вівторок, 2 червня 2020 р.


Зустрічі шкільних друзів: роки, роки, а ви, як журавлі…

Лютий у багатьох навчальних закладах Дубровиччини проходить під знаком зустрічі випускників. У рідні села та місто з багатьох куточків України та світу їдуть дорослі, статні чоловіки і жінки, щоб у рідній школі згадати свою юність.





Зустріч з однокласниками та вчителями повертає їх у ті незабутні роки юності, спогади, які так дбайливо бережуть у пам’яті. І скільки б років не пройшло, мить зустрічі завжди щемлива і хвилююча. У соціальних мережах вихідці з Дубровиччини щедро поділилися враженнями про зустріч з однокласниками, вони щиро дякували організаторам цих святкових дійств за прекрасні свята-спогади. Пропонуємо кілька цікавих думок від цьогорічних ювілярів-випускників про ці прекрасні моменти зустрічі:

Микола Петрушко, Селець.
– Незабутні вихідні провів у теплій атмосфері спілкування з однокласниками, учителями на зустрічі випускників 1990 р. в рідній Селецькій школі.
Особливу подяку, від нас випускників, хочу висловити педагогічному колективу та учням школи за чудовий вечір «Мелодії дитинства». Ще раз і ще раз дякуємо нашим учителям, які вкладали в нас знання та іскорки своєї душі, формуючи з нас особистості. На фото: наші перші вчителі Галина Олександрівна та Марія Андріївна.
Щиру подяку за прекрасне свято зустрічі випускників передає організаторам, всім учасникам свята багаторічний директор Селецької школи Василь Захарович Яремчук. Він підкреслює, що його серце було переповнене незабутніми емоціями від душевного тепла колишніх учнів, від зустрічі з педагогами-ветеранами праці та нинішніми вчителями. Пригадалося все: переповнена учнями школа, дружня, тепла атмосфера вчителювання та спілкування з дітьми. Селецька школа завжди давала учням міцні знання!
Ірина Конончук, Чехія.
– Двадцять років після закінчення школи. Вони пролетіли, як мить. Доля розкидала однокласників по світу, а спогади про школу так часто зігрівають душу. Нині я живу і працюю у Чехії. Чесно кажучи, вагалася, чи їхати на зустріч однокласників, бо ж і дорога неблизька, в Чехії залишала люблячого чоловіка та дітей. Однак, перемогли у душі теплота спогадів про рідну школу і бажання зустрітися з юністю. Щиро рада, що побувала на цьогорічному святі випускників у рідній школі №2 у Дубровиці. Спасибі всім, хто організував це прекрасне свято у наймилішій школі на Борку. Вдячна і цьогорічним випускникам закладу, бо ж вони своєю юнацькою енергією зробили свято весняно-свіжим, вдячна дирекції школи за сердечний прийом і тим людям, хто організовував зустріч, з боку наших однолітків. Знаю, все це нелегко, все це треба продумати і попрацювати.
Наше навчання у школі було особливим, наші класи, то зводили, то розводили. Звісно, щоразу були нові емоції. Як я рада була бачити свою першу вчительку Ольгу Олексіївну Краглевич. Ніби у дитинство я повернулася і пригадала, як Ольга Олексіївна біля нас маленьких, як мама клопоталася. Хай буде здоровою наша шанована перша вчителька і розкаже нам про наше дитинство ще через десять і двадцять років… Часто згадую нашого мудрого класного керівника Раїсу Андріївну Чевжик, на жаль, вже покійну. Як багато свого серця і своїх знань вкладала ця прекрасна людина у наше навчання та виховання. Світла пам’ять їй і тим педагогам, яких вже нема у цім світі.
Атмосферу свята словами не передати: прекрасний концерт, усмішки, спілкування. І зустріч пролетіла, як мить, а на душі досі так тепло. Вдячна всім, хто приїхав на зустріч, і хочу закликати випускників шкіл бувати на таких святах. Це дуже цінні моменти у нашому житті. А кафе «Галант» порадувало нас смачною кухнею та прекрасною атмосферою. Рідне місто, рідна школа, однокласники – це мої враження напередодні весни.
Лідія Мельникова, Млинівський район.
Минає час після зустрічі з однокласниками в школі, а душу ще й досі переповнюють емоції. Ось уже багато років поспіль у лютому Миляцька школа зустрічає випускників попередніх років, які радо поспішають на зустріч з колишніми однокласниками та вчителями. Сорок років тому в останньому випускному вальсі кружляла я та мої однокласники. Радо зустрілися ми тепер. Багато було спогадів про роки дитинства та юності, про виправдані мрії та сподівання. Чимало звучало приємних слів вдячності педагогам, побажання хороших учнів та достойних продовжувачів славних традицій.
