Мамина душа на полотні

Протягом весни фахівці галузі культури району дуже гарно розповідали про талановитих наших землячок, зокрема, і про майстринь-вишивальниць, які славляться своїм талантом не лише на Дубровиччині. Сотні чудових світлин з різних сіл побачили ми у мережі Інтернет: сорочки, плаття, рушники, ікони та багато іншого. Це витвори мистецтва, створені руками талановитих людей. Газета поступово розповідатиме про таланти цих наших земляків.

Сьогодні перша оповідь про майстриню-вишивальницю. Євгенія Швайко, працівник галузі культури нашого району, розповіла про талант своєї мами та її любов до вишивання. Женя пише:

– Українська вишивка – це своєрідний літопис життя. Кохання й страждання, радість і смуток, життя і смерть – чого тільки в ній не знайдеш. А особливі емоції переповнюють, як ти вишиваєш власноруч, відчуваєш тканину, торкаєшся голки і візерунок ніби  народжується сам. Від першого стібка і до останнього вузлика у кожній творчій роботі живе своя історія. Знайомтеся, моя мама, Єфімець Марія Кирилівна, 1961 року народження – прекрасна, любляча і трудолюбива жінка. Вона народилася у Зелені, в простій селянській родині, була найменшою донькою з чотирьох дітей. Ходила до школи та змалечку допомагала батькам по господарству. Після школи довго не дівувала, в 21 рік стала вже заміжньою жінкою. Наразі мама проживає у Сварицевичах, має троє дітей, виховує малих онуків, віддаючи їм свою любов і ніжність.

Будучи малою, матуся любила спостерігати, як її мама вечорами вишиває рушники, хоч часу для цього було у селі дуже мало. Вистачало роботи в господарстві, в полі, ще й в колгосп забирав багато сили.

Але, беручи приклад з рідної людини, мама вирішила взяти голку в руки і спробувати вишити часточку своєї фантазії. Перша  робота матусі – це вишиті лебеді, якими довгий час закривали телевізор у хаті. Мама дуже любить вишивати квіти, мальви і волошки виходять у неї ніби живі.

Вишиває моя рідненька тільки гладдю. Вона каже, що душа лежить до цієї техніки вишивання, тут не потрібно рахувати і неможливо помилитися, тут нема ніякої схеми, є тільки твоя уява. Мама іноді так захоплювалась вишиванням, що й не помічала, як швидко наставала ніч. Простиню могла вишити за добу, але гарунки плести не вміла, доводилося просити старшу сестру. А які гарні у моєї мами вишиті рушники, колись їй ненька приказувала: «Не лінуйся, доню, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати».

Будучи вже бабусею трьох прекрасних онуків, мама також намагається знайти час та зобразити свої мрії та думки на тканині. Внуки, прибігаючи до неї, завжди просять її дістати з шафи свої роботи, наймолодша Тетянка каже: «Бабусю, покажи оту «класоту»!».

Ось таким чином, напередодні Дня вишиванки малеча попросила бабусю показати все, що у неї є, так і виникла ідея зробити фото, у якому зображено три покоління любові до вишивання.

Користуючись нагодою, розпитую у Євгенії, чому вона обрала професійну стежку в культуру?

– Уся наша родина, з якого боку не глянь, є творчою, – ділиться думками моя співрозмовниця. – Бабуся Тетяна співала, наче соловей, бабуся Євгенія обожнювала ткати, мама вишиває, ну як в такій родині стати, наприклад, інженером. Тому мій життєвий шлях з дитинства насичений творчими зернинами. Дивлячись на вишиті роботи мами, до мене завжди приходить муза.

Вишиває сорочку мати:

Білі мальви, ромашки в цвіті,

її буду щодня одягати.

Це найкраще, що є у світі!

            Вишиває любов і казку,

            Пісню, працю, волошки сині

            Й ту святу материнську ласку,

            Я відчую на цій сорочині!

Бути творчою особистістю, це не так просто, та коли поряд є люди, які підтримують, вражають та своїм прикладом надихають, то розпирає гордість за те, що ти є частинкою творчого роду!

Приємно, що у галузі культури Дубровиччини працюють фахівці з таких творчих родин.

Люба КЛІМЧУК.