Талановитому дубровицькому модельєру – 90!

Красивий, інтелігентний, мудрий, щирий, творчий, небайдужий. Саме такими словами я б охарактеризувала 90-річного ювіляра з Дубровиці Миколу Миколайовича Дуку. 15 червня привітала шанованого земляка з поважною датою разом з секретарем міської ради Миколою Годунком, секретарем виконкому Оксаною Краглевич, представником Дубровицької ради ветеранів Михайлом Боговичем. Представники міськради передали ювіляру теплі вітання особисто від міського голови Богдана Микульського, депутатів та громади Дубровиці.

Дуже багато людей у районі знає і шанує Миколу Миколайовича Дуку, адже його послугами кравця і закрійника користувалися тисячі жителів Дубровиччини, він моделював і шив одяг для місцевої інтелігенції, молоді, красунь і модників, всіх, хто йшов до побуткомбінату, щоб обновити гардероб. Як каже Микола Миколайович, йому пощастило трудитися у прекрасному, дружньому колективі, де кожен віддавався роботі. Всі хотіли, щоб земляки залишилися задоволеними, пошивши одяг у місцевому ательє.

У затишному домі по вулиці Макарівській у дуже приємному товаристві ювіляр розповів нам про своє життя, улюблену роботу, яку досі не полишає вдома, про небайдужість до політики і вболівання за долю України, про любов до читання і, що мені особливо приємно, до «Дубровицького вісника». Для вас, дорогі читачі, відкриємо сторінки життя талановитого дубровичанина-ювіляра.

Микола Миколайович Дука народився у Дубровиці на вулиці Макарівській, у простій родині трударів. Його батько працював на цегляному заводі, мама була простою колгоспницею. В сім’ї  народилося семеро дітей, однак вижило лише троє.

– Дитинство було непростим, – каже Микола Миколайович, – вистачало всякого. Батько працював на цегельні дуже важко, рано помер через хворобу. Я ще зовсім юним став головною опорою для сім’ї.

Закінчив два класи польської школи, вчився в українській  кілька років, а як прийшли німці, то і за їх влади спробував шкільної науки.

Вже у юності Микола Дука здобуде повну середню освіту, бо мав хлопець велику жагу до знань, за його плечима кравецька школа і Львівський технікум легкої промисловості. У дипломі спеціальність «кравець-модельєр».

Слухаю розповідь Миколи Миколайовича про дитинство і ловлю себе на думці, як нелегко було поколінням довоєнних років пристосовуватися на Поліссі до зміни влад. Після польської окупації радянська влада встановлювала тут свої порядки. У вересні 1939 року Дубровиця увійшла у склад СРСР, а в 1939 році стала районним центром і отримала статус міста. Проте недовго комуністи керували у Дубровиці, бо прийшли німці. Микола Миколайович згадує, як приїхали вони на мотоциклах і зустрічали  тут німців хлібом-сіллю. Щодо мирного українського населення, то у Дубровиці поводилися загарбники досить лояльно.

Повоєнний час для сім’ї Миколи Дуки був дуже непростим. На Макарівську, а це у той час була околиця міста, у їх дім частенько заглядали лісові хлопці (вояки УПА). Мати давала їм вузлики з хлібом і харчами, а юний Миколка розносив листівки, які хлопці залишали в хаті і наказували розкидати по місту.

– Я тоді ще й не зовсім розумів, хто такі ці люди, за що вони борються, але пам’ятаю, що написано на багатьох листівках було великими буквами: «Хай живе УПА».

Інформація про те, що Анастасія Семенівна Дука допомагає харчами повстанцям долетіла до НКВС. Матір забрали на допит у будівлю, де знаходиться теперішній фінвідділ. Викликали туди і юного Миколу. Три дні хлопця допитували про зв’язок матері з повстанцями, били, тримали без їжі, але юнак так і нічого не сказав. «Я наполягав на тому, що нікого і ніколи у нас в хаті не бачив», - каже Микола Миколайович.

– Багато людей було у будівлі місцевого НКВС, – згадує Микола Миколайович, - від діток до старих людей. Всі енкавесисти були нетутешні. Пригадую, як чути було крики, плакали діти. Через три дні мене відпустили, а потім ще раз викликали на допит.

Завдяки вольовому характеру (хлопець мовчав) Миколі вдалося уникнути ув’язнення, а от його мама потрапила до тюрми. У 1950 році з Анастасії Семенівни Дуки судимість було знято. Але деякий час дітям довелося у Дубровиці виживати без матері.

З 1944 року Микола Дука дружить зі швейною машиною, вона стала надійною помічницею у заробітку хліба для дубровичанина. Кравецькі курси хлопець закінчив у рідному місті. Не покидав кравецьку справу солдат Дука і як служив у радянській армії, деякий час молодий Микола працював кравцем у дитбудинках Дубровиці (їх тут було два), обшивав знедолених сиріт. Протягом всього життя приносили майстру замовлення додому. Микола Миколайович став працювати у цеху з пошиву жіночого та чоловічого одягу, був його завідувачем. Було створено Дубровицький побуткомбінат. Наш ювіляр шив верхній чоловічий і жіночий одяг та костюми, він був дуже хорошим кравцем, у свій час обшивав голів колгоспів, начальників, зокрема і шанованого першого секретаря райкому партії Івана Охтеня та його дружину (костюми до шанованого керівника носив на примірку додому). Головним інженером у побуткомбінаті працював Володимир Михайлович Красько. Він перейшов на керівну роботу із посади закрійника. А на вакантне місце потрапив  Микола Миколайович Дука. На посаді закрійника була краща матеріальна винагорода, бо зарплата залежала від кількості зроблених замовлень, і хороший фахівець міг заробити краще. Згодом ще деякий час працював майстром будинку побуту. У свій час дубровичанин був на курсах у відомого українського дизайнера і модельєра Михайла Вороніна, навчався шити безпримірковий костюм. Досі Микола Миколайович береже лекала, привезені з цих курсів, як і багато іншого кравецького добра.

А головне, Микола Миколайович, у свої 90 чудових літ, досі шиє, з радістю виконує замовлення друзів і знайомих. Він  залюбки читає газети, серед яких обов’язково наш «Дубровицький вісник», дуже любить ювіляр книги. Щовечора свій день завершує словами: «Я піду ще почитаю». Микола Миколайович показує мені книгу про Жукова, десь на сторінок 500 і розповідає, що перечитує її не вперше. А ще обов’язковим є перегляд новин по кількох каналах, Микола Миколайович дуже вболіває за сьогодення держави і хоче, щоб Україна стала багатою та щасливою.

Щасливий батько, дідусь, прадідусь. Зі своєю дружиною Микола Миколайович прожив біля п’ятдесяти років, але дружина відійшла у вічність.  Подружжя виховало двох гарних дітей, сина-лікаря та доньку-фінансиста, дочекалися чудових онуків. Після смерті дружини Микола Миколайович довго господарював у хаті, доки не захворів. Тепер вже кілька років поруч з батьком його любляча і турботлива донька Олена Миколаївна, дуже щира і привітна людина, батькова опора, помічниця і найкращий друг.

Розпитую в Олени Миколаївни про повсякденне життя батька.

Кожен день ювіляра вже кілька років традиційно починається з вівсянки. Микола Миколайович дуже любить оглядати своє обійстя, подивитися, як росте городина і часто дає доньці поради щодо роботи на грядці. А ще ювіляр дуже любить двох породистих псів, які живуть на його подвір’ї, називає їх вірними охоронцями. Завжди радий бачити госпдар у себе гостей.

Цьогорічний ювілей для Миколи Миколайовича мав бути  дуже особливим. Більше десяти років іменинник не бачив сина, невістку, онука, бо вони мешкають за океаном. За щасливим збігом обставин, колись сім’я сина виграла «Зелену карту» і виїхала на постійне місце проживання до США. Микола Миколайович і його покійна дружина, звісно, були від цього рішення не у захваті, хотіли, щоб син був ближче, адже спілкування – це і є життя. Однак син Іван поїхав туди, де кращі можливості будувати майбутнє. Там він працює лікарем-психотерапевтом у Філадельфії. Як розповідає сестра Олена Миколаївна, її брат дуже складо переносить авіаперельоти, тому за час перебування в Америці (майже 16 років) додому не прилітав. І от цьогоріч, на ювілей батька, син з невісткою вирішили стовідсотково привітати тата наочно, прилетіти на рідну землю. Ще взимку замовили квитки, владнали все у столиці з орендою авто. Але коронавірус вніс свої корективи, польоти відмінено, розлука з сином буде ще довшою. Але впевнена, стовідсотково ця зустріч незабаром відбудеться. Сподіваюся, що наші щирі вітання додали Миколі Миколайовичу позитиву в його преркрасну душу.

Символічно, вітали ми шанованого дубровичанина в Міжнародний день захисту людей похилого віку. Хто найкраще може подбати про своїх дідусів і бабусь, літніх мам та батьків, як не діти. Свою турботу, безмежну доньчину любов дарує батьку донька Олена, онук. Насправді, наша любов і є найкращим подарунком для тих, у кого за плечима довга дорога життя. Колектив «Дубровицького вісника» щиро бажає ювіляру Миколі Миколайовичу Дуці здоров’я, родинного тепла, щодня радіти новому дню і сонцю. І хай ще вірна подруга-швейна машина наповнює будні цієї прекрасної людини особливою мелодією стукоту голки.

Миколо Миколайовичу, спасибі за Вашу працю, за мудрість і за вашу чарівну посмішку, яка так зігріває серце.

Люба КЛІМЧУК.

* Довідково

Закрійник – робітник високого рівня кваліфікації, який здійснює підбір моделей і розкрій швейних виробів  з урахуванням розмірів та особливостей фігур замовників, виконує примірки, підганяє  вироби, усуває дефекти, консультує кравців щодо особливостей обробки  моделей одягу.

Із вітань Миколі Миколайовичу у «Фейсбук»:

Віра Лосік: Шановний Ніколай Ніколаєвич! (Так ми Вас називали) прийміть від мене найщиріші вітання з нагоди Вашого ювілею. Я знаю Вас як мудру, інтелігентну, привітну, шляхетну людину, бо не раз до Вас зверталася, нехай Бог посилає міцнюще здоров’я Вам, радійте життю кожен день, живіть на радість своїм дітям, внукам, правнукам і нам усім, бо Ви того вартуєте! Цілую, міцно обіймаю, поважаю!

Катерина Манюгіна-Іванова: Шанованого Миколу Миколайовича з ювілеєм! Хай Вас не залишає здоров’я, гріє любов, надихають рідні та близькі. Многая літа!

Щиро вітаю шановного ювіляра! Многії літа Вам, Миколо Миколаєвичу. Вірю, що ваші діти Лєна, Іван та їхні сім’ї допоможуть Вам надати життю нові приємності. З повагою, Наташа Секо.

Людмила Янковська:  Многая літа, в здоров’ї та доброму гуморі імениннику.

Раїса Остаповець-Таборовець: Многіі літа ювіляру! Майстер своєї справи, колись не раз були клієнтами Миколи Миколайовича.

Татьяна Крат: Микола Миколайович викладав деякий час в СШ №1. Вів уроки для дівчат: «Крою та шиття». Майстер своєї професії. Пошив для мене модну на ті роки шапку із ондатр. Бажаю ювіляру та всій родині Дуки М.М. здоров’я!

Ольга Краля: Микола Миколайович, прийміть і мої найщиріші вітання з ювілеєм! Ви мій колега, наставник, хороший порадник. Згадую тільки приємні миті початку 90-х років. Дякую Вам за турботу і уроки життя.