Отець Тарас: «Великодня ніхто не відміняв»

Цьогорічний Великдень стане особливим. Він промовисто покаже, чи зуміли ми створити домашню Церкву у своїх сім’ях. Багато традицій доведеться обмежити, а отже відзначатимемо Пасху вдома, звертаючись до Бога у молитвах з власних сердець.

Про світле свято, захмарене сьогоденням, спілкуємось з настоятелем Свято-Покровського храму Тарасом Баїком. А ще розпитали у отця Тараса про його родину та духовний шлях.

Світова пандемія вплинула на весь уклад життя. Як нині проходять богослужіння у Вашому храмі? Бачила, допомагають сучасні технології. Боже слово, хоч і через екран, але стає для багатьох підтримкою.

Служіння в нашому храмі проходять, як звичайно. Одне тільки обмеження – кількість людей. Згідно з умовами карантину, має бути не більше десяти чоловік. Допомагають, як ви кажете, сучасні засоби: проводимо онлайн-трансляції, люди пишуть мені в електронних повідомленнях записки за здоров’я, упокій, і я на літургії їх вичитую. За всіх щиро молюсь. Звісно вони не замінять те, коли людина в храмі стає учасником таїнств, але мусимо скоритись. Так Господь допустив, напевно, щоб ми почали цінувати на перший погляд звичайні, але такі необхідні речі.

Відчути благоговіння великодньої всеношної служби, освятити паски і з світлим піднесенням прийти додому. Так зазвичай зустрічають пасхальне свято віряни. Як буде цього року?

Звичайно, нам хочеться, щоб було все звично. Але Господь поставив кожного з нас в інші умови. Ми так би мовити вийшли із зони комфорту і опинилися в зоні ризику. Не нарікаймо. Приймімо все від Бога, навіть випробування. Довірмося Йому. Зрозуміймо, що так чи інакше Пасхи ніхто не відміняв. Відчути благодать можна і вдома. Ісуса не треба  ставити в якісь певні рамки. Він з нами всюди є і все наповнює. В ці дні випробувань  ми ширше усвідомимо поняття «ЦЕРКВА». Церква – це не тільки стіни храму. Церквою сьогодні стає кожна оселя, де лунає молитва. Церква, як матір, завжди готова прийняти всіх в свої обійми.

Всенічна служба буде в храмі з 00:00. В цьому питанні держава і Церква порозумілися. Але як ніколи ми, священники, будемо закликати залишатися вдома. Дивіться онлайн-трансляції. Це робиться тимчасово, для нашого ж блага.

Освячення пасхальних кошиків – дуже гарний, благочестивий звичай для православних християн. Але маємо розуміти, що це не основа нашої віри. Апостол Павло в посланні до Коринфян говорить: «Пасха наша – Христос, за нас у жертву принесений» (1КОР 5;7). І саме це Господь хоче нам сьогодні сказати.

Але все ж таки Священний Синод Православної Церкви України, зважаючи на карантин, виробив схему, як будуть святити великодній хліб. Ось цитую те, що стосується нас:

«У малих населених пунктах інформувати мирян щодо проведення освячення великодніх страв біля місць проживання – на вулиці поруч з будинком чи на подвір’ї, з дотриманням «соціальної дистанції»; при індивідуальному освяченні великодніх страв біля місць проживання вірних не допускати їхнього скупчення та контролювати дотримання загальних норм карантину; індивідуальне освячення можливе як в неділю, 19 квітня, так і напередодні в суботу, 18 квітня (з дотримання приписів щодо вживання піснеспівів Великої суботи);

Щодо нашої громади Свято-Покровського храму, то ми прийняли рішення, що освячення пасхальних кошиків буде починатися з суботи, 18 квітня, з 10:00 по 19:00. Невеликі групи людей по 5-10 чоловік заходитимуть, і я буду святити на церковному подвір’ї. В неділю, з 4.00 до 8.00 – на стадіоні і на території храму. Я думаю, за стільки часу ми освятимо без порушення карантину. Якщо хтось побажає, зроблю це і біля домівок.

У Провідну неділю люди з усіх-усюд з’їжджаються до місць вічного спочинку рідних. Зараз це не вдасться. Як тоді в карантині пом’янути близьких?

Просто помолитися за них. Щодо поминального дня, то згідно з постановою Священного Синоду, він переноситься на Троїцьку поминальну суботу (6 червня). Проте не знаємо, як буде з карантином. На все воля Божа.

Які духовні уроки маємо засвоїти в такий непростий час? Адже коронавірус – це не тільки випробування для імунітету, але й для духовності та людяності.

Хочу порадити всім, хто в депресії, в страху, прочитати із Старого завіту книгу Іова. Коротко переказуючи її зміст, в ній зображується діалог Господа з дияволом. Господь хвалиться, що на землі є один праведник, який бездоганно виконує Його заповіді, молиться. Диявол відповідає, мовляв, він має за що тебе хвалити, бо є в нього і сім’я, і багатство, і влада. Радить Господу забрати в нього все, аби побачити, чи тоді залишиться він вірним Йому. Тоді Господь допускає випробування. Все рушиться в Іова, горить, гинуть діти, пропадає багатство, сам він сидить на гноїщі попелу, вкритий струпами, але і в такі тяжкі хвилини життя не перестає дякувати Богу. Навіть жінка докоряє йому, кажучи, щоб він прокляв Господа. А той говорить: «Приймали від Бога добре, приймаймо і зле». Закінчується тим, що Господь повертає Йому все, благословляє на довгі і щасливі роки життя за те, що він і в біді не переставав дякувати і благословляти Бога. Так само і ми дякуймо Богу за випробування і всеціло довірмося Йому.

Також наведу приклад  повчання Блаженішого Епіфанія, митрополита Київського і всієї України: «Найперше, всі ми маємо бути ЛЮДЬМИ, за будь-яких умов, випробувань та незгод! Як заповідав Спаситель, маємо любити ближніх, як самих себе. Тож, окрім себе, маємо думати й за інших, хворих: вони ж бо, окрім фізичних страждань, через приниження та осуд, змушені терпіти ще й тяжку моральну муку, яка завдає подекуди навіть більших страждань, аніж сама хвороба. Пам’ятайте: Бог любить всіх однаково, і як Лікар душ і тіл наших допомагає всім. Постарайтеся уникнути не лише тілесного, а й духовного зараження – панікою, страхом та гнівом.

«Отож, браття мої улюбленi, кожна людина нехай буде скорою на слухання, повiльною на слова, повiльною на гнiв, бо гнiв людини не творить правди Божої», – вчить нас апостол Яків (Як. 1: 19 – 20). Апостол Павло додає: «Усяке роздратування‚ i лютiсть, i гнiв, i крик, i лихослiв’я з усякою злобою нехай будуть знищенi у вас; а будьте один до одного добрими, милосердними, прощайте один одному, як i Бог у Христi простив вам» (Еф. 4: 31 – 32). Знаєте, що найкраще втихомирює гнів? Молитва. У ній душа заспокоюється, хвилювання затихають, пристрасті приборкуються, образа минає, скорботи відступають; молитва діє на гнів, як вода на вогонь.

Тож з довірою Спасителю молімося до Нього про допомогу – і нам, і нашим рідним, усім хворим і тим, хто їх лікує – щоби дав силу і здоров’я перемогти цю пандемію, гідно пройти пов’язані з нею випробування та укріпитися всім тілесно й духовно!».

Наші читачі знають Вас як активного дописувача газети, однак вони не знайомі з іншими Вашими гранями. Отож розкажіть, яким був Ваш шлях до Бога?

Народився я на Галичині. Все дитинство моє пройшло в селі Молошковичі, що поблизу Новояворівська. Мама Наталя Михайлівна – бібліотекар, батько Григорій Іванович був інженером-будівельником. На жаль, рано помер. Родина в нас побожна. Та віру мені прищепила сусідка, блаженної пам’яті пані Ганна, яка змалку за ручку водила в молошковицький храм Різдва Пресвятої Богородиці. Він побудований на горбочку, і якщо дивитися здалеку на нього, то здається  ніби завис на хмарах. Велика заслуга у моєму виборі священства належить духовному отцю протоієрею Василію, нашому сільському пароху, який своїми проповідями, життєвим прикладом наставив мене на цей шлях. Закінчив Волинську духовну семінарію, був рукоположений єпископом (нині вже митрополитом) Луцьким і Волинським Михаїлом у сан священика в 2004 році. Направлений на служіння у Чернігівську єпархію міста Корюківка, де прослужив 15 років. Ніс послух благочинного Корюківського району.

Пам’ятаєте, як вперше познайомились з Корюківкою? Чи відрізняється там ставлення до віри та Церкви порівняно з Західною Україною?

Чернігівщина, особливо Корюківка, назажди залишиться в моєму серці. Це, як перше кохання, перший досвід. Там я реалізувався як священник. Там були перші кроки – як життєві, так і служіння Богу і Церкві.

Корюківка зустріла мене цікаво. Там ніколи не було Української Церкви. Від єпископа Феодосія отримав тільки указ на парафію і статут. Храму не було, житла також. Залишивши дружину та маленького синочка на Львівщині, поїхав на служіння. Починав, як кажуть, з круглого нуля. Та Господь не залишив. Нам передали в користування колишній районний суд, який переобладнали в храм для служіння Богу. З помешканням мені допомогла одна парафіянка – просто подарувала квартиру. Говорять, що чудес немає, але я вважаю це чудом. Найбільше і наймиліше чудо для всіх нас – це Божа любов і милосердя до нас грішних.

Справді ставлення до віри на Чернігівщині відрізняється порівняно з Західною Україною. Там піти в храм, свідомо заявити вдома, на роботі, що ти віруюча людина – це подвиг. Багато не зрозуміють, будуть вважати божевільною людиною. Але ті, хто вже дійсно повірив і прийшов, роблять це не просто, бо так прийнято, а служать Богу від щирого серця.

А як прийняли Вас берестівчани?

Вже майже рік, як служу в Бересті. Тяжко мені було розлучатися з корюківчанами. Але після Провідної неділі, попрощавшись із Північним Поліссям, вирушив на Полісся Західне. Це історична Волинь, а вона мені не чужа, бо студентські роки пройшли тут. З трепетом згадую прийом моїх берестівчан. В храмі били дзвони. Коли став на церковний двір, сотні людей із щирими поглядами, сповненими любові, зустрічали мене. Я думав, що це сон. Я не перестаю дякувати Богу за своїх парафіян, за прекрасний старовинний храм Покрови Пресвятої Богородиці, якому понад триста років  Мій тато, покійний Григорій, народився на свято Покрови. Напевно, він виблагав там, на небі, в Господа Бога для мене такої ласки.

Що вважаєте своєю місією? Чого люди очікують від свого душпастиря?

Своєю місією вважаю служіння Богу і людям. Нести світло Євангелія в душі людські, не тільки словом, але й життєвим прикладом і добрими ділами.

Думаю, від священника люди очікують, перш за все, побачити Бога. Що це означає? Кожна людина є образ Божий і в кожному ми можемо побачити Його. Але душпастир має бути не просто требовиконавцем певних обрядів. Не даремно священників звуть отцями. Люди сьогодні хочуть бачити дійсно отця, батька духовного, хочуть відчути ту батьківську опіку і молитовну підтримку. Буду старатись, щоб через мене грішного діяв Господь і привів усіх нас до спасіння.

Ви дуже творча і активна  людина. Свого часу були навіть районним депутатом. А зараз за стінами храму, чим живете та захоплюєтесь?

Люблю читати книги. Прочитав їх багато. І не тільки духовну літературу, а й різного жанру світську. Люблю музику. В нас дуже співоча родина. Найбільше  до вподоби народні та повстанські пісні. Люблю село, працювати на городі. Особливо косити траву звичайною косою, це мене заспокоює. Люблю тварин. До речі, як переїжджав, забрав свого собачку Абрека. Це не породистий песик, але для мене дорогий і особливий. Пишу вірші. Це передалось від мами...

А від кого співоча іскра таланту? Знаю, виступали не раз на районній сцені.

Напевно, від батька. Бо окрім основної професії, він музикував на весіллях на саксофоні. Я трішки граю на фортепіано, але в цьому самоучка. Жалію, що в дитинстві не закінчив музичної школи. Виступав на районній сцені часто. Вважаю, що заспівати гарну пісню людям – це також свого роду проповідь. В пісню так само вкладаєш душу. І коли запалюєш серця інших любов’ю до прекрасного, сокровенного, вічного – це надзвичайно приємно

Розкажіть трішки про власну родину. Ви з матушкою –  гармонійна пара. Як доля звела одне з одним?

Родина, сім’я для мене – найдорожче в житті. Я вдячний Богу, що дозволяє кожного дня відчувати кохання дружини і любов дітей. Дякую матушці за терпіння до мене. Ми познайомилися випадково.  В  моєму селі було храмове свято Різдва Пресвятої Богородиці. Після богослужіння завітав в гості до сільського дяка пана Івана. До нього якраз приїхали в гості родичі, там я і зустрів її. Якось душею зрозумів, що вона моя половинка. Бути дружиною священника насправді непросто. Їй довелось залишати рідних, близьких, друзів, рідну землю, і з благословення архиєрея слідувати туди, де потрібно проповідувати мені як священнику. Повсякчасно відчуваю її любов, за що не перестаю дякувати. Створити одну на все життя сім’ю – означає вміти більше віддавати заради свого кохання. Потрібно просити в Бога  ласки навчитися в подружньому  житті терпіти, прощати і любити.

А як стараєтесь виховувати своїх дітей?

В любові до Бога і людей. Щоденно вранці і ввечері разом молимося. Молитва обов’язкова також, коли сідаємо за стіл. Я вважаю, що найбільш дієвий спосіб виховання – це власний життєвий приклад. Потрібно, щоб діти навчилися цінувати всі блага і дякувати найперше Богові і батькам. Поважати старших, ділитися з тими, хто цього потребує. Проявляти милосердя до ближніх.

Також спільна праця вдома – на городі, подвір’ї позитивно впливає на виховання. Обов’язкове відвідування богослужінь. Хоча надміру не вважаю за потрібне заставляти. Любов до Бога  має проявлятися з доброї волі, а не з примусу. Я молю і стараюсь, щоб мої діти були добрими християнами, не тільки по назві, але  й по духу.

Можливо, маєте якісь сімейні великодні традиції?

Звичайно. Печемо разом паски, але головна в цьому процесі матушка, ми помічники. Писанки також розписуємо, правда,  я особисто не маю такого таланту. Більше дочка Марічка має хист до малювання. Ще з дитинства пам’ятаю,  як в нас, на Галичині, коптили ковбаси, м’ясо, сало до Великодня. Це також свого роду традиція в нашій родині. Люблю цю справу, і ми з сім’єю з ентузіазмом підходимо до неї. Всі беруть участь.

Наостанок, що побажали б напередодні свята? 

Дорогі у Христі браття і сестри! Всіх щиро вітаю з прийдешнім святом ВОСКРЕСІННЯ ГОСПОДА НАШОГО ІСУСА ХРИСТА! Нехай наші серця наповнюються пасхальною радістю! Нехай воскреслий Спаситель  воскресить і в наших душах  віру. Бажаю всім міцного здоров’я, миру і відради духовної. Вітаю наших захисників, мужніх воїнів, які стоять на сторожі нашого спокою і незалежності багатостраждальної Матері-України. Вітаю наших медиків, які сьогодні також опинилися на передовій, і несуть свій хрест, ризикуючи своїм життям заради ближніх. Вітаю всіх православних християн, незалежно від патріархатів, бо для всіх Христос Воскрес. Закликаю в ці дні об’єднатися в одну християнську родину в єдиній ПОМІСНІЙ ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ УКРАЇНИ. Вітаю всіх християн, незалежно від конфесій, Нехай Божа любов сьогодні об’єднує нас. Простімо один одного і духовно обіймімось. Я вірю – ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ. Не впадаймо у відчай. В Бога є плани для кожного з нас, бо ми дорогі для Нього. Щастя і здоров’я на многая і благая літа!

ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОЇСТИНУ ВОСКРЕС! СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!

Запитувала Леся КОНДРАТИК.