АННА ЯЦУТА: «ЖИТТЯ РЯТУЮТЬ ПРОСТІ РЕЧІ»

Наша землячка, яка постійно живе у Польщі, розповідає про ситуацію, яка склалася у сусідній державі і висловлює думки про найголовніші речі.

Складна ситуація зараз панує у світі, і дай Боже, щоб якнайшвидше це закінчилося. Це не обминуло і Польщу. Ми живемо у Любліні, це на сході Польщі і ближче кордону з Україною. З чого почати, навіть не знаю.

Відомо, що про цей вірус ми, як і всі інші, чули вже протягом кількох місяців, але особливої уваги цьому ніхто не приділяв. Особисто я перейнялася цим тоді, коли Україна збиралася евакуювати людей з Уханю, а потім, певно, як більшість, ставилася до цього досить скептично, типу: «Це ж десь далеко. Де Китай, а де ми».

Але з часом все більше і більше люди почали про це говорити, ЗМІ, Інтернет, ситуація в Італії. Це почало насторожувати. Але для паніки місця не було. Мій чоловік працює у фірмі, яка продає медичне обладнання. Я тільки попросила його, щоб привіз засоби до дезінфекції. Але він у нас людина відповідальна, то привіз і засоби, і маски. У своєму родинному колі ми почали потрохи прислухатися до цих вказівок безпеки, стосовно вірусу.

Одного вечора до мене прийшла сусідка і сказала, щоб я пішла і зробила собі покупки на пару днів, бо невдовзі будуть закривати все. Сказала, що від завтра закриють школи і садочки, (її сім’я мала серйозного свого інформатора). Чесно кажучи, мене це насторожило трохи, і ми зробили більші закупи, але не дуже, бо все-таки скептичні думки були присутні. Наступного дня мені зателефонував чоловік, і сказав, що ситуація дійсно серйозна, бо оголошують карантин на 2 тижні. Ну і тут почалося: в магазинах «порозмітали все», просто все, у буквальному значенні. Протягом одного дня. Люди купували все: крупи, тушонки, консерви, молочні продукти, муку, олію, цукор, сіль, хліб, м’ясо, молочку –  і то брали ящиками: туалетний папір, памперси, порошки до прання. одним словом –  жах! Більше мене лякало, що може не буде продуктів, магазини пусті. У косметичних магазинах на полицях залишилися тільки парфуми. Так тривало дні 2-3, було порожньо. От алкоголь чомусь також був, аж дивно.

Але я ще раніше увагу звернула за тижнів два до оголошення карантину, в магазинах було мало круп, макаронів, консервів і м’ясо швидко розбирали. Я зараз пишу про великі магазини і гіпермаркети.

В аптеках теж усе розібрали: противірусні, від температури, спирт продавали, але лімітовано на особу (не більше двох пляшок) –  черги були здоровезні. Ну і так як кажу, це тривало два-три дні. Помалу скупилися усі. У чоловіка на роботі просто ажіотаж, лікарні розбирають все, просто все. Маски і засоби дезінфекції закінчилися вмить.

Паніка панікою, вона триває і дотепер, звісно, але люди віднеслися до наказу про карантин сумлінно.

Відразу позакривалися майже всі місця масового скупчення людей: ТЦ, ресторації, клуби, салони краси, залишилися тільки продуктові і аптеки. Дітей зараз на вулицях не зустрінеш. Людей мало, дуже мало. На вихідних робили знімки з дронів, то у центрі міста, який зазвичай у такий час «кишить» людьми – пустка, просто ні душі. Але ми думали, що ми такі одні розумні і вибралися до лісу у вихідні, щоб діти подихали, там і зустріли всіх цих людей з міста. Всі були у лісі. На таку поведінку місцевих жителів відразу відреагував уряд міста, повторно закликаючи людей, не робити помилок і сидіти вдома, без вагомих причин не ходити по вулиці. От і ми вже чемно сидимо після цього на карантині.

Зараз у магазинах продавці працюють у масках і рукавичках, банки теж ще недавно пускали тільки тих, хто має термінові справи, маску і рукавички при собі. Усі нетермінові візити в урядах, лікарнях, інших держструктурах –  перенесені, людей приймають за телефоном і через електронну пошту. Приватні фірми, ті, які не можуть «завісити» тимчасово свою діяльність, скоротили кількість працівників до мінімуму, всі інші вдома на карантині. Щодо заробітної плати, то вже все по домовленості.

Дають відтермінування на кредити, тобто якщо муситимеш платити кредит, а на роботу не ходиш, звісно і грошей не маєш. Якщо я не помиляюсь, то їх відтермінували, можна заплатити пізніше.

Люди дуже згрупувалися. У місті працюють волонтери, які комунікують на «Фейсбуці», безкоштовно надають свою домогу потребуючим, комусь пропонують зробити закупи і оставити, хто не може (для літніх людей), комусь собаку вигуляти, з дітьми посидіти, хто мусить на роботу ходити, ліки купити, теплу їду доставити, можливо просто хтось почувається самотнім і потребує спілкування з іншими –  таке теж практикують по телефону. Діє телефонна гаряча лінія психологів, куди можна звернутися.

Тут люди дуже перейнялися долею пенсіонерів і всякими способами стараються їх уберегти, щоб вони не виходили із домівок, наражаючи себе на таку небезпеку, і не важливо це твій сусід, твоя бабуся чи просто людина, яку ти вперше бачиш. Є людяність –  це тішить. І таких груп волонтерів існує дві: польська і українська, українців теж підтримують, щоб не почувалися самотніми. Я бачила багато дописів знайомих поляків у тій групі, які пишуть українською мовою, пропонуючи свою допомогу –  це ж круто, я вважаю!

Читаю багато новин, найбільше наших, українських. Постійно бачу, як негативно пишуть про наше МЗСУ, можливо, там і є якісь недоопрацювання, не сперчаюся, але, люди, передусім ми будьмо людьми. Можна тільки собі уявити, що зараз на голові у всіх цих послів і консулів. Наприклад, Генеральне Консульство України у Любліні інформує своїх громадян про все, що відбувається, видно, що вони сумлінно працюють ці всі дні, бачу оголошення за оголошенням від них ідуть.

Підіб’ю підсумки, я не з тих, хто поклоняється усьому закордонному. Тут є багато своїх мінусів. Але шаную людську згуртованість, суспільний договір, громадянську відповідальність. Зараз вулиці у Любліні порожні. Загалом люди ходять. Але вкрай мало. Ні, не штрафують. Просто людей попросили, і вони так вирішили. Знаю, якщо хтось зачепився об незафіксований люк, то не покриє матом владу і піде далі, а зупиниться, і задзвонить на гарячу лінію міста, повідомить про те, що треба зробити. Знаю, що сусіди прийдуть перевірити, чи з твоєю дитиною все гаразд, якщо вона довго репенить. Знаю, що машину запаркують передом до вікон, щоб не газувати. Прості речі рятують життя.

І насамкінець просто хочеться додати, не треба чекати, що хтось буде відповідальний за наше життя –  в першу чергу, цей обов’язок лежить на їх плечах, коли ми всі почнемо піклуватися один про одного –  жоден вірус не матиме шансів затриматися!

Записала Люба КЛІМЧУК.

Щиро дякуємо Ані за постійну співпрацю з «Дубровицьким вісником».

Хай Бог береже мою Батьківщину

Днями спілкувалася з жінкою з Дубровиччини, яка працює в Італії.

Вона доглядає за літнім італійським пенсіонером, який живе не в епіцентрі поширення епідемії в країні, а досить подалі від цього злощасного місця.

Землячка розповідала, що на вулицю взагалі фактично не виходить. Необхідні продукти харчування доставляє здебільшого в будинок син господаря. Перебування людей у місті, на вулиці строго контролюється поліцією. Поліція штрафує тих, хто ходить там без великої потреби.

