вівторок, 2 червня 2020 р.


ПАСКА З ХРЕСТОМ АБО БЕРЕЖІМО ТРАДИЦІЇ
Дубровицька школа №1 провела фотоконкурс для учнів на тематику Великодня. На світлині чарівна Софійка Галушко з 1-А класу.
Ось такі соколи-українці підростають у Катерини Ярмошевич. Великдень – свято для дітей та батьків.

Напередодні Великодня поцікавилася цінами на пасочки, які пропонувала покупцям мережа місцевих магазинів. Обійшла не всі, але все ж хочу поділитися враженнями. Дуже гарний,  різний, духовно-теплий великодній хліб побачила у магазинах міста. Пасочки, як цвіт навесні, як сонечка.
Зрозуміло, як людина вдома святкувала сама чи двійко пенсіонерів у хаті, які здоров’я не мають, то купити пасочку – це був гарний вихід. Є й сім’ї, які надають перевагу купованим пасочкам. Найбільш прийнятний по кишені великодній хліб за соціальними цінами запропонував землякам магазин «Льонок»(колишній «Вопак»). Тут пасочки не були прикрашені різнобарв’ям квітів з мастики, посипані скромно-гарно, упаковані кожна окремо. Дубровичани та жителі району почали купувати великодній хліб у цьому магазині вже за кілька днів до свят. Відгуки про смак були якнайкращі, спробувала і я, дійсно льонківські пасочки практично не поступалися домашнім. Відчувалися і легкий присмак ванілі, і родзинок у пасочках було багато. Не здивована результатом великодньої випічки у «Льонку», бо дівчата тут і булочки смачні печуть завжди.







Гарні, добротні пасочки запропонували покупцям магазини «Лілія» та «Смакота». Ціни трохи вищі, як у «Льонку», але тут великодній хліб більш яскраво прикрашений, було кілька видів пасок. Гарно, естетично, а щодо смаку, то, думаю, теж порадували споживачів, відчувалося це вже по оформленню. Загалом вся випічка у «Лілії» також, як домашня. Купуємо її часто. Отож, переконана, що пасочки цих магазинів також знайшли свого вдячного покупця.
«Скиба». Тут великодній хліб був також гарний, вибір пасок чималий, але ціни явно не для пенсіонерів. На дві тисячі пенсії людина купить дві більші пасочки по 30-ть (як у «Льонку»), аніж одну меншу за 70-ят. Можливо, в інших містах області  «Скиба» пропонувала і соціальні варіанти. У Дубровиці їх пасочки були недешеві для малозабезпеченої категорії населення. Але і вони святилися у кошиках дубровичан. І про цей великодній хліб чула гарні відгуки. Як пояснювали мені продавці, сама оздоба на пасочку коштувала чимало, отож і вартість прикрашеного великоднього хліба з додаванням різних інгрідієнтів зростала. Що ж у кожної мережі була своя стратегія.
Шкода, що цьогоріч, через карантин, не пекла пасочок наша «Кулінарія». Дівчата там з любов’ю для земляків великодній хліб щороку напікали. І ціни були у них дуже прийнятні.
А от господиньки Дубровиччини просто вразили у «Фейсбук» своїми кулінарними талантами! УКРАЇНА, ОДНОЗНАЧНО, МАЄ ТАЛАНТ! Цей талант золоті руки наших жінок. Описати всю красу пасок, сфотографованих і викладених у «Фейсбук», просто неможливо. Душа, настрій, творчість, позитив все було у цьому великодньому хлібі.
Як приходить Великдень, то згадую, як бабуся пекла у печі паски. Ми, онуки, чекали Великодня, бо знали, що будемо смакувати духмяною паскою зі свіжим молочком. Пекла бабуся у каструлях свої паски, іноді вони були не ідеально рівні. Якась могла нахилитися вбік, і бабуся вже примовляла до неї, як до неслухняної дитини, з любов’ю.
Зверху моя рідненька паски прикрашала тільки хрестиком, виліпленими з тіста. Лише хрест, як той, що на Голгофі, простий і святий! Хіба я мала розуміла сповна його значення? Ні.
Але той хрест на пасці і зараз у мене перед очима, коли розумію значно більше про хреста, про Ісуса, про розп’яття.
Бабусиними пасками пахло на всю хату, ми чекали з нетерпінням, як охолонуть і смакувала паска з кухлем молока. Починали сперш їсти ту, що тріснула трохи чи вбік раптом похилилася… Яка вона була неперевершена!
Були ми у бабусі дегустаторами, бо вона пробувала великодній хліб лише після церкви.
До храму у кошик бабуся вибирала найрівнішу, найгарнішу пасочку. Ставила її у плетену корзину першою. Ставила бабуся обережно, до церкви паска йшла, як ікона з хати. І поверталася у хату, як ікона.
До церкви з Підлісного в Бережницю жінки поспішали ногами, по соші. Бабусі вже нема так давно, а соша та лежить. Отак світ наш розвивається. І церкви у Підлісному чи каплички так і не збудували. Йшли у церкву натомлені жінки, як на крилах летіли. Тепер простіше, бо є кому підвозити людей.
А хіба стільки готували страв на Великдень. Паска була головна, а ще м’ясо у хаті. Цей хліб святий був головним у хаті три дні. Стояв на столі, і його аромат та світло наповнювали кожен дім. Скромний, гарний, з Хрестом
«Крий Боже, щоб кришки (крихти) впали пасочки на підлогу, казала бабуся, це гріх». Насмачніша паска то паска нашого дитинства. Думаю, ви мене розумієте…
Припав до душі пост у «Фейсбук» відомої співачки Анжеліки Рудницької. Погоджуюся з усім написаним у ньому. Трохи зацитую для вас. «Цьогоріч у ФБ стало менше «кулічів», але тепер з‘явилися крафіни, які радісні господині виставляють на сторінках і весело вихваляють, як «нові» паски.
Нам не треба ворогів. Ми самі руйнуємо свою ідентичність із впертістю віслюка і завзятістю Проні Прокопівни.
Паска це сакральний великодній хліб, а не просто здоба, якою ви доповнюєте свій стіл. Паска - це кулінарний гімн життю. Паска це символ, у якого є свій рецепт, своя форма, свій сенс. Паска це традиція, яка демонструє тяглість поколінь, що робить нас не перекотиполем, а народом з глибоким корінням і унікальною культурою.
Паски це смачна «нитка» пам‘яті, яка поєднує вас з вашими мамою, бабусею, прабабусею, прапрабабусею і т.д.
Якщо ми не підтримуємо цю традицію вона вмирає, розривається родинна нитка пам‘яті; руйнується народний звичай; стирається символ нашої ідентичності; гімн перетворюється у одноденну попсу; втрачається таїнство.
Ми можемо пекти, ставити на стіл і їсти усе, що завгодно. Це наш смак і наше право. Але, будь ласка, не називайте це пасками. Не створюйте кулінарні фейки. Не підміняйте понять.
Розповідайте дітям про наші традиції. Не вбивайте Україну кулічами, мафінами, крафінами, керамічними кроликами і курочками і т.д. на ваших столах і ваших головах. Мудрості нам усім і любові».
Підтримую ці слова Анжеліки Рудницької на сто відсотків. Нехай паска святиться у храмі і на українському столі!
Люба КЛІМЧУК.
Ось такі гарні паски напекла 81-річна Марина Миколаївна Пінчук із Крупового. Про це розповіла її онука Наталія Рожко.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар