От і діждали Трійці...

Православна церква святкувала сходження Святого Духа на апостолів, що символізує відкриття Богом своєї триєдинної сутності: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух. Свята Трійця, в єдності, творять світ і освячують його.

Орв’яниця святкувала храмове свято.

Наше рідне село... Це рідний храм, дорогий серцю отчий поріг, рідна школа, поле, на якому ростуть золоті жита і пшениці, сусіди, друзі, знайомі і не дуже...

Попри всі життєві обставини, село живе.

Бо головним життєдайним джерелом є прості люди. Вони невтомно працюють, народжують і виховують дітей, будують оселі, садять садки і орють землю.

Вони скромні, працьовиті і вони не звикли до слави. Вони творять історію сьогодення.

З нагоди храмового свята хочу висловить подяку інвесторам, керівникам с/г підприємств, приватним підприємцям. Завдяки їхній діяльності формується бютжет нашої сільської ради.

Вони є постійними спонсорами закладів освіти, медицини, культури. Надають фінансову допомогу жителям села: ТзОВ «Голден Агро Трейд», керівник Користянець Ю.І., ПСП «Промінь», керівник: Кулик А.Є., ТзОВ «ФАНВУД», керівник: Тянь Юйжун, с/г підприємство «Соломіївка Агро», представник: Гаврильчик О.І., виконавчий директор: Буряченко О.В., головний директор: Домашенко І.В., «Діброва Фарм», керівник: Мельник В.В., «Дубровиця Агро», керівник: Олексійовець Б.П., «Захід Агро-інвест», керівник: Мазанович М., Соломіївська с/р, сільський голова Білотіл О.М., Приватні підприємці: Колядко В.І.; Ютовець Н.В.; Юзьків Т.М.; Фурсович Л.І.; Ганна Чиж; Герасимчук Юрій (відділення «Нова пошта»); Чайковський Іван Романович.

Я вітаю всіх зі святою Трійцею.

Нехай Божа благодать зійде з небес і обдарує вас здоров’ям, достатком,злагодою і успіхом.

Хай віра завжди супроводжує ваш шлях, а свята Трійця: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Святий Дух захистить від всіх негараздів.

Олена ЧЕРНЕЦЬКА, завідуюча Орв’яницьким сільським будинком культури.

Символи кольорів в Православній церкві

Дорогі у Христі браття і сестри! Слава Ісусу Христу!

Кожний, хто хоча б раз в житті був присутній на православному богослужінні, безумовно, звертав увагу на красу та багатство церковного одягу (облачення). Звичайно, що це не просто так. Священник не може одягнути церковні ризи відповідно до своїх смаків, але лише ті, які є відповідними до даного дня календаря, пам’яті святого чи свята. Кольорове різноманіття облачень духовенства і оформлення храму є невід’ємною частиною літургійної символіки. І це різноманіття строго регламентується. Кожному кольору відповідає певна група свят чи постових днів.

Білий колір – об’єднує у собі всі кольори веселки – символ Божественного надприроднього світла. В білому облаченні служать на великі свята: Різдво Христове, Богоявлення, Вознесіння, Преображення. У ньому розпочинають Пасхальне богослужіння (заутреню), а також відправляють Таїнство Хрещення і обряд погребіння.

Червоний колір – разом з білим є кольором Пасхи і залишається незмінним на усіх богослужіннях від Пасхи і до свята Вознесіння. Це символ невимовної і полум’яної любові Божої до людського роду. Але це також і колір крові, тому в червоних ризах відправляються служби на честь мучеників, які пролили свою кров за Христа.

Жовтий (золотий, оранжевий) колір – є кольорами слави, величі і царської гідності. Ці кольори притаманні службам усіх недільних днів, як дням, присвяченим Господу-Царю Слави. Окрім того, в золотистих облаченнях Церква відзначає дні пам’яті Божих помазаників (обранців) – пророків, апостолів і святителів, тобто тих людей, які своїм служінням нагадували Христа: просвіщали людей, закликали до покаяння.

Зелений колір – змішування жовтого і блакитного, колір життя. Він застосовується у дні пам’яті преподобних і свідчить про те, що їх чернечі подвиги оживотворяють людину тим, що з’єднують з Христом (жовтий колір) і возводять на небеса (голубий колір). Але чому духовний подвиг Церква співставляє з зеленим кольором облачень? Те подвижницьке життя, яке вели святі, докорінно змінило їх людську сутність – вона оновилась, стала іншою. На цих людей зійшла Божественна благодать, і вони з’єднались з Христом і зі Святим Духом. В зелених кольорах усіх відтінків служать на великі свята: Трійцю (П’ятидесятницю), на день Святого Духа (бо Дух Святий – Податель життя) і на Вербну Неділю як пам’ять про зелені галузки, якими в цей день вітали Христа.

Блакитний або синій – колір Пресвятої Богородиці. Це колір неба і він найкраще відповідає вченню про Божу Матір, що вмістила Небожителя і Сама стала земним небом. Усі богослужіння пов’язані з прославленням Божої Матері або Її чудотворних ікон і супроводжуються синіми чи блакитними кольорами.

Фіолетовий – цей колір прийнятий у дні шанування Хреста Господнього. У ньому поєднується червоний (колір крові Христової, пролитої за нас на Хресті) і синій, який вказує на те, що Хрест відкрив нам дорогу на небо. Якщо подивитись на веселку, то в ній фіолетовий колір самий останній – сьомий. Він відповідає сьомому дню створення світу. Господь створював світ шість днів, сьомий став днем спокою.

Після хресних страждань закінчився земний шлях Спасителя, Христос переміг смерть, переміг сили пекла і упокоївся від земних справ.

Є ще одне значення фіолетового кольору, пов’язане з його особливою властивістю, – поєднувати початок і кінець веселки. Це відповідає словам Спасителя про Себе: «Я єсть Альфа і Омега, Початок і Кінець, Перший і Останній». Це слід розуміти так: кінець земного життя Спасителя став початком нового життя – в Царстві Небесному.

Чорний – колір, який по духу найбільш відповідає характеру Великого посту, в цей період він в основному і застосовується. Це символ зречення життєвої марноти, колір печалі за вчинені гріхи і покаяння.

В окремих помісних церквах колір облачень може відрізнятися від прийнятого в нашій Церкві. В одних є своя система кольорів, у інших (наприклад, в Греції) вона може бути відсутньою, облачення використовують згідно з своїми звичаями і традиціями.

Таким чином, система богослужбових кольорів, що склалася сьогодні – питання більше традиції, ніж суворого Уставу або правил, і може змінюватися в храмах. У цьому літургійному розмаїтті немає нічого поганого, адже, за словами святителя Афанасія Сахарова, «церковний устав не терпить одноманітності, шаблонності».

Ще слід зазначити, що одяг священників не ділиться на літній чи зимовий, тому у тріскучі морози у ньому буває холодно, а в задушливе літо спекотно. Щоправда, самі отці сприймають це, як ще одне випробування у їхньому служінні, бо бачать у тому більше символів, ніж незручностей. Замовляють одяг у спеціальних магазинах, де професійні майстри точно знають, яким має бути облачення. Шиють індивідуально, відповідно до розмірів та особливостей статури.

Домашній одяг священника складається з підрясника і ряси. Поверх ряси на грудях священник завжди носить хрест.

Для кожного священника підрясник – це його постійний одяг поза межами храму, але якщо священник іде з сім’єю в кафе, кіно або ж їде на відпочинок, то може носити класичні брюки, сорочки, футболки без яскравих принтів.

Для більш повного розуміння, для чого взагалі потрібне облачення, хочу пригадати вам історію його виникнення. А початки сягають ще сторінок «Біблії», «Старого Завіту». адже священство встановлене Самим Господом Саваофом, ще до приходу Месії.

