вівторок, 2 червня 2020 р.


Про країну контрастів і можливостей
Продовжуємо разом з барабанщиком Тарасом Мозолем знайомити читачів з екзотичною для нас Піднебесною. Шукати кращої долі в найближчому зарубіжжі українці звикли. А от чи складно це в такій далекій країні, та ще й музиканту – читайте у нашій розмові.


Китай – країна контрастів. Тут мирно співіснують традиційні будиночки з ультрасучасними хмарочосами, маленькі крамниці трав поруч з штаб-квартирами світових корпорацій та лакшері-бутиками. Він дивує природою, пам’ятками, багатовіковою історією і традиціями, які живі досі. Наприклад, в кожному місті є пагоди – китайські храми, які здалеку нагадують своєю формою новорічну ялинку. Їх можна побачити навіть на верхівках гір.
***
Будівництво в Піднебесній ведеться завжди і повсюди. Буває їдеш додому на кілька місяців, а коли повертаєшся, не можеш впізнати картини за вікном квартири. Все перебудовано по-новому. Там за рік зводять цілі квартали з нуля.
***
На щастя, особисто не стикався з китайською медициною. Але  знаю, що вона дуже дорога. Хворіти там невигідно. Якось доводилось допомагати дівчині мого сусіда по квартирі (вона китаянка). В товариша були термінові справи, тому він попросив поїхати з нею та її дитиною в лікарню. Зсередини тамтешній медзаклад нічим особливим не відрізняється від наших. Мене здивувало інше. Дитина дуже хвора – з температурою під сорок, кашляла, задихалась, її трясло. Страшно було дивитись. Це трапилось за рік до епідемії,  тож з коронавірусом ніяк не пов’язано. Її поклали в палату. А буквально через годину ми вже повертались додому. Дитина почувалась добре – скакала та сміялась, наче нічого й не було. Подумалось, от якби завжди так – година і ти на ногах. Чи така  ефективна китайська медицина, чи я чогось не знаю, але тоді мене  це дуже вразило.
В Китаї багато любителів нетрадиційної медицини – масажів, голок і тому подібного. Наприклад, ця китаянка лікувала мого друга від простуди народними методами. Приносила спеціальну дерев’яну посудину, всередині якої підпалювала спресовану траву. Таку конструкцію клала на спину і накривала теплим рушником. Вона прогрівала тіло, плюс дим благотворно впливав. І це ніби допомагало. Правда, після тієї процедури ми ще два дні провітрювали квартиру.
***
Медичні послуги надають навіть на вулиці. ЛОР може сидіти і перевіряти ніс та горло. Вуличне життя там вирує 24/7. Їжу продають на кожному кроці. При чому поїсти можна вночі. І не лише в клубі та ресторані, а й в їдальні чи  на вулиці хтось смажитиме шашличок. Так само під відкритим небом є можливість постригтися для тих, хто хоче зекономити на перукарні. Волосся валяється просто під ногами прохожих.
***      
Китайці дуже смітять. Це стало частиною менталітету. Вони без роздумів жбурнуть на землю обгортку від морозива чи недопалок від сигарет. Навіть в ресторані можуть кістку або серветку викинути під стіл. Спочатку така поведінка шокувала. Для нас це неправильно і негарно. Для них же цілком нормально. Китайці вважають, що таким чином дають роботу прибиральникам. А ті виконують свої обов’язки на всі сто. Попри такі специфічні звички місцевих, на вулицях чисто. Зранку до вечора спостерігаєш, як безперестанку  їх метуть, на машинах вичищають асфальт. Недаремно там прибиральникам пам’ятники стоять. В місті Далянь бачив бронзову статую жінки в хустці і халаті з совочком і мітлою. Якщо українці не охоче освоюють подібні професії, то китайці цінують будь-які. Людей багато, а роботи на всіх може не вистачити, тому й стараються  виконати її на совість. Китайці великі трудоголіки.
***
Є такий стереотип, що вони  їдять лише рис і п’ють чай. Насправді тамтешня кухня різноманітна. В Китаї багато провінцій, і кожна має свої фірмові страви, традиції та діалект (а буває й по кілька діалектів). Хоча є певні стандарти по всій країні – рис і гостра їжа. Для іноземців продають полегшений варіант страв. Я якось скуштував негостру їжу, яку вони готують собі, то очі «полізли» на лоба. Уявляю, яка ж тоді гостра. А взагалі китайці споживають все – від собак та голубів до кажанів та щурів. (В місті Юйлінь  навіть проходить щорічний фестиваль з поїдання собачого та котячого м’яса. Так вони святкують день літнього сонцестояння – авт.). Я ж куштувати таку екзотику не наважувався. А от в дефіциті – традиційна для нас молочна продукція. Молоко зазвичай порошкове, а сметани та творогу взагалі немає.
***
Всі вивіски закладів там на ієрогліфах. В перший рік взагалі не орієнтувались, що перед нами – перукарня чи магазин. Аби перевірити, доводилось заглядати всередину. Таким чином не раз натрапляли на чайні крамнички. Тільки збирались звідти виходити, як власники запрошували на чайну церемонію. Їм цікаво посидіти та поспілкуватись з іноземцями. А нам – трішки поринути у їхню культуру, бо заварювання чаю – ціле цікаве дійство. Китайці гурмани в цьому плані. Вибір чаїв дуже великий. І вони там доволі дорогі – від кількох десятків до тисяч доларів за 100 грам. Є дуже смачні, а є настільки терпкі та гострі, що ледве допиваєш маленьку чашку.
***
Я дещо на китайській мові розумію. Інша справа – розмовляти. Це набагато складніше. Поки немає такої потреби. Але якщо захотіти, то за рік вдасться освоїти її на нормальному рівні. Можна заплатити і вчитись в університеті. Коштує це приблизно 1200 доларів за семестр.
  ***
Чи легко знайти українському музиканту роботу в Китаї? Складно сказати. Це залежить від багатьох нюансів – професійності, комунікабельності, знання мови, зв’язків. Велику роль відіграє, як ти виглядаєш. Китайцям дуже важливо, щоб іноземні музиканти  кардинально відрізнялись від місцевих. Ідеалом для них є блондини з блакитними очима і світлою шкірою. Наприклад, була в нашому місті одна дівчина з явною засмагою і чорним волоссям. Посидівши певний період без роботи, зрозуміла, що треба щось змінювати. Вифарбувала волосся у світлий колір, вибілила шкіру – і замовлень в рази додалось. І ось через такі моменти хтось працює більше, хтось менше. Відповідно і дохід різний. Тому єдиного правила чи рецепту успіху немає. Інколи все вирішує випадок.
***
Працюю в Китай уже п’ять років. Періодично приїжджаю на кілька місяців в Україну і знову повертаюсь туди.  За цей час доводилось виступати у величезному парку, на кшталт, «Діснейленду», стаціонарному цирку і мандрувати з шапіто. Кочівне життя з цирком дуже специфічне. Ми обколесили чи не весь Китай. В кожному місті стояли приблизно по два місяці. Бувало селили нас в шикарних готелях, а бувало – з пліснявою на стінах. Так само різне було харчування і розташування шапіто. Доводилось  пристосовуватись.
Разом з духовим оркестром виступали  між номерами. Поки артисти готувались, ми грали для публіки відомі хіти. Виконували навіть мелодію «Катюші». Всі китайці знають її, вона перекладена на їхню мову. Взагалі там користуються популярністю радянські народні пісні. Це, мабуть, пов’язано з комунізмом.
***
Траплялись різні форс-мажорні випадки. Якось для експерименту нас посадили грати під час конкретного номеру. На арені виступали дресирувальники з левами. По всьому манежу стояла клітка, поділена на секції. І ось кінець номеру, всі аплодують, леви стають на задні лапи, обпираючись на стінку клітки. І одна секція, яка помилково була не пригвинчена, падає в зал. А зовсім поруч сидимо ми. Нічого страшного не сталось, але було небезпечно. Добре, що лев не побіг до глядачів чи музикантів. Настільки він видресируваний. Ми подорожували з цирком, де було багато тварин. Подивившись, як все відбувається за кулісами, як виховують та готують до номерів звірів, в один голос сказали, що в подальшому в подібних шапіто працювати не будемо. Навпаки пропагуватимемо, щоб це викорінювали. З маленького віку з тваринами жорстоко поводяться, знущаються і б’ють. І в кожного звіра, який там виступає, зламаний дух. Не залежно це величезний слон, ведмідь чи маленька собачка. Момент далеко не з приємних. Тим не менше ми підписали контракт і мусили в таки умовах працювати. Радує, що поволі світ з цим бореться. Є цирки без тварин.
Ще згадую, в одному місті прямо біля цирку знаходилось училище. Проходячи повз, ми чули гру різних інструментів. Стало цікаво. З товаришем зайшли всередину. На стінах висіли портрети композиторів – Чайковського, Рахманінова та ін. Значить точно – заклад музичний, бо з ієрогліфів нічого не зрозуміли. На ламаному китайському та мовою жестів почали знайомитись та спілкуватись з учнями. Все стало ясніше, коли вони покликали диригента. Виявилось, що родом він з Білорусії і розмовляє  російською мовою. Зрештою домовились, що ми своїм оркестром пограємо їм, а вони нам. І поки знаходились в місті, частенько навідувались туди і влаштовували такі своєрідні батли.
***
Зараз ритм роботи та життя зовсім інший (принаймні до карантину). Фактично працюю сам на себе, знімаю житло та виступаю на різних заходах. Є звісно свої нюанси. Зазвичай доводиться грати з новими людьми. В таких випадках на місці знайомишся і дізнаєшся репертуар. Деякі пісні раніше виконував, деякі чув, а деякі в новинку. Тому вже безпосередньо на сцені викручуєшся та імпровізуєш. Репетиції бувають рідко. В основному працюю з українцями, білорусами та росіянами. Але є музиканти також  з Італії, Португалії, Бразилії, США.
***
Одним з найпам’ятніших був виступ на показі мод. Грали оркестром з 20 чоловік музику, яку написав один китаєць. Дуже космічна була композиція. Як власне і локація. Для модного дійства орендували приміщення в розвалинах у віддаленому місці. Облаштували там майданчик для показу одягу, створили відповідну атмосферу. Вийшло досить цікаво.
***
Китайська публіка від нашої відрізняється. В них не заведено виявляти свої емоції та аплодувати. А для музиканта такий контакт з слухачами дуже важливий. Це прояв прихильності. Китайці цього не розуміють, їм треба пояснювати. Якщо вокалістка розкутіша, то вона зі сцени може жестами показати, поплескавши в долоні.
***
Курйозів також вистачає. Були випадки, коли вдома забував  барабанні палки. Перший раз це стало для мене шоком. Розумів, що можу підвести колег, бо замовник не заплатить, якщо не відіграємо. В цій паніці народжується ідея: прошу ножик, шукаю кущі, вирізаю  палки, роблю їх більш-менш рівними і гладенькими. Так і виступаємо. Люди в залі цього не помічають. Музиканти звісно в шоці, але граємо без проблем. Потім всі фотографували і виставляли в стрічку новин, що доводилось застосовувати такі підручні засоби. Наступного разу я вже мав досвід і без хвилювання знав, що робити.
***      
Чи міг би я переїхати і залишитись жити в Китаї? Насправді якби кльово за кордоном  не було, все одно є багато негативних моментів та випробувань. Та й тут ти ніхто. Для китайців ніколи не будеш своїм, якщо ти не етнічний азіат. Навіть коли одружишся, будеш громадянином Китаю чи отримаєш посвідку на проживання. Все одно залишилися з обмеженими правами. І наприклад, голосувати точно не зможеш. Тим більше завжди хочеться додому, тягне до рідного, свого. Але, на жаль, в Україні робота музикантів не оцінюється належним заробітком. Звісно хотілося б вдома почувати себе фінансово так, як за кордоном. Тоді в багатьох музикантів не було й думки кудись їхати.
***
Маю мрію створити власний проєкт, який не буде пов’язаний лише з Китаєм. Аби з ним виступати і в Україні, і в інших куточках світу. Ідеї є. Сподіваюсь вони реалізуються і все ще попереду. Зараз головне, щоб всі були здоровими.
Записала Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар