вівторок, 2 червня 2020 р.


Навчає румунів екологічної культури


Дубровичанину Віталію Приходьку 24 роки. Юнак закінчив Дубровицький НВК «Ліцей-школа» та СНУ ім. Лесі Українки в Луцьку, де здобув диплом магістра за спеціальністю «Філологія (німецька мова та література)». Зараз Віталій працює волонтером у Румунії. «Дубровицькому віснику» наш земляк розповів про свою волонтерську діяльність та країну, де нині перебуває.





Віталію, розкажіть, як ви стали волонтером.
Про можливість волонтерства за кордоном я дізнався восени 2016-го року, коли працював у Києві в одному міжнародному проєкті разом із волонтерами з Іспанії, Італії, Німеччини та Польщі. Власне, вони й розповіли мені про можливість провести рік у одній із країн Європи, працюючи у місцевій неурядовій організації. Згодом я активно почав шукати проєкт із цікавою для мене тематикою, у цікавій для мене країні. Як результат, навесні минулого року я опинився на півдні Румунії, у містечку Дрегешань.
Які питання покликаний вирішувати, піднімати Ваш проєкт? Яким чином втілюєте його у роботі?
Головною темою нашого проєкту є екологічне виховання. Ми організовуємо різного роду заходи (презентації, ворк-шопи, дискусії) для місцевої молоді, де розповідаємо про небезпеку надмірного використання пластику, забруднення довкілля, природні катастрофи, рідкісні види тварин. Кілька тижнів ми працювали в літніх школах у сільській місцевості. Робочою мовою у 90% випадків є англійська. Нас на проєкті 11 чоловік із 8 країн (Туреччина, Іспанія, Грузія, Йорданія, Італія, Туніс, Франція та Україна). На інших проєктах у нашій організації є ще волонтери з Латвії, Білорусі, Північної Македонії. Загалом протягом року доводилося працювати або брати участь у різних тренінгах із представниками чи не кожної із країн Європи та навіть Гамбії, Бразилії, Мексики і Нігерії. Мій проєкт повністю фінансує ЄС. Як волонтеру мені надають безкоштовне житло, покривають усі транспортні витрати (включно із квитками Україна-Румунія і назад), дають кишенькові гроші та гроші на харчування, організовують безкоштовні курси румунської мови.
Проєкт підкорегував мій світогляд, але здебільшого завдяки людям, яких я тут зустрів. Базові знання і звички з екологічної культури я отримав від своїх батьків і в школі. Більше цим питанням зацікавився після перегляду багатьох документальних фільмів на цю тематику в студентські часи.
Потрапити на проєкт, насправді, дуже легко. Основні вимоги – вік 18-30 років, зацікавленість та розмовний рівень англійської (іноді мінімальних знань вистачить).
Хоча Румунія й межує з Україною, для жителів Полісся, до прикладу, вона маловідома. Які Ваші враження від цієї країни? Чим Румунія здивувала дубровичанина?
Румунія на рік стала моїм домом. Протягом цього часу я невпинно намагався досліджувати цю географічно близьку, але водночас і таку далеку країну. Так, як і в Україні, тут доволі багато міст із типовою забудовою комуністичного періоду. Окрасою країни є регіон, що зветься Трансильванія. Він займає північну частину країни, вкриту лісами та Карпатськими горами. Тут розташовані міста із гарно збереженою середньовічною архітектурою, різнокольорові будинки, вузькі мощені вулички, древні храми та замки (найвідоміший із них замок графа Влада Цепеша (Дракули). Незважаючи на наявність відверто бідних та занедбаних місць, рівень життя тут здебільшого дещо вищий ніж в Україні, неозброєним оком видно наскільки багато коштів ЄС вкладає у розвиток інфраструктури країни.
Тут одразу кидається в очі велика кількість сміття за межами населених пунктів і особливо вздовж залізничних колій. Річки забруднені теж. В цьому плані, на мою думку, в Україні ситуація краща. Щодо екологічної культури, то продавці у румунських магазинах аналогічно нашим не одразу розуміють суті відмови покупців від надмірного використання пластикових пакетів. Мене здивувало, як тут поєднуються різні за своєю природою речі. Здивувала румунська мова, що є схожою до французької та італійської. Здивувала кардинальна відмінність регіонів країни за ландшафтами, архітектурою і етнічним складом населення. Загалом це дуже колоритна країна зі своїми позитивними та часом незрозумілими аспектами, з безліччю особливостей, цікавинок і неймовірно гарною природою.
Зараз Румунія, на мою думку, загалом непогано справляється, з пандемією коронавірусу. Був період, коли на вулицях не було ні душі, всі дружно сиділи вдома, боячись платити штраф за недотримання умов карантину. Зараз обмежувальні заходи послаблено, люди повертаються до звичного стилю життя, проте до магазинів пускають лише в масках та попередньо помірявши температуру.
За винятком деяких місць, я був в Румунії практично всюди. Дуже сильно у вивчення румунської мови не заглиблювався, а вивчив лише базу, необхідну для повсякденного життя та ведення коротких розмов на просту тематику. Та й румуни віком до 35-40 років здебільшого розмовляють англійською.
Місцями у Румунії дуже багато ромів. Деякі з них живуть у будинках, схожих на палаци, часом з куполами, іноді із різного роду химерним оздобленням. Дехто з них полюбляє носити у повсякденному житті традиційний румунський одяг, що дуже кидається в очі, додаючи певного колориту місцевості.
Який рівень життя румунів у порівнянні з українцями?
Розкажу на прикладах цінової політики. Румунська валюта – лей. 1 лей – це 6 гривень. Ось кілька прикладів цін у маленькому містечку, схожому на типовий український райцентр: батон – 1-1,5 леї, хліб сірий ~ 3 леї, гомілки курячі, 1 кг – 10 леїв, картопля молода, 1 кг – 3,5 леї,  томати, 1 кг – 5 леїв, цибуля, 1 кг – 2,5 леї, молоко 3,5% жирн. – 5 леїв, масло 82% жирн. 200 гр – 9 леїв,  пиво 0,5 – 3,5 леї,  місцеве розливне вино 1 л – 9 леїв. Стосовно цін на овочі варто зважати на сезон. Молоко, спагетті, масло та пиво брав, для прикладу, не найдешевші, а за принципом ціна-якість. У містах є безліч маленьких пекарень, де продають надзвичайно смачну та дешеву випічку, що є нереально популярною серед місцевих жителів. Деякі типові для України продукти (чорний хліб, згущене молоко) у регіоні, де я мешкаю, відсутні. Мінімальна заробітна платня тут складає 1400 леїв після вирахування всіх податків. Середня з/п – 3000 леїв. З цікавинок ще додам, що місцеві гроші є пластиковими. Навіть банкноти, що ходять понад 10 років у вжитку, мають гарний вигляд і зовсім не рвуться. Якщо підсумувати вартість продуктового кошика, то на румунську середню зарплату він значно дешевший як в Україні.
Чи схожа наша Дубровиця на румунські містечка своїм благоустроєм?
Багато що залежить від регіону і географічного розташування. У загальних рисах Дубровиця і Дрегешань (місто, де проживаю я, населення 20 тис.) доволі схожі. Хоча неозброєним оком тут одразу видно фінансування з боку ЄС. По всьому місту стоять стенди з інформацію про те, скільки коштів ЄС виділив на реставрацію певних будівель, будівництво парків, благоустрій міських територій. Тут майже всюди хороші дороги. Це, мабуть, і сприяє тому, що міське середовище  виглядає трішки більш доглянутим, хоча й не всюди. З мінусів – величезна кількість безпритульних собак.
Дякую за цікаву розмову, і традиційне питання для земляків: чи сумуєте за рідним містом?
Іноді сумую. Особливо такі відчуття з’являються на основі культурних контрастів та відмінностей з Румунією та моїми співмешканцями. Тут навчився більше цінувати своє і дійшов думки, що насправді наше Полісся своєю красою й оригінальністю не поступається іншим краям Європи. Хоча, відверто кажучи, багато часу на те, аби сумувати я не мав, оскільки протягом року двічі приїздив додому. Найдорожчими, звісно, є сім’я і хата, де завжди чекають. У вільний час ми відвідували волонтерів з інших міст та подорожували, здебільшого автостопом. Це давало можливість побачити інші країни, переконатися в доброті місцевих жителів і через спілкування із ними, пізнати місцеву культуру та розповісти їм про Україну. Зараз же увесь свій вільний час ми проводимо вдома в умовах карантину.
Дякую за розмову.

Спілкувалася Люба КЛІМЧУК.



Немає коментарів:

Опублікувати коментар