«БО  Я  ПАТРІОТ  УКРАЇНИ»

У середу, 23 липня, ми знову проводжали дев’ять наших земляків, мобілізованих до Збройних сил України. Тож на плацу біля військкомату було людно. Провести чоловіків у дорогу прийшли голова райдержадміністрації Сергій Киркевич, волонтер Оксана Голяка, рідні та близькі.

«Ця команда у нас особлива, - ділиться в.о. військового комісара, підполковник Богдан Микульський. – Особлива насамперед по духу. Абсолютна більшість з нині мобілізованих є добровольцями. Дубровичанин Олександр Наумець буквально вчора прийшов до військкомату, оперативно пройшов медогляд й вже сьогодні рушає до війська».

«Бо я патріот України, – долучається до розмови сам майбутній солдат. – У мене троє дітей, то чи маю право відсиджуватися, коли молоді й  недосвідчені йдуть воювати? Для себе я вирішив, що саме заради своїх дітей мушу йти до війська й боронити рідну землю». Олександр йде служити до Національної гвардії й, думається, гарно зарекомендує себе там.

Молодший лейтенант Олександр Гаврилюк з Лютинська йде до Прикордонних військ. Хлопець лише цього року закінчив Національний університет водного господарства та природокористування, факультет прикладної математики й комп’ютерних інтегрованих технологій. Випускник військової кафедри. Прийшов до військкомату приписуватися. Коли запропонували йти в прикордонники, довго не вагався. «Правда, планував здобувати другу вищу освіту, – каже Олександр, – але поміркувавши, вирішив спробувати себе в якості військового. Цілком можливо, що пов’яжу подальшу свою долю з армією». Разом з Сашком в Прикордонні війська йде ще один наш земляк. Ще троє вирушає в навчальний центр Нацгвардії, а четверо – навчальний центр Рівненського полігону.

– Ми пишаємося такими земляками, як ви, що виконують свій конституційний обов’язок із захисту Батьківщини не з примусу, а за велінням душі, – каже голова райдержадміністрації Сергій Киркевич. – Сьогодні даю вам лише один наказ: повертайтеся додому живими та здоровими. Ми всі чекаємо на вас та завжди готові підтримати у скрутну хвилину. Доброї служби та швидкого повернення зичить чоловікам й волонтер Оксана Голяка.

Гарні напутні слова каже Богдан Микульський. Він сам свого часу пройшов пекло війни, тому як ніхто розуміє, які відповідальні рішення прийняли ці хлопці. Короткі чоловічі потиски рук на прощання, жіночі сльози, теплі обійми.

Юна дівчина обіймає статного русявого солдата, не криючись втирає сльози. Це батько та донька Ігор й Діана Кучики. Ігор – земляк голови райдержадміністрації, зі Сварицевич. Кілька місяців тому на Сході загинув Ігорів друг з Хмельниччини, колись разом проходили строкову службу. Тоді ж Ігор вирішив йти на фронт добровольцем, вже пройшов вишкіл на полігоні місяць тому. До війська йде без будь-якого остраху. Монтажнику-висотнику, а все життя чоловік монтував вишки мобільного зв’язку, до екстриму не звикати, має гарну фізичну підготовку. Тож заспокоює доньку, аби не хвилювалася: «Не плач, моя принцесо. Все буде добре!».

Нехай і всім вам, хлопці, буде добре. Дубровиччина чекає на вас.

Людмила РОДІНА.