вівторок, 2 червня 2020 р.


У її світлиці – красні дівчата й молодиці
Багата різними талантами поліська земля. Сьогодні розповідь про землячку, яка створює прекрасні ляльки-обереги.

















Все почалося з Андріївського узвозу
Оксана Василівна Довжик з Дубровиці вже кілька місяців радує користувачів соцмереж прекрасними світлинами своїх ляльок-мотанок. Їх у колекції дубровичанки – понад п’ятдесят. Всі ляльки різні, але всі світлі, добрі, створені з великою любов’ю.
А любов до цього виду мистецтва зародилася у пані Оксани ще у студентські роки. У велике хобі воно переросло нещодавно, за  короткий час колекція нашої землячки поповнилася прекрасними роботами.
Як і коли з’явилася любов до такого лялькарства в Оксани Василівни? Про це розпитала у землячки.
– Я народилася у мальовничому Мочулищі, у багатодітній родині, – розповідає майстриня, – тато родом із Чернігівщини. Він приїхав у наш край на роботу і тут зустрів мою маму Марію Яківну. Вона працювала сорок років у сільській школі вчителькою початкових класів, зараз мамі – 80-ят. Разом, на жаль, вже  з покійним татом Василем Васильовичем мама виростила і виховала шестеро дітей: п’ятеро доньок та одного сина. Я і сестричка Леся – близнята. Завжди у нас були теплі стосунки, ми добре відчуваємо одна одну, хоча Леся завжди була шустріша від мене. Ми і зараз можемо геть однаково підстригтися, попередньо не домовившись. Відчуваємо на відстані проблеми одна одної.
Колись мій дідусь Василь Харитонович (по татовій лінії), як повертався з війни, привіз з Німеччини швейну машинку, там підібрав її на смітнику. У татового батька була непроста доля: він пройшов Першу світову війну, громадянську, Другу світову, геть до перемоги над Японією. Згодом керував колгоспом у рідному селі на Чернігівщині, а потім за те, що роздав людям гречану потеруху, відсидів у тюрьмі за сталінських часів. Через п’ять років був дідусь реабілітований. Отака його доля, непроста, як історія України. Дідусь був мудрою та шанованою людиною. А ще дуже гарно шив. Тато навчився шити від дідуся. Як він одружився з моєю мамою, то швейну машинку дідусь віддав нам. Пригадую, як малими з сестрою не раз крадькома ми пробували шити, я пальці сестрі пробивала ненароком, нам була цікава техніка шиття, ми швиденько, як тата не було, бігли до машинки. Свою кравецьку майстерність тато передав усім нам, дітям. Всі сестри і брат навчилися непогано шити.
Після школи з Лесею ми поїхали навчатися до Києва в училище художньої творчості, здобували професію малярів по художньому оздобленню. Навчання було цікаве: вивчали живопис, малюнок, багато інших творчих предметів, нас вчили розписувати стіни, малювати на склі та багато іншого. Звичайно, багато для себе почерпнула я під час навчання. Після закінчення я могла залишитися на роботі у «Київголовбуді», де працювала старша сестра, але захотілось додому на Полісся.
Мій тато завжди казав, що моя спеціальність – це більш чоловіча професія. Потім я працювала кілька місяців на бавовняно-прядильній фабриці, а згодом 25 років швачкою у нашій лікарні. Для потреб медзакладу шила все необхідне, бувало, по 300 марлевих масок для медиків за день. Згодом цю посаду скоротили, зараз працюю у музичній школі.
Як розповіла Оксана Василівна, під час навчання студенти частенько ходили на Андріївський узвіз, щоб подивитися на роботи творчих українців. Якось дівчата з Полісся познайомилися з бабусею у вишиванці, яка продавала ляльки-мотанки. Оксану дуже зацікавили роботи літньої українки, бо кожна лялька була неповторною і гарною. Старенька киянка з радістю поділилася з студенткою своїми секретами виготовлення мотанок. Як каже Оксана Довжик, де у чому різняться від описаних елементів виготовлення мотанки в Інтернеті. Юна полісянка на все життя запам’ятала спілкування з літньою киянкою, згодом хотіла ще подивитися на роботи бабусі, але дівчина більше не знайшла літньої майстрині.

У хаті поселився свій вертеп
А в душі Оксани Довжик назавжди народилося бажання створювати такі ляльки. Свою першу мотанку вона виготовила для викладачки на Новий рік і подарувала її наставниці з найкращими побажаннями. Як повернулася на Полісся, життя закрутило-завертіло, але мотанки завжди жили у душі майстрині. А світ нові ляльки Оксани Довжик побачили на початку 2020 року.
Як каже співрозмовниця, напередодні Різдва дуже захотілося створити свій вертеп, щоб порадувати доньок, які мали з’їхатися до мами. Ляльковий вертеп народився швидко – дуже духовний, гарний, він зустрічав у хаті доньок пані Оксани. Як каже моя співрозмовниця, колядники, на жаль, рідко заходять у їх куток у Дубровиці. А так хотілося святкового вертепу. Щоправда, у шафі давно складала шматочки тканин, елементи оздоблення для одягу для своїх ляльок, знала, що настане час, коли вони знадобляться.

Кожна лялька індивідуальна
Українськa мотанка – це ошатно вдягнена та оригінально прикрашена лялька. Здавна у кожній українській родині така лялька виконувала роль оберега, була символом жіночності та мудрості. За повір’ям, саме вона берегла сімейний затишок, добробут та захищала від злих сил.
Сама назва ляльки – «мотанка» походить від поняття «мотати», а загальний вигляд такої ляльки є фігуркою людини, як правило жіночою або дитячою, виготовленою з шматків тканини. Частини тіла такої ляльки з’єднувалися вузликами. Кожна лялька є унікальним твором. У давні часи мотанка виконувала важливу функцію оберега і талісмана для сім’ї. Виготовлення ляльки-мотанки ототожнювалося з кожною конкретною подією по-різному, отже, символіка ляльки-мотанки змінювалася і несла різну інформацію в собі. Оскільки зовні лялька уособлює людські риси, на обличчі її завжди викладали хрест, щоб відлякати злих духів. А ще символіка ляльки-мотанки проявляється в кожній частині шат ляльки, яка несла свій таємний сенс: спідниця – символ землі, головний убір – символ неба, зв’язок з ним.
Унікальними є ляльки Оксани Довжик. А їх створення майстриня порівнює з неповторним, магічним процесом.
– Буває так, що наготуєш всі елементи декору, тканину, а лялька в процесі ніби сама диктує, що їй одягнути, що слід додати, – ділиться думками Оксана Василівна, – здається, все  було сплановано, а тут – якийсь внутрішній поштовх, і біжиш щось нове докуповуєш для образу ляльки, ніби вона сама так хоче. Якось паралельно робила три однакові  ляльки «Жіноче щастя». І плаття однакові, і волосся аналогічне, а вони вийшли всі три різні. Кожна індивідуальна, як і людина у цьому світі. Дивишся, і в кожній ляльці бачиш свій настрій. Колись дітям в дитинства робила з хусткок ляльки, тепер роблю мотанки. Це величезна віддушина для мене, це мій сакральний світ, здається, ми доповнюємо один одного – я і мої ляльки. Вишиваю на машинці їм елементи одягу, аякже, мої ляльки, як і українські жінки, мають бути красунями, але вони в різних образах бувають – матері, нареченої, берегині, колядниці, трудівниці… Але для мене вони всі обереги. Правильно вважали, що красою лялька привертає до себе увагу вищих сил і стає захистом і оберегом господині, або домашнього вогнища. Дуже мрію мати у домі свою окрему кімнату-майстерню, де могла б створювати ляльки і взагалі творити.
Голова моїх ляльок – це скрутка тканини за часовою стрілкою (так навчила мене старенька майстриня у Києві), щоб все додавалося, примножувалося. Є там кілька зернин у тканині. В оберегових ляльках всередині обов’язково зроблений червоною ниткою хрест. Я роблю ляльки на підставках, вони мають кращий естетичний вигляд, і можуть стояти у домі в шанованому місці. Є різні техніки виготовлення їх основи-дівиці.

А дівчина, мов калина,
рум’яна і красива
Оксана Василівна показує мені своїх красунь. Берегиня – із домотканого полотна, вона приносить у дім достаток. Є сім’я – основа чоловік і дружина, на руках – п’ятеро діток. Є ляльки на паличках, бо колись змалечку дітей привчали до ткацтва і щоб розвивалася моторика рук робили такі мотаночки. Є лялька, яку робили дівчата перед заміжжям, вона із закладочками з побажаннями, є багач, наповнений зерном. Там гроші всередині (має сума закінчуватися на 5). А травнички ноповнені пахучим зіллям. Є мотанка-наречена, їх виготовляли мами зі свого  весільного наряду для майбутньої донечки. Є в пані Оксани три лялечки «На жіночу долю». У них довгі коси, бо казали, що гарна коса, то й гарна дівка. Є лялечки, які дівчатка використовували як своєрідний щоденник, зав’язували стрічечки, вішали коралі і загадували бажання.

Мотанки-дівчата в Оксани Василівни у віночках, а молодички  – у намітках. Є лялька, з рушничком у руках, яка чекає свого судженого. Є сукні у мотанок вишиті машинною вишивкою або ж руками, є сукні у техніці гладь по сітці… Використовує майстриня в створенні образів мотанок домоткані і вишиті колишні рушники. Кожна лялька Оксани Довжик – це маленька історія народознаства, це часточка українського мистецтва. Всі мотанки, як каже моя співрозмовниця, зроблені з гарним настроєм, щирими побажаннями добра і світлої долі, з усмішкою та любов’ю.

Особливий малюнок на полотні
Оксана Довжик ще й гарна вишивальниця: як машинна, так і ручна вишивка у неї дуже ніжна і неповторна. Хоча землячка і скромно розповідає про цей хист, роботи майстрині дивують гармонією та красою. А це вишиті сорочки, плаття, рушники. Оксана Довжик не любить стандартних схем, а завжди вишиває свій особливий, неповторний малюнок на полотні. На весілля середньої доньки з великою любов’ю мати пошила плаття з елементами вишивки. Сорочку для майбутнього чоловіка вишила вже донька пані Оксани. Молодята у вбранні, в українському стилі, були неперевершеними.
 Є сорочки, які пані Оксана вишила у техніці «мережка». Мережки – це декоративні шви. Вони можуть бути головною частиною візерунку або відмежовуючою лінією. Орнаменти, доповнені мережками, відрізняються витонченістю. А ще Оксана хоче спробувати у вишивці традиційні чернігівські техніки, вони їй дуже до вподоби, відгукується татове коріння у душі.
Майстриня щиро шанує творчість і тих, хто її створює. Оксана Василівна пригадує, яке незабутнє враження справив на неї  шкільний театр із Сварицевич, який приїздив у Дубровицю на День незалежності. Поєднання традицій та новизни у вишуканих костюмах дуже припало до душі Оксані Довжик. Вона щиро вдячна людям, які творять таку красу.

Діти – це мамині крила
Оксана Довжик – мама трьох прекрасних доньок. Розмовляємо з майстринею напередодні Дня матері. Говоримо про творчість, а заразом і про дітей. Адже доньки надихають маму, підтримують її, вони головні поціновувачі маминого хисту. А мамина любов для дітей, як крила, де б вони не були.
– Старша донька Юля, – розповідає Оксана, – вже кілька років працює у Києві на швидкій та у приватній клініці, паралельно навчається в медакадемії. Зрозуміло, що здебільшого працює у вихідні. Дуже багато роботи у Юлі, дуже складно працювати у сфері медицини на швидкій, тим паче зараз, у такий непростий час. Як почалася пандемія, то й у Київ шила для доньки та її колег Оксана захисні маски.
Середня донька Наталія за професією кравець-вишивальниця. Вона трудиться у Дубровицькому садочку №4. Талановита Наталія буде опановувати ще й фах педагога-дошкільника. А найменша донька Софійка навчається у шостому класі і гарно співає. У час нашого спілкування Софійка старанно дистанційно навчалася. Дівчина дуже любить фортепіано, опановує цей інструмент.
Як каже Оксана Довжик, всі три доньки різні за характером, але кожна має добру і щиру душу, кожна промінець любові для матері. А ще, звісно, опора та підтримка для Оксани Василівни її чоловік Тимофій Іванович, якого добре знають і шанують жителі Дубровиччини і не тільки.
Материнське щастя – це коли все добре у дітей, коли маєш змогу порадіти за них, порадити і допомогти. І нема у світі вищої любові, як та, що у серці матері. Любов до дітей, до світу довкола нас надихає жінок творити.
Отож, хай народжуються нові чарівні ляльки Оксани Довжик, адже вони і нам додають так багато світла у душу. Кожна лялька майстрині, як новий промінчик сонця у світі. А сонця нам у душі так часто тепер бракує. Вірю, що обов’язково майстриня покаже свої неповторні мотанки всім бажаючим на районній виставці.
Люба КЛІМЧУК.

7 травня напередодні Дня пам’яті та примирення і 75-ої річниці Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні міський голова Богдан Микульський, секретар виконкому Оксана Краглевич та Віктор Кузін, помічник народного депутата України Віктора М’ялика, відвідали та щиро привітали з шанованими датами дубровичан, учасників бойових дій Другої світової - Новака Івана Миколайовича, Дуку Степана Петровича та Кренька Федора Івановича.
Подарунки від міської ради та грошова допомога від народного депутата стали часточкою  уваги і поваги до цих шанованих у місті та районі людей. А головним стало щире спілкування, слова подяки ветеранам за їх вклад у Перемогу, побажання шанованим землякам миру та здоров’я.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар