пʼятниця, 1 серпня 2014 р.

* Допомога війську І НАШ НАКАЗ: ПОВЕРТАЙТЕСЬ ЖИВИМИ ТА ЗДОРОВИМИ


Днями активісти благодійного фонду «Руєвит» відправили перший адресний благодійний вантаж нашому земляку-контрактнику Герольду Юшкіну з  Людині, який служить в 55-ій окремій бригаді зв’язку, що зараз задіяна в боях за Луганськ. Гена, як називають його вдома, після закінчення Городоцького спеціалізованого охоронного училища, добровільно пішов до війська, хоча й мав певні проблеми зі здоров’ям. Дуже хотілося сільському хлопчаку, що виріс без батька, подорослішати в чоловічому колективі. Тому без вагань обрав військову контрактну службу. Пройшов тести й став військовослужбовцем 55-го лінійного полку зв’язку. Й не розчарувався у своєму виборі життєвого шляху. Тому й продовжив контракт ще на один термін. Розумів, що для мами Сніжани та бабусі Єви – він головна опора.
Військова частина, де служить Гена зв’язківцем, весною була передана в підпорядкування бригаді, що в АТО задіяна з перших днів. Довго хлопець приховував цю інформацію від рідних, заспокоюючи в телефонних розмовах, що в нього все гаразд й хвилюватися нема чого. Переживав, що хворе бабусине серце не винесе правди. Боявся, аби мама, наслідуючи приклад інших матерів, не кинулася за ним у палаючі ворожим вогнем терикони. Хоч вихований самими жінками, Герольд проте має справжній чоловічий характер, для якого Батьківщина й військова присяга – не просто слова. Тож намагається з гідністю виконати свій обов’язок.
Як не намагався хлопець вберегти рідних від жорстокої правди, проте жіноче серце – чутливе, й вдома запідозрили, що не все так безпечно в службі Гени. Дуже вже часто почав він пропадати зі зв’язку. Довелося розсекретитися. Тим паче, останнім часом бої стають все жорсткішими й хлопця буквально доводиться виловлювати  на якомусь із трьох мобільних операторів. Адже вежі в районі бойових дій пошкоджені, рідний голос тільки зрідка проривається в стільниковий ефір.
Мені пощастило вийти на зв’язок з армійцем аж на третій день. Примітивно у такій ситуації запитувати про вагання чи страхи. Не вагаються й не бояться лише дурні. Але запитую все одно банальне: чи не жаліє, що обрав таку професію? Гена відповідає: «я вже шостий рік у війську. Звичайно, такого, як зараз, ще не було. Але є наказ і розумієш, ніхто, крім тебе, його не виконає. І від тебе залежить чиєсь життя. Бо на війні часом один відповідає за всіх, а всі – за одного. Тут все справжнє – дружба, взаємопідтримка… І, мабуть, не ми свій шлях по життю обираєм, а десь обирають нас…». На цій філософській фразі зв’язок обірвався, і я навіть не встигла сказати юнаку, як ми всі переживаємо за наших солдат. Сподіваюся, він це відчує сам.
А недавно хлопця було поранено. Й про це також вдома довідалися зовсім випадково. Коли частіше почав Герольд з’являтися  на зв’язку, відчули рідні щось неладне. Довелося признаватися, що отримав поранення. Потрапивши під обстріл, він мав легкі ушкодження. Як підрозділи забезпечення, зв’язківці, на жаль, не укомплектовані засобами індивідуального захисту. Тому бронежилет для Гени вирішили придбати рідні самотужки, власне тому й вийшли на благодійний фонд «Руєвит», аби допомогли доправити такий вкрай необхідний вантаж солдатові. Адже  зараз хлопець вже знову на передовій. До слова, бронежилет йому пообіцяли виділити безкоштовно з числа тих, що закупляли за гроші, зібрані населенням району для потреб армії.
Зрозуміло, одним бронежилетом не обійшлося. Гостинці для військового збирала не лише численна родина, а й всі односельці.  Бо, розповідав хлопець, благодійна допомога у самісіньке пекло боїв потрапляє зрідка. Тому рідня та односельці не поскупилися – поділилися, чим могли, з армійцями. Сільський голова Людмила Гура особисто організувала збір, допомогла частину вантажу доправити до Дубровиці. Чи ж ще й трапиться така нагода потішити вояків гостинцями? Зібраного не вбереш й у два буси – картопля, сало, закрутки, крупи, борошно, одяг,  станки для бриття, солодощі, цибуля, чай, кава, спайки з водою, навіть миска й відро… Не для одного ж бо Гени, хай і його побратими посмакують домашнім.
Тітка, Віра Аркадіївна Хомич, яка працює в дитсадочку,  передає з дому й малюнки своїх вихованців – на них танки й кумедні солдатики, наведені невправною дитячою рукою  «Чекаємо вас з перемогою!», «Вбий гада-сепаратиста». Дуже просить жінка передати ще хлопцям листа, який писали всім селом: «Шановні наші, дорогі наші, любі наші хлопці, наші захисники! Дозвольте звертатися до Вас словом «наші», бо ви стали для всіх найріднішими людьми, Ви стали членами родини у кожній українській сім’ї. На жаль, немає ще такого паперу, який міг би передати все тепло людських сердець… Просто сказати, що ми пишаємося вами, це не сказати нічого. Захищаючи українську землю, ви захищаєте своїх маму, сестру, дружину, дітей, Ви захищаєте нас, мільйони простих українців.
Й ми не такі наївні, щоб вірити всьому, що бачимо по телевізору, розуміємо: Вам у сотні разів важче, ніж можна собі уявити. Але якщо нестерпна туга огорне Вашу душу й на серці стане так тяжко, що хочеться послати всіх подалі, уявіть очі тих, хто Вас любить. А Вас люблять всі українці. Не думайте, що там, де живуть «бандерівці» й нема війни, за вас ніхто не переживає. Саме у нас байдужих не знайти. Ми всі хвилюємося й молимося за Вас.
Скажемо чесно, напевно, нам заздрить увесь світ... Бо в жодній країні немає таких хоробрих, таких сильних, відважних, мужніх, мудрих, справжніх чоловіків, як наші воїни, що здатні протистояти будь-якій навалі, будь-якому злу.
А війна скоро скінчиться. Ми віримо в це, бо віримо в Вас! Ви повернетеся додому всі, як один, живими та здоровими – це наш Вам наказ. У кожного покоління є свої герої. У нинішнього – це Ви. Тож хай ангел-охоронець захистить кожного з Вас своїм святим крилом від куль. З молитвами та любов’ю чекаємо вас додому…».
Адресний вантаж – дуже відповідальна річ. Тому активістка фонду Світлана Правник особисто відстежує, аби все зібране селянами, потрапило адресату. Рівненські активісти фонду одразу цікавляться нумерацією військового підрозділу, де служить хлопець, проглядають локації військ, ротації підрозділів. Полегшує доставку наявність мобільного зв’язку з військовослужбовцем. У конкретному нашому випадку, перевіривши відправлення, оперативно відслідковують, що востаннє на 55-ту бригаду вантаж відправляли минулої суботи. Наступний планується на кінець тижня, тобто ми якраз встигаємо.
На складі фонду у Рівному переглядають передачу, чи немає продуктів, що швидко псуються, потім перепаковуємо вантаж. Місцеві волонтери повчають: кожен пакунок має бути щільним, як цеглинка. Адже вантажівка прямує у зону бойових дій: дороги й ситуації залишають там бажати кращого. Тож ретельно обмотуємо кожну банку, переставляємо у більш «витривалі» ящики, ущільнюємо іншими продуктами. Тут же наші банки довантажують гуманітарним вантажем фонду – вермішель мівіна, крупи, згущене молоко, горіхи. Надалі радять формувати «багатофункціональні» посилки –  сало, смалець, закрутки; якщо таку посилку досипати тими ж крупами, одразу можна приготувати якусь страву на блокпосту. Картоплю та овочі перед відправленням радять промити й просушити. На передовій – велика напруга з водою. Фантастично бракує ліків та перев’язочних матеріалів, цигарок.
Я все допитуюся, чи дойдуть посилки до тої передової. «Руєвитівці» запевняють, що відправлення будуть вручені з рук в руки. Хіба що в останню хвилину розпочнеться ротація військ чи розбомбить машину… Ці люди вже більш дотичні до війни,  бували в різних ситуаціях, намагаються заспокоїти, що все буде добре. Адже військові сприяють фондові й допомагають доставити вантаж до переднього краю. Бо це не просто продукти з рідної землі – це й часточка рідного серця, й душевне тепло, й наша спільна віра, що робимо святу справу –  захищаємо нашу Батьківщину.
Тож якщо вам на очі потрапить скринька для пожертв на армію – не оминайте. Можливо, саме ваша лепта врятує чиєсь життя.
Людмила РОДІНА.

Додатково: Фонд «Руєвит» передає щиру подяку жителям Дубровицького району за багато всього, чим багаті наші щирі люди – картопля, сало і консервація. Окремо вдячність – за участь в недільному благодійному ярмарку, оголошення про який було й в нашій газеті. Біля палатки з м’ясними смаколиками, що пожертвував на потреби армії місцевий підприємець та волонтер фонду Василь Конончук, був справжній ажіотаж. Всього під час ярмарку зібрано більше 13 тис. грн. – це чергові кілька бронежилетів для нашої армії.
Принагідно радять волонтери фонду бути обережними з благодійною допомогою. Адже уже з’явилися аноніми, що пропонують своє посередництво у відправленнях благодійних вантажів на армію.

Якщо маєте бажання надіслати своїм рідним чи близьким у зону АТО адресну допомогу, звертайтеся безпосередньо до представників фонду у нашому районі за номером 0967800534, Світлана. Фонд також має можливість посприяти у закупівлі бронежилетів для наших воїнів.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар