вівторок, 2 червня 2020 р.


НЕ КОРОНАВІРУСУ ТРЕБА БОЯТИСЯ, А ЛЮДСЬКОЇ БАЙДУЖОСТІ ТА БЕЗГОСПОДАРНОСТІ
Cільське господарство належить до тих галузей економіки, що передбачають безперервний цикл. Хоч землетрус, хоч потоп, хоч пандемія, худобу мусиш доглядати, годувати, напувати, слідкувати за її здоров’ям, розтелами, надоями. Так само й щодо землі. Є в нашій галузі таке поняття «оптимальні строки». Прогавиш їх, і, вважай, цілий рік пішов нанівець. Бо треба встигнути захопити природні сприятливі фактори, коли ще в грунті достатньо вологи, він вдосталь прогрітий, середні показники температур задовільні, і сонця достатньо для проростання рослини. А ще ж врахувати період внесення органіки та мінеральних добрив, технології обробітку грунтів. Повірте, це складна і захоплююча наука. П’ятдесят років займаюся цим і не набридає. Навпаки з часом все більше і більше захоплює.
Тому звісно сільське господарство на повну ізоляцію не заженеш. Але про безпеку подбали. Всіх працюючих забезпечили достатньою кількістю захисних засобів, дезінфекторами. Санітарні норми в нашому «Промені» завжди були на висоті. Колись з усієї області за досвідом до нас їхали. Та й вимоги тепер до сільськогосподарської продукції такі, що наші тваринники постійно слідкували за гігієною й до цього. Це колись доярку за кілометр було чути. А тепер подивлюся на своїх дівчат, які йдуть з дойки, ну чисто панянки.
Я не вважаю себе багатою людиною. Зараз дехто з моїх колишніх підлеглих живе заможніше. Людина, яка хоче робити, завжди знайде можливості та засоби. Але знаю, що достатньо й таких серед нас, котрі ледве животіють. Особливо болить душа за наших пенсіонерів. Ну геть мізер заробили вони такою тяжкою працею від держави. А це ж наші батьки, ті, хто передав нам прекрасну сільську інфраструктуру, хто будував заводи, фабрики, житловий фонд. Сіль і піт нашої землі. Хочеться допомогти якось саме цим, найменш захищеним і найбільш вразливим, людям. Порадився з дружиною, що має швейну майстерню, й вирішили виготовити для таких категорій багаторазові захисні маски. Дякую голові райдержадміністрації Олександру Гузичу, який особисто забезпечив майстерню марлею. Я проспонсорував пошиття, дівчата теж підійшли з розумінням, по домах нашили цей вкрай необхідний для нас тепер аксесуар. Вже передали для потреб району тисячу таких захисних засобів. Гадаю, в нинішніх умовах так має діяти кожен, хто має якийсь бізнес. Бажано, щоб скинулися й на захисні костюми для медиків, і на додатковий ШВЛ, і для підтримки таких малозахищених людей. Я не люблю піару, але наше господарство вже закупило по 30 захисних комбінезонів для медиків нашої та Сарненської ЦРЛ. Минулоріч ми роздали 230 тис. грн. матеріальних допомог своїм пенсіонерам, інвалідам – продуктові набори, а за кілька місяців нинішнього - знову більше 57 тис. грн. пішло на матеріальну допомогу. Це, окрім тих півтора мільйона податків, що сплачує «Промінь» до бюджету. Це при тому, що в господарстві налічується на сьогодні 25 працюючих та 300 га землі. Хотілося б, для порівняння почути, який внесок в загальну скарбницю роблять й так звані земельні інвестори, котрим останнім часом на Поліссі повсюдно зелене світло. Хто може озвучити таку інформацію: райфінвідділ, фіскали?
Дивився нещодавно засідання Верховної Ради, як вносили зміни до бюджету. Можна багато дискутувати з даного приводу, але особисто я таке рішення підтримую. Треба трохи підтиснути паски, якщо така ситуація в економіці. Бо ж бюджетонаповнюючі  підприємтсва простоюють – а працівники в безоплатних відпустках. А от бюджетники всі на роботі, доступу до них нема людині, але вважається, що працює установа, й зарплату справно її працівники отримують. Я простий чоловік і міркую простою селянською логікою: як той, що просидів два місяці вдома, може отримати стільки ж, як моя доярка чи механізатор, що вигарували цей період на фермі чи в полі? Звісно, людину не можна залишити без засобів для існування, але й на районному, сільських рівнях зняв би всі накрутки та доплати з бюджетників, залишивши одні оклади. А зекономлені на зарплатах кошти варто спрямувати на покращення медичної галузі, зміцнення матеріальної бази тих же бюджетних установ. Як член колегії при голові райдержадміністрації виходитиму з такою пропозицією до керівництва районом. Адже якого розвитку територій можна очікувати, коли в районі є такі сільради, де 90 відсотків їхнього бюджету йде виключно на утримання апарату. А де ж контроль за наповненням та витратами? Яка роль в цьому того райфінвідділу, заступників голови РДА?
Ми всі боїмося коронавірусу, сахаємося один одного. А як на мене, більше боятися треба іншого – байдужості та безгосподарності. Адже недугу з Божою поміччю ми здолаємо, а от економічний та духовний занепад так просто не минеться.
Користуючись нагодою, вітаю всіх з великим прийдешнім християнським святом. Зичу вам здоров’я, Божої милості, щастя, миру та добра.
Андрій КУЛИК, заслужений працівник сільського господарства України,
член колегії при голові РДА.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар