Нескорена долею

Іноді в житті буває так, що, зустрівши людину розумієш, як з нею затишно і тепло, незважаючи ні на вік, ні на певні  обставини життя. Знову і знову переконуєшся, що живе у нашому світі добро, віра у завтрашній день і просто людяність. Саме такою є Ніна Павлівна Герасимчук із села Крупове Дубровицького району Рівненської області.

Народилася Ніна 1 листопада 1958 року в сім’ї колгоспників. Школу закінчила на відмінно, то ж в Костопільське медучилище вступила без екзаменів. Після закінчення працювала в с. Дворець Сарненського району. Пропрацювавши три місяці, помітила, що стала дуже втомлюватись. А оскільки село було розкидане по хуторах, то ходити доводилось багато.

І от однієї ночі її розбудив чужий голос: «Вставай, з тобою біда».  Прокинулась від печії і болю в лівій руці, і з цієї ночі почалися страшні болі в обох руках. Лікувалася в лікарні, але організм не прийняв лікування і дав зворотній ефект. Замість допомоги почало ломити все тіло, особливо суглоби ніг, рук, спину. Приступи болю і ломоти стали частими, то ж Ніна розрахувалася з роботи і приїхала додому. Хоч після цього часто лікувалася в лікарні, їздила в санаторій, але полегшення наставало не на довго. Лікарі поставили діагноз - ревматоїдний поліартрит. Стан здоров’я погіршувався, і через деякий час дали ІІ групу інвалідності.

Два роки молода Ніна була прикута до ліжка. Здається, життя зупинилося, адже коли немає здоров’я зникає інтерес до життя. Але вона як людина сильна духом, не хотіла миритися зі своєю хворобою. Найперше просила допомоги у Бога і читала Євангеліє. І поступово сильні болі відступили. Тоді постало питання, чим зайняти час. Спочатку вишивала рушники, серветки, наволочки. А вишиванок гарних у хаті багато, бо це притаманно всьому селу Крупове. Далі навчилась в’язати крючком мереживо для рушників, костюми для ляльок. Це було добре для розробки пальців. Потім перейшла на спиці. В’язала все: кофти, костюми, плаття, безрукавки, шкарпетки, рукавиці. В’язала для себе і для своїх односельчан, які часто навідувались до гостинної хати. Стан здоров’я трохи став покращуватись, і Ніна вирішила, як би там не було, але треба стати на ноги. Звернулася до своїх лікарів і її направляють у Київ в НДІ травматології та ортопедії. Зробили операцію на обидві ноги і після зняття гіпсу сказали самостійно розробляти суглоби і поставили на милиці.

І от людина поступово повернулась до більш-менш активного життя. Вже змогла сама себе обслуговувати, прибрати в хаті, зварити їсти, посапати город, навести порядок у квітнику, в який вона закохана. Починаючи з весни і до пізньої осені, у Ніни Павлівни цвітуть квіти.

Ніна Павлівна  живе зі своєю мамою Анастасією Петрівною і не має такого дня, щоб до них хтось не завітав у гості і завжди у них на столі як не булочки, то печиво або млинці. І хто б до них не прийшов, не випустять людину, не пригостивши її. Родичі і знайомі часто звертаються до Ніни як до медпрацівника і завжди отримують допомогу. Коли треба сусідам доглянути дітей, вона ніколи не відмовляє, а навпаки ще з радістю допомагає.

Здорові люди часто нарікають на своє життя не задумуючись над тим, як щедро їх обдарував Бог. Такі люди, як Ніна Павлівна, дають приклад не коритися своїй долі, а всіма силами досягати своєї мети. Ось так живе людина з обмеженими можливостями, радіє кожній прожитій миті і щиро дякує Богу за подароване життя.

Марія Стасюк,

бібліотекар Крупівської ПШБ.