А війна триває вже шість років. У Великдень помоліться за здоров’я тих, хто на фронті

Сьогодні, боячись коронавірусу, ми поступово призабуваємо, що Україна досі перебуває у стадії війни.

Уклін захисникам, які зустрічають Великдень на фронті, уклін батькам, які не дочекалися синів з війни. Уклін всім, хто чекає своїх дітей, братів, сестер, батьків вдома. Дуже хочеться, щоб наступний Великдень був у нас в Україні цілком мирним!

А зараз трішки новітньої історії, яка досі кровить повідомленнями про загибель українських бійців.

13 квітня 2014 року Рада національної безпеки України розпочала широкомасштабну антитерористичну операцію, яка в результаті переросла у війну проти російської армії.

Шоста річниця АТО. Цей жах шести років, який через агресію Російської Федерації на Донбасі триває й донині… Імена 4255 загиблих українських воїнів внесено до «Книги Пам’яті полеглих за Україну». Серед них і уродженці Дубровицького району – молоді юнаки та чоловіки, яким ще б жити і жити. На жаль, вони вже ніколи не сядуть за Великоднім столом поряд зі своїми рідними.

Згадаймо про найкривавіші бої цієї війни:

1. Бої за Савур-Могилу – відбулися з 6 червня 2014 року по 29 серпня 2014-го. 49 бійців АТО загинули.

2. За Карачун – протистояння тривало з 14 квітня 2014 року по 5 липня 2014-го. Втрата –близько 20 українських воїнів.

3. За Донецький аеропорт – тривали з 26 квітня 2014 року по 21 січня 2015 року. У протистояннях полягло 200 кіборгів, 564 героїв було поранено.

4. За Дебальцеве – під час боїв на Дебальцевському плацдармі з 18 січня по 18 лютого загинули 179 українських військовослужбовців.

5. За Іловайськ – бойові дії, пізніше названі Іловайським котлом, почалися в ніч на 19 серпня 2014 та закінчилися 3 вересня 2014 року. За даними військового прокурора України Анатолія Матіоса, в трагедії загинули 459 бійців.

 У найважчий 2014 рік 1763 військовослужбовці загинули  за Україну. 2015 рік – російсько-українська війна забрала життя у 1161-го захисника України. У 2016 році в ході бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції загинули 562 наші Герої.

 18 грудня 2016 року бойовики здійснили спробу атаки позицій українських Збройних сил на Світлодарській дузі. Тоді загинули 9 українських військових, 35 були поранені.

2017 рік, знову біль втрат: 354 життя наших захисників забрала російсько-українська війна. Цього року особливо кривавими були бої за авдіївську промзону. 2018 рік… Війна знову і знову шматувала українську землю, відбираючи у матерів синів… 224 захисники України не повернулися додому живими.

2019 рік. Війна тривала: 170 військовослужбовців загинули.

І ось 2020-ий. Вже з початку року маємо більше 40 загиблих.

Найгарячішими точками залишаються: Піски, Авдіївка, Широкине, Красногорівка, Станиця Луганська, Кримське, Докучаєвськ…

На жаль, але Книга Пам’яті продовжує збільшуватися. Ми повинні ПАМ’ЯТАТИ КОЖНОГО, хто віддав найдорожче – своє життя, щоб Україна залишалася вільною, незалежною і цілісною державою, щоб ми могли зустрічати Великдень у колі рідних і близьких.

Вони виконали свій конституційний обов’язок. Завдання тих, хто живий, не зрадити їх пам’ять, довершити їх справу, не втратити Україну…

Слава Українським Героям і Вічна всім ПАМ’ЯТЬ!

А ми продовжуємо жити, за себе і за них. Ми продовжуємо називатися українцями, хоч іноді не готові підставити цій Україні плече навіть у найдрібнішому. Риторичне питання: «Чи можна повчитися любові?». Відповідаю: «Можна». Наприклад, повчитися цьому у тих, хто не замислюючись пішов захищати Україну.

Ще раз у переддень Великодня кланяємося мужнім людям - родинам полеглих Захисників, які продовжують жити і любити цей світ.

Свій допис хочу закінчити словами Інни Ярмоліч, матері полеглого Героя Олександра Ярмоліча, сказаними в день Вербної неділі: «Дасть Боженька, переживемо карантин, та й все стане на свої місця, все буде добре. Здоров’я міцного, щастя, радості, добра і мирного голубого неба нам усім. Радійте кожному прожитому дню».

Люба КЛІМЧУК