Священнослужіння – це особливий вид служіння, вказаний Богом ще у «Старому Завіті». Тому до кандидата є ряд вимог, виконуючи які він може стати священнослужителем. Основне призначення священнослужителя – звершувати священні дії: богослужіння, читання і толкування Святого Письма та принесення Жертви. «Старий Завіт» передбачав богослужбове принесення у жертву певних тварин за гріхи людські. В «Новому Завіті» в жертву принісся Сам Христос за гріхи всього людства, і на спомин про це священник звершує Безкровну Жертву, даючи змогу християнам з’єднатися у Таїнстві Євхаристії.

Святе Письмо говорить, що першу жертву після гріхопадіння звершили Адам і Єва. Подібно до них робили і нащадки. Гріховний спосіб життя людей привів до відпадіння від істини та появи багатобожжя. І Святе Письмо свідчить про монотеїстичне поклоніння праведників та звершення жертвоприношень головою роду: Ноєм, Авраамом, Ісааком, Яковом та іншими. Вперше у «Біблії» первосвященником згадується Мехіседек, цар Салімський, котрого зустрів Авраам, принісши йому хліби та вино (Бут. 14, 18).

Після виходу євреїв із Єгипту Господь велить Мойсею, щоб той поставив первосвященником над обраним народом його старшого брата Аарона (Вих. 28, 1-40). Таким чином з’являється старозавітне священство, котре виходить із коліна Левія та має свою ієрархію: первосвященник, священник, левіт. Обов’язки та права кожного зі ступенів ієрархії чітко прописані в «Біблії». Особливе служіння священства передбачало і особливий богослужбовий одяг, котрий би вирізняв священника від усього народу. Елементи одягу згідно із кожним ступенем ієрархії прописані у книгах «Вихід» та «Левіт».

Первосвященник мав наступний богослужбовий одяг: наперсник, ефод, верхня риза, хітон, кідар, пояс.

Наперсник, або хошен – чотирикутник, котрий одягався на груди первосвященника. Він складався із 12-ти різних дорогоцінних каменів: чотири ряди по три камені із викарбованими назвами дванадцяти колін Ізраїльських. Одягався на ефод ланцюжками і голубою стрічкою (Вих. 28, 13-29; 39, 13-30). В наперсник вкладалися урим та тумим – предмети, за допомогою яких первосвященник просив у Бога від імені народу та царя.

Ефод – виготовлявся із двох полотнищ дорогої тканини із золотих ниток, вісону і вовни блакитного, пурпурного і червленого кольорів. Він накривав груди і спину. На плечах два полотнища з’єднувалися нараменниками із оніксами в золотій оправі та іменами колін Ізраїльських (Вих. 28, 6-14; Вих. 39, 2-7).

Верхня риза  або подір – святковий і пишний одяг із голубої вовни. Не мав рукавів і простягався до п’ят. Низ був прикрашений гранатами із різнокольорових вовняних ниток, котрі нагадували про виконання заповідей Божих, та золотими дзвіночками, котрі вказували на особливе дерзновіння перед Богом без загрози для життя (Вих. 28, 35). Ризу одягали через голову. Горловина була обшита кантом.

Хітон – лляний нижній одяг первосвященника.

Кідар – головний убір, на якому на блакитному шнурі була прикріплена пластинка із чистого золота із написом «Святиня Господня».

Пояс – пояс був широким та вказував на відданість Богу.

Священник у «Старому Завіті» мав такий одяг: надраги, хітон, пояс, кідар.

Надраги – нижній лляний одяг від поясу до голені.

Хітон – лляний довгий одяг до п’ят із рукавами.

Пояс – довга стрічка із візерунком, котра опоясувала весь одяг.

Кідар – головний убір, котрий значно відрізнявся від первосвященницького та не мав золотої пластинки.

Левіт зодягався у хітон, пояс та головну пов’язку.

У зв’язку із руйнуванням Єрусалимського храму втрачається і богослужбова функціональність старозавітного священства, тому в цей час з’являються синагоги і місце вождів ізраїльських займають равини. Після побудови Другого храму аж до 70-го року після Різдва Христового продовжуються функції первосвященників, священників і левітів. Іудеї до сьогоднішнього дня очікують на відновлення Третього храму, тому і зберігають в чистоті левітське коліно («коенів», «коганів») для відродження священної ієрархії та створення богослужбового одягу.

Новозавітна Церква деякі богослужбові традиції і практики запозичила із Старого Завіту. Це можна побачити так само у триступеневому священстві: єпископ, священник, диякон. Вже у перші віки для богослужбового вжитку використовується особливий одяг, котрий формується в залежності від ієрархічного ступеню. У християнстві кожна вища ступінь священства вдягає спочатку богослужбові облачення нижчої, а потім вищої, таким чином, що у єпископа є всі частини богослужбового одягу священника і диякона.

Єпископ (архієрей) облачається у підсакосник (стихар), єпітрахиль, пояс, палицю, поручі,  фелонь (сакос), омофор, хрест, панагію та митру.

Підсакосник (Підризник, Стихар)  – це довгий одяг з отвором для голови, із широкими рукавами (у підсакоснику та підризнику для зручності вузькі рукави) та хрестом на спині. Підсакосник покладається на єпископів (має додаткові розрізи із гудзиками по боках), підризник – на священників, стихар – на дияконів, іподияконів. Право носіння стихаря може надаватися благочестивим псаломщикам та пономарям. На відміну від стихаря, котрий може бути будь-якого кольору, підризник, традиційно, білий. Білий колір нагадує священнослужителю, що він повинен завжди мати чисту душу і провадити непорочне життя. Крім того, підризник нагадує собою ще й хітон (нижній одяг), в якому ходив на Сам Господь наш Ісус Христос, і в якому Він звершив справу нашого спасіння (Ін. 19, 23-24).

Єпітрахиль – це подвійна стрічка, котра обвиває шию та спускається нижче колін. По суті, це дияконський орар, але тільки складений удвоє, огинаючи шию. Має нашитих 7 хрестів, що символізує 7 Таїнств. Єпітрахиль знаменує особливу, подвійну, порівняно з дияконом, благодать, яка подається священнику. Без єпитрахилі єпископ і священник не може здійснювати жодної служби.

Пояс одягається поверх єпитрахилі та підризника і знаменує готовність служити Господу. Пояс знаменує також Божественну силу, яка зміцнює священнослужителів під час проходження ними служіння. Пояс нагадує і той рушник, яким підперезався Спаситель при омовінні ніг ученикам Своїм на Тайній вечері (Ін. 13, 3-5).

Поручі – дві широкі стрічки із хрестами на праву та ліву руку, котрі зав’язуються шнурками. Вони символізують узи, котрими був зв’язаний Христос. Поручі нагадують священнослужителям, що вони, здійснюючи таїнства чи беручи участь у здійсненні таїнств віри Христової, виконують це не власними силами, а силою і благодаттю Божою. Поручі нагадують також узи (мотузки) на руках Спасителя під час Його страждань. Символічно вони вказують на те, що священнослужитель добровільно вручає себе у руки Божі.

Палиця – це чотирикутний плат у вигляді ромба із хрестом, що підвішується за один кут та носиться на правому бедрі. Символізує духовний меч священнослужителя.

Сакос – верхній священний одяг єпископа, схожий на вкорочений знизу і в рукавах дияконський стихар, так що з-під сакоса у єпископа видно і підризник, і епитрахиль. Історично єпископи носили фелоні, як і священники, а сакос був частиною імператорського одягу. Із VI століття візантійський імператор вперше подарував сакос Константинопольському патріарху для богослужбового вжитку. Поступово сакос стає нагородою для видатних архієреїв, а з ХІV століття вже всі єпископи вдягають за богослужінням сакос. Сакос, як і фелонь, знаменує собою багряницю Спасителя (Мф. 27, 28-29).

Омофор – довга широка стрічка, прикрашена хрестами. Він покладається на плечі єпископа так, що, охоплюючи навколо шию, одним кінцем спускається (спадає) спереду, іншим ззаду. Омофор – слово грецьке і означає наплічник. Омофор винятково належить єпископам. Без омофору єпископ, як священник без єпитрахилі, не може проводити ніякої служби. Є малий та великий омофор. Омофор нагадує єпископу, що він повинен турбуватися про спасіння заблудших, подібно до євангельського доброго пастиря, який, відшукавши заблукалу вівцю, несе її додому на своїх плечах (Ін. 10, 11-15).

Хрест – на грудях у єпископа і священника знаходиться хрест, як символ жертовного служіння подібно до хрестоносіння Спасителя (Ін. 19, 17).

Панагія (із грецької «Всесвята») – невелике кругле зображення Богородиці, оздоблене камінням. Право носіння має виключно єпископ.

Митра – головний убір, оздоблений невеликими іконами, камінням і хрестом зверху. Митра знаменує собою терновий вінець, який був покладений на голову страдника Спасителя (Мф. 27, 28-29).

При богослужінні як знак найвищої пастирської влади єпископи використовують жезл, хрест на якому символізує пастирство Христа, а змії – мудрість. Посох використовується у повсякденному обиході. Жезл і посох також використовуються ігуменами монастирів.

Під час богослужіння під ноги єпископу стеляться орлеці – це невеликі круглі килимки із зображеннями орла, що летить над містом. Орлеці означають, що єпископ повинен, подібно орлові, підноситися від земного до небесного.

Також в залежності від сану архієрей за богослужінням використовує мантію(зелену – патріарх, синю – митрополит, фіолетову – архієпископ і єпископ) із скрижалями, нижні із яких містять літери сану та імені, та клобук (білий кукіль із херувимами  та хрестом зверху – патріарх, білий клобук із хрестом – митрополит, чорний клобук із хрест – архієпископ, чорний клобук без хреста – єпископ).

У священника до богослужбового одягу відносяться: підризник, єпітрахиль, пояс, набедренник, палиця, поручі, фелонь, хрест, камілавка.

Підризник – те саме що підсакосник і стихар.

Набедреник – це чотирикутний плат прямокутної форми, що підвішується на стрічці через плече за два кути на правому стегні та знаменує собою меч духовний. Використовується тільки в РПЦ.

Палиця – це частина архієрейського облачення, яка в нагороду за старанну службу надається заслуженим ієреям та ієромонахам, носячи її  з правого боку, а набедреник у такому випадку розміщується на лівому.

Фелонь, або риза – надівається священником поверх іншого одягу. Одяг цей довгий, широкий, без рукавів, з отвором для голови зверху і з великою вирізкою попереду для вільних дій руками. Своїм виглядом риза нагадує ту багряницю, в яку був одягнутий Спаситель під час своїх страждань. Стрічки, нашиті на ризі, нагадують потоки крові, які текли по Його одягу. Разом з тим риза нагадує священникам і про одежу правди, в яку вони повинні бути одягнутими як служителі Христові.

Хрест священники носять як нагороду в залежності від сану. При рукоположенні дається срібний восьмикінцевий, після нагороди камілавкою – наперсний золотий чотирикінцевий, після нагороди палицею – хрест із прикрасами.

Камілавка – циліндричний головний убір чорного або фіолетового кольору. Використовують за богослужінням священники, протодиякони та ієродиякони.

Митра – головний убір єпископа, право носіння якого без хреста мають архімандрити та найбільш заслужені протоієреї, використовуючи її за богослужінням замість камілавки.

Дияконське облачення складається із стихаря, ораря та поручів.

Стихар – те саме, що й підсакосник та підризник тільки із широкими рукавами.

Орар – довга широка стрічка з тієї ж тканини, що і стихар. Вона носиться дияконом на лівому плечі, поверх стихаря. Орар знаменує благодать Божу, яку диякон отримав у Таїнстві хіротонії. Буває одинарний та подвійний орар.

За заслуги диякон може бути нагороджений правом носіння камілавки.

Таким чином, ми бачимо, що богослужбовий одяг християнської Церкви частково взятий із Старого Завіту, а в більшій частині є творінням Новозавітним, котре за основу бере Викупний подвиг і страждання Христа – вічного Первосвященника. Саме богослужбовий одяг вказує на жертовне служіння християнського священства.

Тарас БАЇК, настоятель церкви ПЦУ, с. Бер