Стартом у виборі професії

стала

легка атлетика

Знайомтеся: Тетяна Островець – вчитель фізичної культури та захисту Вітчизни в  Мочулищенському ЗЗСО І-ІІІ ступенів, тренер-викладач з легкої атлетики в Дубровицькій ДЮСШ. Нашій героїні 22 роки, вона водолій за гороскопом і любить зиму. Найбільше цінує в людях: чесніть, справедливість, дружелюбність. Сімейний стан – незаміжня.

Тетяна розповідає про свій шлях у спорті, навчання, професію та вчителювання в умовах карантину, про спортивні перемоги, життєві уроки та мрії. Хотілося б, щоб думки дівчини прочитала молодь, яка тільки-но визначається у житті. Отож Тетяна Островець і її шкільні та життєві уроки:

Відкривають тому, хто стукає

– Я дубровичанка. Навчалась у Дубровицькій ЗОШ І-ІІІ ст. №1, де моїм улюбленим предметом була фізична культура. Я показувала гарні результати з різних видів спорту на районному рівні, була призером області з баскетболу під керівництвом вчителя Романа Сабана.

Я дуже любила футбол, багато часу проводила на стадіоні. Якось бабуся познайомила мене з тренером Володимиром Архиповим, відтоді я почала займатися легкою атлетикою. Пригадую перші тренування, друзі-футболісти здивовано дивилися, як багато часу я займаюся бігом. Спочатку я сумнівалася, чи правильний вибір роблю на користь легкої атлетики. Дев’ять років займалася цим видом спорту, починаючи з десяти років. Одночасно не залишала і футбол, у вільний час залюбки грала у нього з хлопцями.

Я дуже полюбила біг. У спортивній школі не навчалася, але  у середніх класах я вже була учасником обласних змагань з легкої атлетики. Пригадую, як на змаганнях я попросилася до тренера з Костополя С. М. Кожарко на навчання у спортивний ліцей, однак почула у відповідь, що мій час втрачено, бо ровесниці давно мають кращі результати.

 Але потім я приїхала додому і розказала про нашу зустріч мамі. Я наполягала на тому, що спорт – це для мене, все переконувала її, що хочу у спортивний ліцей. Мама знайшла номер тренера і зателефонувала викладачу у Костопіль. Я двічі їздила здавати нормативи. Моя тренер сказала мамі «Я забираю Вашу доньку. Це вперше в моїй практиці, коли дитина сама підійшла до мене і сказала, що хоче займатися професійно бігом». Моя мрія здійснилась, я вступила в «Костопільський ліцей-інтернат спортивного профілю ІІ-ІІІ ступенів» на відділення легкої атлетики! Там виконала норматив ІІ дорослого розряду на 100 та 200 м, покращивши попередні результати на 1,9 с. Згодом я вступила на навчання у Івано-Франківський коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України, де отримала диплом молодшого спеціаліста з відзнакою за напрямом підготовки «Фізичне виховання, спорт і здоров’я людини». Чому так далеко поїхала навчатися? Мій вступ був добре обдуманий. Я шукала вуз, де буде легкоатлетичний манеж, щоб можна було тренуватись зимою у приміщенні і знайшла його! Подала документи в два вузи у Івано-Франківську: в Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника та Івано-Франківський коледж фізичного виховання Національного університету фізичного виховання і спорту України. Після фахового випробування я стала 8 в рейтингу в університеті та у коледжі, хоча за балами атестата та ЗНО була дуже далеко.

Згодом заслужений тренер України з легкої атлетики Перегінець М.І. сказав, що вірить в мої успіхи на дистанції 400 метрів, для цього треба було ще кілька років занять. Тренер переконав мене вступити саме в спортивний коледж, а не університет, бо коледж давав кращі шанси для навчання. Я так і зробила.

Але у нас не завжди так все складається, як ми хочемо. Згодом мої результати почали погіршуватись. Дівчата, які на тренуваннях «сачкували», мали кращі успіхи, ніж я! Це вже зараз я розумію, що генетика важлива! Я йшла на тренування однією з перших і йшла однією з останніх, але, на жаль, бажаного результату не досягала. Тренер мені довіряв, часто залишав спортсменів шкільного віку під моє керівництво у вихідні дні. Він знав, що зі мною «ніхто не буде сачкувать». Потім були деякі проблеми із здоров’ям, скоріше, вони виникли через помилку лікарів!

Я ходила на тренування, але виконувала розминку і закачувала прес, спину, руки та стопи. Я довго не бігала. За цей час пройшла повний курс лікувального та оздоровчого масажу, після чого відновила повноцінні тренування. Але, все ж таки, тренер зізнався відверто: «Таких, як ти мало. Але спорт великих досягнень не для тебе. Я теж не майстер спорту, але хороший тренер, переводься на заочне, якщо є така можливість».

Урок другий: невдачі роблять нас сильнішими

– Я не можу передати, яке це було велике розчарування для мене на той момент, але впевнена, що це зміцнило мій характер. Я твердо вирішила, що буду тренером з легкої атлетики. Не знаю, можливо, зараз я б вчинила інакше і просто обрала б іншого тренера, але мій короткий і тернистий шлях робить мене сильнішою зараз щодня!

Згодом вступила до Університету Григорія Сковороди у Переяславі-Хмельницькому. Пішла на роботу у Вербівську школу та працювала за сумісництвом тренером у Дубровицькій ДЮСШ. У мене не було бажання йти працювати в заклад освіти, де немає спортивної зали. Але сталося так, як сталося. Я робила все можливе, щоб мої учні були активними учасниками районних змагань та взагалі активними дітьми, які люблять спорт і фізичну культуру. Навіть були дівчатка-призери обласних змагань з футболу. На жаль, великих спортивних досягнень в учнів цього закладу зараз немає. Хоча один учень навчається у «Костопільському ліцеї-інтернаті спортивного профілю ІІ-ІІІ ступенів». З часом з Вербівського НВК я перейшла на роботу у Мочулищенський ЗЗСО І-ІІІ ступенів. Робота у Мочулищі подобається. Тут дуже активні діти та гарний жіночий педагогічний колектив. Недолік можу назвати один – немає спортивної зали. Вона була б дуже доречною для занять спортом!

Урок третій:

знання роблять життя цікавішим

 – Провчившись ще два роки, я знову отримала диплом з відзнакою, тільки вже бакалавра за напрямом: середня освіта «фізична культура». Думаю, що моїм шкільним вчителям важко повірити в те, що у мене були гарні оцінки в коледжі та університеті, адже 9 класів я закінчила з балом атестата – 8,6. Отримувала часто справедливі зауваження щодо поведінки, бо я  була, як то кажуть, «хлопець у спідниці». Для мене, як для вчителя, зараз важливо бачити усмішки учнів та їх очі, які світяться бажанням втілювати власні мрії у життя, та бути дітям другом і наставником.

Паралельно з роботою я продовжую навчання в Університеті Григорія Сковороди у Переяславі-Хмельницькому, здобуваю ступінь магістра. Два роки я беру участь у ІІ етапі Всеукраїнських студентських конкурсів наукових робіт в галузі знань «Фізична культура і спорт» (2019, 2020 рр.), у першій міжнародній науково-практичній конференції «Здоров’я нації і вдосконалення фізкультурно-спортивної освіти» (3-4 жовтня 2019 року, м. Харків), маю власний посібник з фізичної культури. Також я спробувала себе в ролі тренера з оздоровчого фітнесу у  Мочулищі. На жаль, карантин перервав наші тренування, тому я підтримую форму самостійно у домашніх умовах.

Також я захоплююсь поезією, написала більш як 300 віршів, зокрема про спорт. Тому обов’язково згодом видам власну книгу. Я планую зайнятися науковою діяльністю та вступати до аспірантури за своїм фахом.

Поєднувати навчання з викладанням – це важко, але якщо ти впевнений в тому, що все це робиш недарма, то досягнеш успіху в будь-якому випадку!

Урок четвертий:

шукайте нові шляхи спілкування

– В умовах дистанційного навчання я стала вчителем 24/7. З метою збереження та зміцнення здоров’я учнів, я розмістила онлайн-уроки з фізичної культури на YouTube. Кожен урок розпочинається з розминки та закінчується вправами на розтягнення м’язів з метою запобігання травматизму. У відео я використовую загально-розвиваючі та спеціально-бігові вправи на місці, вправи з загальної фізичної підготовки. Пропоную вправи зі стільцем, комплекс вправ у парах. Є вправи для формування правильної постави. Разом з учнями ми активно беремо участь у конкурсах Рівненського обласного центру фізичного здоров’я  населення «Спорт Рівненщини для всіх».

Ми учасники всеукраїнського челенджу #діджитал_фізра_челендж, який організовувався за підтримки: ФК «Шахтар», Фонду Ріната Ахметова та команди «Дія». Вважаю, що задля залучення учнів до занять спортом та формування в них сталої мотивації – необхідний досвід та приклад вчителя.

Взаємодія «вчитель+учні+батьки» повинна бути завжди, а зараз – це ще більша необхідність. «Вайбер» і «Телеграм» тепер у мене не лише в телефоні, а й у ноутбуці (все з метою економії часу). Онлайн-уроки, створення тестувань, презентацій, регулярні індивідуальніта групові консультації – це робота. І тепер я ще й «класний керівник 24/7». Створення презентацій, повідомлень, рефератів, наукових статей – це теж частина мого життя. Бо я залишаюся студенткою. Все те, що для мене важливе, я вміщую у добу.

Задля продуктивнішої роботи завжди складаю «план дій» або пишу «мої цілі», це гарно планує час.

Закликаю всіх полюбити спорт, а значить себе. Спорт робить наше життя більш прекрасним. Ніколи не пізно почати здоровий спосіб життя, навіть з елементарної зарядки.

Спорт і фізкультура мають бути одними з найкращих друзів кожної людини! Вони – перепустка у наше здоров’я.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.