таке ліс. Ліс — як велика любов природи до нас — людей. І нехай на рівні відчуттів, але ми сприймаємо це її інформаційне послання — через одухотвореність, красу, життєву силу, яку дарує нам ліс.
Він захищає землю, на якій росте, від руйнації і очищує повітря, яким ми дихаємо. Його цілющі властивості відомі з давніх-давен, а багатства цієї зеленої скарбниці при належному до них ставленні можуть бути невичерпними.
Тож, чим більше у нас лісових насаджень, чим більше ми приділяємо їм уваги і турботи, тим надійнішим є наше життя. А щоб ліси жили, були здоровими і розвивалися — про це турбуються працівники лісової галузі.
Обабіч Горині на півночі району — це колектив державного підприємства “Висоцьке лісове господарство”, яким п’ять років керує Віталій Сухович. За його очільництва лісгосп зумів з аутсайдерів перебратися на лідируючі позиції. Підприємство вже вкотре отримує першість серед лісових господарств області. Серед його досягнень — високі показники у створенні нових та збереження існуючих насаджень, ефективна боротьба з лісовими пожежами і порушеннями, а також значні обсяги виробництва та реалізації власної продукції.
Нещодавно підприємство організувало своєрідний прес-тур для працівників ЗМІ району та області, де журналісти мали змогу прожити один день буденними лісівничими турботами. Взяв участь у такому заході й голова профільної комісії районної ради Іван Красько. Журналісти ознайомилися з виробничими приміщеннями та цехами головної контори лісгоспу, помилувалися розсадниками та шкілками, відвідали лісові масиви Висоцького, Людинського та Золотинського лісництв, побували в заповідниках, дізналися, які дерева називають «плюсовими», як виглядають маточні плантації, з якої малюсінької зернини проростає могутня сосна, й помилувалися краєвидами так би мовити з висоти пташиного польоту завдяки лісгоспівській пожежній вежі...


Лісгосп має славну історію
Як розповів головний лісничий підприємства Сергій Костючек, котрий на цей день перевтілився на гіда, Висоцький лісгосп було створено у грудні 1958 року на базі Висоцького та Миляцького лісництв Дубровицького лісгоспу. Потім було створено ще й Більську механізовану станцію, що займалася лісомеліорацією. Лісгосп пережив кілька реорганізацій, й в середині сімдесятих також утримував лідируючі позиції в трудовому суперництві серед підприємств галузі. Правда, займалися тоді, окрім лісовідновлення, заготівель, охорони лісів, ще й переробкою продукції побічного користування – виробництво віників, заготівля та переробка ягід й грибів. Ресурс мали такий, що забезпечували сировиною консервні заводи України й сусідньої Білорусі. Продукція йшла на експорт по всьому колишньому союзу.
Місцезнаходження лісгоспу – безпосереднє сусідство з примхливою Горинню – неабияк ускладнюють ведення виробничої діяльності. Адже повені й паводки інколи унеможливлюють лісокористування й впливають на саме «здоров’я» лісів.

Бо ліси також хворіють
Як не парадоксально, одвічний й такий, на перший погляд, непорушний ліс – середовище дуже вразливе від багатьох чинників. Здебільшого ж непомірної шкоди йому завдає людське втручання.
Ми побували на лісових ділянках, вражених кореневою губкою. Це грибкову «недугу» лісу називають ще хворобою «староорних» земель. В основному сприйнятливі до неї лісові насадження, створенні в «епоху» Хрущова. Виявляється, окрім пристрасті до королеви полів – кукурудзи, були у Микити Сергійовича  й програми щодо заліснення непридатних для сільськогосподарського виробництва земель. Й також – з своєрідними надмірностями. Мало враховувався при створенні лісонасаджень той аспект, що монокультури більш вразливі до лісових хвороб. Особливо якщо ростуть на ділянках, перенасичених органікою. Мало того, найбільше коренева губка вражає хвойні ліси. А сосна є основною лісоутворюючою культурою на Поліссі.
Щоб уникнути поширенню недуги, лісівники здійснюють суцільні санітарні рубки й створюють своєрідні буферні зони з листяних порід. Останнім часом лісівники при залісненні взагалі уникають монокультурності, висаджуючи ліси з введенням листяних порід за схемою – три рядки сосни, ряд берези. Що дозволяє хоча б якимось чином дбати про профілактику кореневої губки.
Є ще й такий страшний лісовий шкідник, як пильщик, що знищує лісові насадження в лічені проміжки часу буквально на очах. На щастя, наші ліси він ніколи не «відвідував». Але мали з цим «звіром» нагоду познайомитися лісівники й окремих лісгоспів області.
Страждають, як розповідає Сергій Олександрович, ліси й від надмірного зволоження, й від подібної до нинішньої спеки. А особливо потерпають ліси від пожеж. На щастя, в Висоцькому лісгоспі масові загоряння лісу не виникали вже з 2005 року. Чималою мірою цьому сприяє модернізація пожежної лісової охорони, про що - окрема мова.

З пожежної вежі видно навіть Білорусь
З першого серпня в лісові масиви лісгоспу сторонній людині проїхати годі. Всі лісові дороги перекриті шлагбаумами. Про пожежонебезбечний період нагадують численні попереджувальні заклики, встановлені тут же, в лісових кварталах.
А за територією ведеться цілодобове відеоспостереження з 32-метрової протипожежної вежі, що дозволяє роздивитися найменшу деталь в 40-кілометровому радіусі. Тож перед нами відкрилося, мов на долоні, й 30 прикордонних кілометрів сусідньої Білорусі. Вранішня димка дещо перешкоджала роздивитися, проте принаймні було чітко видно, що на відкритій для нашого зору місцевості скупчення військової техніки немає. Ми, журналісти, зізнаюся,  попросили лісівників показати сусіднє прикордоння саме з такою метою. Варто зазначити, це підтвердив й головний лісничий, лісівники суміжних держав співпрацюють  в плані попередження лісових пожеж й систематично обмінюються інформацією в цьому плані. Адже вогонь на кордони не зважає…
Для оперативного реагування в кожному лісництві є пожежні водойми та оснащені мотопомпами масивні бочки наповнені водою, які при необхідності можна дотягнути  до місця загоряння будь-яким доступним транспортом. Є необхідний набір протипожежного інвентаря, навчена команда людей. Адже, як кажуть в таких випадках, береженого й сам Бог береже.

У третьому обході сорокового кварталу …
Розповідаючи про діяльність підприємтсва, головний лісничий, раз по раз називає номери кварталів та обходів. Їм, лісівникам, видається, що будь-яка людина так само вільно орієнтується в суцільному лісовому  масиві, як й вони. Воно й справді, інколи обабіч доріг побачиш менше знаків, як у лісі. Тут тобі й стовпчики з номерами кварталів та обходів, й якісь інші окремі знаки. Люди в плямистих одностроях з лісівничою емблемою на рукаві в принципі прекрасно орієнтуються тут й без карт чи цих знаків. Кожен путівець вони обстежили пішки, адже лісівник намотає не один кілометр. Тільки необізнаній людині здається, що ліс рубають так, що аж тріски летять. Насправді будь-яка рубка в лісі – строго регламентована. У товстелезній книжці з матеріалами безперервного лісовпорядкування земель лісового фонду лісгоспу, розроблених Українською лісовпорядною експедицією  Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання, враховано буквально кожне дерево в кожному масиві. Й намічено найбільш раціональний термін його зрізання. Кожна лісорозробка проводиться планово й поетапно. Деревина – все ж ресурс довговідновний, тож до її освоєння підходять раціонально.
Власне лісозаготівля – лише один аспект виробничої діяльності. Й відбувається воно в тандемі з лісовідновленням. Щороку лісовий фонд лісгоспу нарощується. Адже, окрім заліснення зрубів, лісівники беруть під свою опіку й самосіви на сільськогосподарських неугідях, заліснюють такі землі рукотворно.
На місці, де колись була пасіка туменського «Маяка» –двадцятилітній ліс. Так природа сама освоює ті землі, від яких відступилася людина.

Ліс починається з зернини
На Поліссі – більшість лісів рукотворні. Й бере початок кожен сосновий бір зі звичайної соснової шишки, яку дбайлива рука лісівника збирає з незвичайного «плюсового» дерева. Таким називають найкраще по продуктивності та господарській цінності дерево. Одразу шість таких сосен нам показали у Золотинському лісництві. Всього на область подібних дерев – кілька десятків. Така сосна в обхваті перевищує півтора й у висоту сягає 30 метрів. Вона рівнесенька, мов струна, від кореня  й до самої крони. Про унікальність такого дерева свідчить спеціальний напис на стовбурі й акуратненька огорожа. Віком таке дерево перевищує 80 років. Тут – генетичний резерват, де з пилою не ходять. Ці дерева – насінники для відтворення лісів.
Побачили ми й «родинну плантацію» – спеціальний 4-гектарний  масив,  що закладений 2006 року, поліпшеного посадкового матеріалу сосни звичайної, який призначений виключно для заготівлі насіння. Така сосна – невисока на зріст та розлога, мов кущ, для зручності збирання шишок. Починають «плодоносити» такі сосни, як правило, на десятий рік.
Потім такі шишки йдуть у сушарню й проходять спеціальний обробіток. Ретельно просушуються, просіваються й зберігаються в спеціальному приміщенні в скляній тарі при сталій температурі. Спеціалізована інспекція проводить дослідження цього насіння й встановлює його класність. У Висоцьку нам продемонстрували величезний бутиль – 10 кг першого (найвищого) класу якості насіння сосни звичайної. Наявний запас лісовго насіння достатній для забезпечення потреб лісгоспу на три роки. Адже в одному цьому бутилі – мільйони нових дерев.
Навесні насіння висівається в спеціальний розсадник – посівне відділення, кілька разів його дбайливо прополюють руки лісокультурниць. А вже наступного року такий тендітний пагінець – йде на заліснення. Як правило, найкраще приживаються сіянці-однорічки.

Перлина Полісся – озеро Велике Почаївське
Його ще називають Вербівським. Існує страхітлива легенда про цю місцину, згідно з якою в давнину тут існувала оселя «Почаїв», яка за гріхи й злочинства жителів запала в землю разом з церквою, а безодню покрили води озера. Ще й досі, кажуть, щоразу на Великдень з глибини озера долинають церковні дзвони й жалібні стогони. За науковою гіпотезою, озеро є льодовикового походження й утворилося внаслідок танення льодовика близько 15 млн. років тому. Вода тут темна, майже непрозора, з підвищеним вмістом гліцерину, має цілющі властивості, лікує поліартрити.
Прибережно-водна рослинність, яка утворює вузьку смугу, представлена угрупуваннями з очерету, невеличкими фрагментами скупчень латаття сніжно-білого, що занесено до «Зеленої книги» України.
Всупереч трагічній історії, пов’язаній з озером, ця місцина давно облюблена як місце масового відпочинку.

Все ж основне багатство – люди
Головний офіс підприємства більше скидається на ошатну оздоровницю, аніж на адміністративну будівлю. Адже розміщено центральну садибу лісгоспу також на заповідній території – місцевий дендропарк налічує кілька десятків дерев-екзотів. Довкола будівлі – справжні витвори ландшафно-паркового мистецтва. Відчувається, доклали тут рук закохані в свою справу люди. До таких належить інженер лісових культур Ольга Вальковець, під чиєю орудою й створюються барвисті квітково-дизайнерські дива. Не лише знаннями, а й непідробною любов’ю до лісу сповнені лісничі Іван Карпінський (той самий володар Великого Почаївського,  як жартома величають його колеги), брати Володимир та Сергій Чудіки. Всього в лісгоспі налічується 160 працюючих, середня заробітна плата перевищує 4 тис. грн.
Всюди, до чого дотичні працьовиті й заповзяті лісівники, – особливий порядок. Навіть дивно раніше було, як в однакових з іншими умовах, на одній й тій же землі вдається їм досягати таких разючих результатів. Провівши з ними день пліч-о-пліч, зрозуміла, секрет успіху висоцьких лісівників  зовсім простий – вони просто сумлінно працюють…





Людмила РОДІНА.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар