* Духовність

Молитва – наша допомога померлим

Каранти вніс зміни у всі сфери, в тому числі й у духовне життя. Відтак поминальний день через епідемію коронавірусу у ПЦУ перенесли на 6 червня – Троїцьку батьківську поминальну суботу. На наше прохання трішки про цей день розповів священник Роман Котів, настоятеля нивецького храму Успіння Пресвятої Богородиці.

«Христова Церква вчить нас про те, що душа безсмертна. Люди помирають в різний час, беручи з собою досвід прожитих літ. Якщо людина прожила життя праведно та достойно, тоді душа її буде в Царстві Небесному, а якщо життя було сповнене гріхів, тоді душа буде перебувати в пекельних муках. І така душа потребує допомоги. Яку ж допомогу ми можемо дати померлим? Наша Церква, як любляча Матір, піклується за своїх дітей, – не тільки про живих, але й про спочилих. Бо у Бога всі живі. Тому ми маємо від Бога великий дар – право молитися до Нього і надію бути почутими, підкріплену Його обітницею. Адже Господь сказав: «Все, чого з вірою попросите у Отця Мого в ім’я Моє, буде вам». Ми молимося за живих – наших рідних, близьких, знайомих тощо. Але вони й самі можуть це зробити. А от померлі вже не можуть за себе молитися, тому якщо важливою є молитва за живих, то тим більш важливою і угодною Богові є молитва за померлих, яка може полегшити і навіть змінити участь тих, хто упокоївся з вірою у вічне життя і з надією на Боже милосердя.

Якщо ж людина лише сумує й плаче за померлими, а дехто чарку п’є за ними, але не молиться, то це не приносить спочилим ніякої користі, а для живих є причиною печалі та глибоких сердечних ран.

За померлих можна молитися як у приватній, домашній молитві, так і в молитві церковній. Особливу силу має церковна – тому, що вона сильна в єдності багатьох. Вона – як багатоголосий хор, спів якого піднімається до Престолу Божого. Сам Господь Ісус Христос відкрив нам цю істину, сказавши, що якщо двоє або троє зберуться і попросять з вірою щось в ім’я Його, то вони отримають корисне, бо Сам Господь перебуває посеред віруючих та слухає їхні молитви. Тому Церква встановила особливі дні поминання померлих, в які посилено моляться за прощення та відпущення гріхів спочилих православних християн. Одним з таких днів є Троїцька поминальна субота.

У Троїцьку суботу поминають усіх, навіть тих, з ким немає родинних стосунків. Віряни цього дня приносять у храми панахиди, милостиню: хліб, олію, цукор, крупи, борошно, печиво, цукерки та інше, пишуть поминальні записки з іменами покійних, щоб і священник, і вся громада пом’янули їх у молитвах. В церкву не несуть алкоголь та м’ясні продукти. Люди вимолюють у Господа прощення гріхів для тих, хто відійшов до Бога, бо вони вже не можуть допомогти своїй душі.

Як відомо, Православна Церква не поминає нехрещених і самогубців. У Греції субота перед Днем Святої Трійці входить до п’яти так званих «днів всіх душ» – п’яти субот в церковному календарі, під час яких відбувається загальне поминання померлих. Відомий афонський святий - преподобний Паїсій Святогорець говорив: «Заупокійні служби – це найкращий адвокат за душі покійних. Заупокійні служби мають таку силу, що можуть навіть вивести душу з пекла...».

Карантин дещо змінив спосіб, у який ми відзначаємо дні пам’яті, проте їхня сутність залишається незмінною. Цього року, у зв’язку з карантином, ми зможемо відвідати місця вічного спочинку наших рідних на кладовищі дещо пізніше – 6 червня. Православна Церква України наголошує, що сенс поминальних днів полягає не в пікніках на могилах (що суперечить духу поминальних днів), а в посиленій молитві за близьких. При цьому всім необхідно дотримуватись норм карантину. Поминання спочилих і для нас має велике значення у справі спасіння. Звершуючи поминальні молитви ми виконуємо заповідь любові до ближнього, а своєю милостинею ми заслуговуємо милість у Господа до себе, бо сказано: «Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть». З кожним днем наближається той час, коли і ми, подібно спраглим у пустелі, будемо чекати, щоб хтось подав за нас милостиню або палко помолився в храмі Божому чи вдома. Тож, пам’ятаючи про цей час, творімо молитву за померлих – щоб Господь послав людей, які і за наше упокоєння колись Йому молитимуться. Нехай Всемилостивий Бог упокоїть душі спочилих християн та оселить їх в оселях праведних, а нас спасе і помилує!».

Артос – велика святиння

Кожен християнин має вдома артос. Отримує його у храмі Провідної неділі й приносить додому як святиню. Та мало хто знає, для чого Церква готує й дає нам цей хліб і що з ним робити. Про це також запитали у  отця Романа.

«Артос – велика святиня, яка слугує для підтримки духовних і тілесних сил християнина. «Артос» перекладається з грецької як «квасний хліб». Інша його назва – проскура всеціла. На артосі зображений хрест, на якому видно лише терновий вінець, але немає Розп’ятого – як ознака перемоги Христової над смертю, або зображення Воскресіння Христового.

Артос освячують перед закінченням Пасхальної Літургії, протягом тижня він знаходиться в храмі. В суботу Світлої седмиці при читанні молитви артос роздрібнюють і по завершенні Літургії роздають віруючим. Вдома шматочки артоса добре висушують (якщо це необхідно – іще подрібнюють) і зберігають біля ікон у полотняному або паперовому пакетику. Приймають святиню натщесерце з освяченою водою завжди зі словами «Христос Воскрес!».

«Його повинно вживати з благоговінням як святиню, але не слід надавати йому яке-небудь більше значення, – говорив у повчанні віруючим святитель Інокентій Херсонський. – Дехто думає, ніби цей хліб може замінювати божественне Причастя Святих Христових Тайн. Така думка – грішна, християнин повинен знати і пам’ятати, що ніщо, ніяка святиня не може замінити Пречистого Тіла і Крові Господа нашого Іісуса Христа. Тому немає ніякої потреби зберігати цілий рік цей хліб, як роблять це деякі, приписуючи артосу значення, якого він не має. Це заборонено і церковною владою».

Традиція вживання артоса починається із зародженням християнства. Коли після воскресіння Учителя апостоли сходилися на молитву, згадували Тайну Вечерю, причащались Тіла і Крові Спасителя. Під час трапези за столом залишали місце для Господа, що був невидимо присутнім, і клали там хліб. Наслідуючи апостолів, перші пастирі Церкви встановили на Пасху ставити у храмі хліб –  як вираження того, що через свої страждання Спаситель став для нас істинним Хлібом життя.

 Хто зазвичай пече артос? Якщо священник володіє кулінарними навичками і має форми, то може сам пекти або його пече, за благословенням священника, спеціальна людина на парафії - просфорник. За своєю рецептурою він такий же, як і просфора, – прісний. Відмінність у вигляді, розмірі. Артос має циліндричну форму, він високий. Величина цього хліба залежить від парафії, наскільки вона чисельна. У соборах освячується по кілька артосів.

Важливо використати артос до наступного року, він не має залишатися. Можна його передавати рідним і близьким. Але якщо впевнені, що святиня зберігатиметься і буде використана належним чином. Якщо артос зацвів, його слід або принести в храм, або пустити в проточну воду – річку чи море (але не в озеро). Пакетик з-під святині потрібно спалити. У недбалому ставленні до артоса бажано сповідатися».

* Долучаюся до дискусії

Доктор «ПІ» чи стоматологічний реформатор?

Нинішня медична реформа в країні, особливо другої ланки, призвела до досить негативних наслідків в суспільстві. Це стало досить помітно і в нашому районі. А лікарі залишаються в її заручниках.

Взагалі жителі Дубровиччини, як і всі українці – нація надзвичайно терплячих людей, котрі живуть надто скрутно і мовчать. Проте, вони вірять і надіються на кращі дні. І ця реформа не минула і медичні заклади нашого району. 

Для прикладу. Комунальне некомерційне підприємство «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» підкреслюю Дубровицької районної ради. На сторінках нашої районної газети вже неодноразово піднімається питання про долю цього закладу. І на продовження цієї розмови не можу бути осторонь цих подій. Адже питання номер один – де людям, особливо дітям та пенсіонерам проводити лікування та протезування зубів в районі. Якщо в кого вони не боліли і не болять,  то, щоб ви їх не лікували. Але від цього ніхто не застрахований. А тим більше для найбільш незахищеної категорії населення, коли кожна копійка розрахована, щоб вижити.

Уважно прочитав дві статті про ситуацію в КНП «Дубровицька райстоматполіклініка», надруковані в останніх номерах «Дубровицького вісника», спочатку директора підприємства М.М. Петрушка від 22.05.2020 року №21 «Моє бачення роботи райстоматполіклініки»,  та трудового колективу цього закладу за підписом голови профкому Лариси Петрулі «Почуйте стоматологів», надруковану вже 29.05.2020 року № 22. І зробив для себе деякі висновки.

По-перше: Дубровицькій районній раді та райдержадміністрації потрібно було знайти керівника спеціаліста медичного профілю з самого колективу поліклініки, а не гідромеліоратора. Це щось виглядає, як знайшли в Україні хірурга під назвою «доктор ПІ». Я не вірю, що там не має лікаря-стоматолога з хорошими організаційними здібностями керівника. Тим більше, наскільки мені відомо, є там досить достойні на цю посаду спеціалісти.

По-друге, М.М. Петрушко зайняв авторитарну позицію в цьому колективі. Він як колишній голова райдержадміністрації повинен був ще до цього шукати шляхи вирішення цієї проблеми не тільки з стоматполіклінікою, але і з усією медичною галуззю в районі. Стоматологи там є досвідчені, мають хорошу фахову підготовку і до цього часу на роботу цих спеціалістів не було значних нарікань. Я б на його місці взагалі не йшов би на цю посаду через відсутність медичної освіти, щоб не осоромитись в якійсь специфічній ситуації. Як на мене, колектив лікарів-стоматологів дещо свого керівника його нефахівостю все ж вколов. А тим більше, як допустити звільнення з роботи всіх працівників з порушеннями трудового законодавства, як про це пишуть працівники вашого закладу? Думаю, тут є питання для юристів.

Людина – це не шахова фігура. У кожного є сім’я, діти. І щоб підготувати нормального спеціаліста, тим більше лікаря, держава витрачає чималі кошти, і потрібно  на це щонайменше десять, а то і більше років. Не веду мови вже про лікаря-ортопеда, чи іншого напрямку, з вищою кваліфікаційною категорією. А також вже з великим трудовим стажем.

Коли ведеться мова про переведення цих лікарів на інші посади, скажем лікаря – хірурга, дитячого лікаря-стоматолога, а тим паче випускника медичного вищого навчального закладу без погодження з Міністерством охорони здоров’я, який ще не відпрацював і три роки – це просто нонсенс. І скажіть, як зараз в умовах пандемії  можна пройти курси на їх перекваліфікацію? Виникає питання. Як жити і працювати далі цьому колективу?

Потрібна допомога як з боку районної ради, де на балансі перебуває даний лікувальний заклад, так і інших вищих органів влади. І ні в якому разі не допустити, щоб  стоматполіклініку такі «директори» перетворили в розважальний заклад чи торговельний центр. Це буде позор для нас, жителів Дубровиччини. Адже на це будівництво при радянській владі витрачені чималі кошти і вона будувалась саме для обслуговування людей та збереження їх здоров’я.

Роздеребанювати  все підряд ми вже навчилися. Тим більше, здається, у Петрушка М.М. в цьому питанні є вже досвід роботи, коли він працював у «Теплосервісі». Зараз котельні перетворились на магазини, а він отримує за це чималі суми орендної плати. Повірте, зі стоматполіклінікою цього ми вже не допустимо і будемо все тримати на контролі. Тож будьмо небайдужі до того, що коїться навколо нас.

Краще будуймо щось толкове для людей, а не торгові центри. Їх і так вдосталь в районі. А де міні-заводи з випуску продукції, а тим більше переробки плодоовочевої, молочної, м’ясної? Нам, дубровичанам, соромно за те, що в районі не можна випікати хліб і хлібобулочні вироби, випускати фасовані молочні вироби, консервовану продовольчу продукцію, газовану воду і так далі. Це ж наш бюджет, це наші гроші. Продукція в селян пропадає тільки тому, що немає, де її збути. Все завозиться з інших регіонів. І продається будь-кому за безцінь. А ми хто? 

Надіюсь, що з цими неподобствами, які кояться зараз навколо стоматполіклініки і не тільки там, розберуться правоохоронні органи, служба безпеки, яка повинна викривати економічні злочини, державне бюро розслідувань.

А депутатам районної ради слід прийти до спільної думки і прийняти відповідне зважене рішення на своїй позачерговій сесії. Адже чомусь в наших сусідніх районах області знайшли можливості для подальшого фінансування таких же закладів. А ми мовчимо.

Що можна сказати з приводу написаного? Надія вмирає останньою. Українці вміють терпіти і надіятись, що врешті-решт цей гордіїв вузол із комунальним некомерційним підприємством «Дубровицька районна стоматологічна поліклініка» нашої районної ради буде розв’язаний на сесії самими депутатами.

Іван Красько, с. Бережки, громадський активіст.