«Щоб вийти на вулицю, потрібно мати при собі роздрукований або написаний від руки документ, який був поширений міністерством внутрішніх справ, – розповідає уродженка Дубровиччини. – У цьому документі потрібно вказати ім’я, паспортні дані та причину виходу з дому. Таких причин може бути кілька – по роботі, за продуктами або в аптеку. Просто гуляти вулицями не можна, поліція зупиняє й запитує. Є випадки, коли людей штрафували за те, що вони просто йшли до друзів. Максимальне покарання за неправдиву інформацію – до трьох місяців ув’язнення. Одного разу я ходила до маленького магазинчика, там було все, порожніх полиць не було. Я там була одна. Потім прийшла одна жінка, побачила мене всередині і залишилася стояти на тротуарі. Вона не увійшла, поки я не розплатилася і не вийшла. Я чула, як вона питала продавця, чи не закриється магазин, дуже переживала».

Також, як розповіла наша землячка в Італії, заборонено обніматися і цілуватися, про це постійно нагадують. Для італійців це дуже дивно і незвично. Для них частина національної культури – при зустрічі обійнятися і розцілуватися, навіть чоловікам – поцілувати повітря біля щоки. Зараз все це робити не можна. Звично взяти келих аперитиву і розмовляти із друзями перед баром – не можна. Все, що італійці так люблять, зникло. Особливо важко було донести обмеження до молоді. Вони вважають, що якщо самі не можуть захворіти смертельно, то не треба звертати на це увагу. Але схоже, що уряду вдалося достукатися і до безтурботної молоді – молодих на вулицях майже немає, зазвичай це батьки і матері сімейств на шляху за покупками. Це залежить від конкретної людини. Є люди, які панікують, скуповують продукти, туалетний папір, засоби дезінфекції. Є люди, які не дуже усвідомлюють, що відбувається. Є прихильники теорії змови. Але все це – показовий момент для суспільства, він виявляє багато. Є і молодь, яка розвішує в під’їздах оголошення для людей похилого віку та пропонує безкоштовно сходити в магазин за продуктами, щоб ті не наражалися на ризик. Виявляються як сильні, так і слабкі сторони суспільства.

Для себе я шукала відповідь на запитання: «Чому саме Італія стала такою вразливою до цієї пандемії?».

Чому саме Італія більше, ніж інші країни в Європі, страждає від вірусу?

Деякі експерти пояснюють це тим, що в Італії багато комерційних зв’язків з Китаєм. Зовсім недавно був підписаний меморандум про посилення співпраці. Крім того, Італії дуже не пощастило з тим, що перший спалах захворювання був у лікарні. Це посилило ефект, коли один носій вірусу, сам того не знаючи, заразив інших ослаблених хворобами людей. Так було в Ломбардії. І, нарешті, в Італії дуже активні люди похилого віку. Вони грають в карти, збираються подивитися разом футбол, грають в бочче (гра кулями на свіжому повітрі). Вони звикли багато рухатися, виходити з дому, збиратися в компанії. Це сприяло поширенню вірусу. Отож, хочу наголосити: убезпечуйте своїх батьків, бо вони найвразливіші до цієї надуги.

«Додому найближчим часом не приїду, – сказала наша землячка, яка працює в Італії, – не хочу сіяти паніку у селі. Не хочу, щоб скоса дивилися на сина, невістку, онуків. Та і як добратися зараз? Дуже можливо наразитися тут, в Італії, на небезпеку. Але кожної ночі сниться Україна. Ой, як сниться! Хай Бог вбереже мою Батьківщину!».

Днями до сліз зворушило відео: італійський священник молиться у порожньому дворі багатоповерхівок. Молитва залишається у людей останньою надією.

Молімося. Бережімо себе! Бережімо рідних!

Люба КЛІМЧУК.

Фото – символ: Папа поблагословив порожню площу св. Петра, зазвичай заповнену прочанами та туристами, а тепер закриту через небезпеку коронавірусу.