Окремо слова вдячності за безмежну людськість і добро хочеться висловити нашій хорошій, мудрій класній керівничці Євгенії Павлівні Шингель, за те, що незважаючи на свої роки і стан, вона і тепер була з нами на зустрічі на «одній хвилі». Особисто від мене – низький уклін Вам, Павлівно, за нервові клітини, які забрала у вас своєю музичною школою (втікала з останнього уроку). Але з огляду свого прожитого життя, скажу Вам, що це було недаремно. З музикою поєдналось не тільки моє життя, але й передала я цю любов моїм дітям! Знаю, що Ви тепер цим тішитесь! Дякую Вам за ваш теплий виступ, який довів увесь зал до сліз. Адже як писав Т. Г. Шевченко: «У кожного своя доля, і свій шлях широкий». Не всі ми йдемо гладкою стежиною по життю. Кожен несе свій хрест… Тож хочеться також від імені нашого 10-б класу висловити захоплення нашим однокласником Володею Охмаком. Хочеться вклонитися пам’яті його покійних батьків, за те, що виростили такого достойного сина! Ми пишаємось, що ти саме наш однокласник! У тебе велике любляче серце! А саме любов врятує наш світ! Ми любимо тебе всі, захоплюємось тобою, ставимо в приклад! Пробач, що не вийшло сказати особисто це при зустрічі!
Зібрались… Відвідали могили тих близьких людей, хто уже на небесах, але в нашій пам’яті назавжди. Жаль, що з певних причин не всі наші вчителі змогли прийти на зустріч. Дуже б хотілося побачити Людмилу Миколаївну Тропець, Марію Миколаївну Руско, свою першу вчительку з Лугового Віру Миколаївну. Нехай Господь примножує ваші роки та посилає вам здоров’я.
Хочеться написати про те, як розцвіла наша школа за ці роки. А все це завдяки влучно підібраному вчительському колективу, насамперед завдяки директору закладу – Світлані Володимирівні Охмак. Як кажуть в народі: «Людина на своєму місці!». Тож директору Миляцької ЗОШ – респект, за те, що школа на європейському рівні! Успіхів вам і надалі, вчителі та учні!
Продовжувалась наша зустріч уже в будинку культури. А саме там, в 1983 році, я розпочинала свою трудову діяльність -музичним керівником. Разом з Валентиною Максимівною Різанович (зав. бібліотекою) ми організовували культурне дозвілля на селі. І зараз в мене з’явилася можливість порівняти, як у нашому житті все змінилося в кращий бік, завдяки новітнім технологіям.
Колись, у 1983-му я крутила програвач з пластинками, магнітофон, зараз – ноутбук і світломузика. Пізніше вже був створений ВІА  «ФЕНІКС» під керівництвом учителя Олександра Ярмошевича.
Цьогоріч наших «сорокарічних» випускників було найбільше. За це окрема подяка моїй подрузі, нашому організатору як зустрічі, так і дозвілля – Паші Ососкало.
Особисто мене дуже вразило те, що зібралися ті, хто живе далеко. А багато місцевих не прийшли. На жаль. Шкода. Адже це буває раз в житті і більше не повториться. Ніякі гроші і статки наші не замінять нашого, нехай такого короткого, спілкування зі спогадами.
Особиста подяка шанованій людині в селі Тетяні Гаврилівні Ярмошевич - директору будинку культури. Тож дякуємо вам, Гаврилівно, за теплу кімнату для спілкування, за танці, за те, що підготувала хіти нашої молодості. Закінчуючи хочеться сказати: «Приїжджайте на зустрічі, до рідні, просто так – на нашу поліську природу, по гриби, по ягоди, в рідні місця, де народились і виросли. Як казала моя покійна мати: «Вертайтесь частіше туди, де зарита ваша пуповина». Не пропускайте такі доленосні моменти, бо воно того варте!
Ось такі теплі, чуттєві відгуки про зустрічі з однокласниками. Такі миті повертають нас до витоків і дають сили йти вперед. Школа радіє зустрічі зі своїми дітьми, здається, кожен куточок пригадує кроки своїх шкільних синів і донечок. Зустріч з шкільними друзями – це маленьке диво у нашому житті. Стрілки годинника життя, бодай на миті, повернули назад. А роки, як журавлі, повернулися на трішки напередодні весни…
Враження земляків передала Люба КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар