вівторок, 2 червня 2020 р.






Зупинка, як картинка

Зазвичай на зупинці нікому не хочеться затримуватись. Всі поспішають, виглядають, де ж ця довгождана маршрутка. Та й по правді, багато сільських місць очікування транспорту – сірі та незатишні. А подекуди зовсім занедбані – в недопалках, з поламаними лавками та обписані-обмальовані різними непристойностями. Ну, не може дехто позбутись спотворених переконань: раз громадське – значить нічиє. А якщо нічиє, то, виходить, можна нівечити, руйнувати і плювати насіння. Купуємо сучасні автівки і телефони, маємо підлогу з підігрівом і новомодну техніку, а поводимось інколи, як печерні люди.
Як же від споглядання таких картин зі знятими лавочками та гидотою на стінах не впасти в паршивий настрій. Але ми, українці – народ, який навіть у наскрізь поганому житті намагаємось знайти щось хороше. Отож все частіше трапляються протилежні ситуації до вищезгаданого свинства. Декілька років по всій країні спостерігається тенденція: якщо немає грошей на нові зупинки, люди власними силами намагаються побілити, пофарбувати й оздобити старі. А завдяки народним умільцям деякі непримітні споруди взагалі перетворюються на витвори мистецтва. Їх – уквітчаних, «вбраних» у орнаменти вишиванки та цікаві зображення  – хочеться розглядати, роздумувати над  символікою  розписів.
Ми вже розповідали нашим читачам, які чудові зупинки зустрічають гостей та радують око односельчан у Залужжі. А нещодавно соцмережу облетіли світлини причепуреної зупинки у Бережках. За оздоблення взялась родина Гришкевичів. Мама, донька і син за кілька днів перетворили її у справжній артоб’єкт.
Задум з’явився спонтанно. В сільській раді давно закупили фарби. Проблема була лиш в тих, хто б подарував  їм творче «життя». Марія Гришкевич запропонувала свою допомогу – разом з дітьми причепурити одну із зупинок. Тож одержавши художнє знаряддя, сім’я одразу взялась за роботу.
«Хотілось створити якусь візитівку села. Працювали чотири дні. Погодні умови трошки заважали. Дуже багато часу пішло на досягнення потрібної гами кольорів. Малювали всі, в кожного на певну деталь розпису було своє бачення. Родзинкою задуму стали  очі в українських барвах, їх зображував мій брат. Інші елементи творилися уже навколо них. Бачили дуже багато цікавих зупинок. Вирішили додати щось нове», – розповідає донька Руслана Гришкевич (Лобан).
Результат сімейної творчої команди вийшов  чудовий. Тепер проникливий погляд зустрічатиме і проводжатиме пасажирів транспорту. І кожен в цій картині бачитиме щось своє. А ззовні споруду оздоблює розмаїття  барвистих квітів.
Орнамент вже встигли оцінити односельчани Гришкевичів.
«Люди віднеслись до цього всього дуже добре. Було приємно, коли проходячи чи проїжджаючи, оглядалися і казали гарні слова.  Після такого з’являється ще більше бажання творити далі. Ми будемо раді, якщо наша сільський голова Ганна Семенівна знову попросить щось подібне зробити. А ще надіємось на повагу односельчан до нашої роботи», - продовжує Руслана.
І справді буде дуже прикро, якщо таку картину хтось сплюндрує  надписами чи хуліганськими карикатурами.
Дівчина каже, що її сім’я нічим не відрізняється від інших. Мама за професією бухгалтер, брат – вчитель фізичного виховання, а вона – педагог початкових класів. Та хіба творчі люди можуть бути звичайними? Вони  бачать красу у всьому. Відтак ще одне родинне захоплення – квіти. Дуже люблять фантазувати  у своїх садках. А Руслана робить ще прекраснішими дівчат. Захоплюється створенням зачісок.
Хочеться вірити, що через якийсь час такою ошатною буде вся Дубровиччина, зупинки-картини додаватимуть настрою і слугуватимуть візитівкою кожного села. А такі небайдужі люди стануть прикладом для інших. Все ж бо починається з нас самих та з того простору, який довкола. Його творимо ми!

Леся КОНДРАТИК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар