вівторок, 2 червня 2020 р.


БАГАТО ВМІЄ ТОЙ,
ХТО РОЗРАХОВУЄ ТІЛЬКИ НА СЕБЕ
З героїнею сьогоднішньої розповіді знайома давно. Тетяна Пінчук очолює батьківський комітет Берестівської школи, працює соціальним робітником, тож не раз перетиналися по життю. А от зійтися ближче допоміг карантин. Дистанційна робота, поряд з недоліками, має, виявляється, також масу переваг. Позбавлені можливості безпосередньо комунікувати між собою, ми одержали можливість більше спілкуватися завдяки соціальним мережам.










Тетяна Пінчук привабила мене своїм «авторським» челенджом в мережі «Фейсбук» «Рух – це життя, а життя – це здоров’я». Саме це гасло, напевно, і є домінантою її буття. Бо якщо й може хто в добі викроїти 25-ту годину, то це точно Таня. Адже її сьогодення насичене настільки різними подіями та емоціями, що даєшся диву, коли ця жінка все встигає. А вона, як та «запальничка», ще й інших спонукає до дії. Взяти хоча б вже згаданий челендж-відео, на якому жінка хвацько скаче на скакалці, запрошуючи знайомих повторити її «рекорд».
«Такий вже я маю характер, що спокій тільки сниться. Всюди намагаюся встигнути. А якщо щось роблю, то хочу, щоб це було тільки «відмінно». Народилася в родині звичайних сільських трударів. Була третьою дитиною в сім’ї. Як вже в селі, змалечку - в кожного свої обов’язки. Батьки мало нам читали виховних бесід, більше наставляли власним прикладом. Не лінуватися, поважати дорослих, шанувати старість і опікуватися нею, не носити в собі гнів, чинити добро ближньому – це всі ті основні постулати, якими керувалися в нашій сім’ї. Тепер, коли вже сама мама, теща та бабуся, намагаюся ті ж чесноти передати своїм дітям. Бо хто б мені що не говорив, світ наш все-таки тримається не на грошах чи зв’язках, а на людській довірі та любові один до одного», – каже Тетяна Григорівна.
В школі була ватажком, любила хокей, футбол, теніс, риболовлю. Потім було навчання в Мирогощанському аграрному коледжі. І звичайно – кохання.  Одне на все життя. З чоловіком Григорієм в щасливому шлюбі вже більше двох десятків літ. Троє дітей: дві донечки, які вже встигли звити власні сімейні гнізда, і навіть молодша зробила таку ще молоду та вродливу маму ранньою бабусею, та дубочок-синочок Михайлик.
«В дитинстві, юності, ми всі віримо в казки, уявляємо себе принцесами, яким все в житті даватиметься на тарілочці з голубим обідком. А дорослішаєш і розумієш, що на шляху до принцеси, мусиш довгенько побути роботящою Попелюшкою. Я вдячна дуже своїм батькам, які поставили мене на власні крила, родині чоловіка, куди прийняли мене, як рідну. А особливо своєму Григорію, який завжди був для мене справжньою опорою, першим заступником і порадником. Прожити довге сімейне життя і не розплескати в цьому вирі свої почуття – завдання непросте. Коли інколи серджуся на чоловіка за щось, завжди намагаюся думати про перші місяці нашого спільного життя, згадувати, як билося пташкою серце від одного його погляду, і гнів відступає. Бо цей чоловік призначений мені Богом. Або пригадую, як чекала кожного його приїзду, коли він служив прикордонником і місяцями міг бути відірваним від дому, а на мої плечі лягала вся робота – і чоловіча в тому числі. Довелося освоїти техніку, і тепер поремонтувати авто чи байк для мене – не проблема. Ми ніколи в родині не ділили роботу на чоловічу і жіночу, бо сім’я – це одне ціле. І це те, що в кожної жінки має бути на першому плані. Якщо у тебе все добре в сім’ї, в тебе всяка робота ладиться. Недаремно ж нас називають берегинями сімейного вогнища. Я й донечок так виховала. Моє життєве кредо: «Багато вміє той, хто розраховує тільки на себе», – каже пані Таня.
Зараз у житті Тетяни – нові випробування. «Вперше мій Григорій поїхав на роботу за кордон. І треба ж так трапитися, що попав на такий непростий період. Але додому не повертався. В їхньому містечку обстановка спокійна, все працює, як і до цього. Хоча,звісно, карантинні перестороги є: захисні маски, рукавички, дистанція. Ми ж в селі також худобу на карантин не поставимо. Мусиш годувати щодня, прибирати. Та й городи садитимемо, земля свої закони диктує. По весні маєш її удобрити та обробити, закласти врожай. У природі все розумно й все доцільно. Це в місті на карантині нудьгуєш, а в селі у всяку пору роботи вистачає», – міркує жінка. Тим більше й професійна сфера у неї належить до життєво необхідних.
В соціальній сфері вона працює з 2006 року. Для своїх підопічних Таня – ще один член родини. «Я люблю свою роботу. Це живе спілкування з людьми, ти кожного дня приносиш комусь реальну користь, і від цього твоя душа наповнюється гармонією. Я змалку дуже заздрила панянкам, що вміють їздити за кермом, це була моя заповітна мрія. І мені вдалося її сповнити. Але яке зараз маю полегшення. Не тільки от тепер, в період карантину, власне авто виручає. Скільки раз по роботі, бувало, треба когось зі своїх  бабусь-дідусів до лікарні підвезти чи в аптеку, продукти доставити, своїх чи чоловікових батьків провідати».
«Коли була в останній декретній відпустці, потрапила до рук книжка про бурштин. Його ще називають каменем добробуту та здоров’я. Захотілося й собі спробувати щось виготовляти з бурштинової крихти чи «мінусовки». Робила коралі, браслети, сувеніри, висипала картини. Спочатку виходило незграбно. Але ж я вперта, якщо намоглася, то мушу довести діло до кінця. Зрештою з’явилися свої клієнти. Адже виріб з бурштину – це найкращий презент з Поліського краю», – розповідає Тетяна про одне зі своїх хобі.
А їх у жінки – безліч. І досі полюбляє посидіти в заплаві з вудочкою чи поганяти тенісного м’яча. Будучи депутатом сільської ради, неодноразово займала перші місця в спартакіаді працівників місцевого самоврядування з цього виду спорту. Навіть представляла нашу Рівненщину на всеукраїнських змаганнях.
Нині у пані Тетяни – нове захоплення. Полюбляє чаклувати над тістом. Кулінарне кондитерство, хлібовипічка – все їй до снаги. Коли любуюся в мережі «Фейсбук» її випічкою, мимоволі ковтаю слинку.
Попросила розповісти про сімейну традицію святкування Воскресіння Христового.
«На Великдень ми з сім’єю готуємо особливий святковий стіл. Я традиційно перед святом в Чистий четвер печу пасочки, а чоловік має свій обов’язок – заправляє та готує м’ясо. Діти ж тим часом займаються крашанками та приготуванням інших різних смаколиків. Також невід’ємним інгредієнтом на столі має бути хрін, його заготовка починається за тиждень до Великодня. На святковому столі не тільки у нас, а й в кожного мають обов’язково бути пасочка, яйця, масло та сир (молочні продукти символізують зв’язок людей та Ісуса Христа. Як дитина дістає з молоком життя, силу та енергію, так і християни збагачуються від Ісуса священною енергією), домашня ковбаска та запечене м’ясо, сіль, хрін та свічечка, яка символізує світло та Божу благодать», – розповідає господиня.
Каже, що віра прийшла до неї вже у зрілому житті. І стала його змістом. Для пані Тетяни єднання з Богом,  відчуття Його присутності відбувається  кожної хвилини,  кожної секунди... Це і є той голос совісті,  який, мабуть, Господь  своєю рукою записав у наших душах.
«Не може бути віра живою в людині без добрих діл, вона мертва, коли бездіяльна. Коли щиро віриш, це спонукає творити добро, допомагати ближнім і далеким –  всім тим, хто цього потребує», – переконана Тетяна Григорівна. Вона своєю роботою та життєвими принципами завжди так і чинить.
Людмила РОДІНА.

Рецепти від Тетяни Пінчук:
Імбирно-медове печиво:
- Мед -3 ст.л.
- Цукор-2 ст.л.
- Імбир і кориця - по 2 ч.л.
- Мелений мускатний горіх і коріандр - по дрібці
- Сода – 1 ч.л.
- Масло вершкове – 70 г
- Яйце – 1 шт.
- Борошно - 1,5 ст.
Для глазурі:
- Цукрова пудра 180 г
- Білок – 1 шт.
Приготування:
В каструлі змішуємо мед, цукор і всі спеції. Ставимо на плиту і на повільному вогні, помішуючи, розтоплюємо до появи бульбашок. Після закипання додаємо соду, щоб суміш піднялася, додаємо вершкове масло і розмішуємо до повного розчинення. Знімаємо з вогню і даємо охолонути. Наступний крок: додаємо яйце і добре розмішуємо. Додаємо борошно і замішуємо тісто. Даємо тісту відпочити 10-15 хв. в холодному місці. Розкачуємо тісто,вирізаємо фігурки, викладаємо їх на деко, застелене пергаментом. Випікаємо 10-13 хвилин при температурі 160-180 градусів.

Паска «Родинна»:
- Молоко – 3 л.
- Дріжджі живі – 400 гр.
- Цукор – 8 ст.
- Яйця – 22 шт.
- Борошно – 5 ст.
- Сіль – 1 ст.л.
- Олія – 1 ст.
- Вершкове масло – 100 гр.
- Маргарин – 500 гр.
- Цукрова пудра – 2 ст.
- Ізюм, курага, цукати (за бажанням).
Приготування:
Опара: Змішати молоко, дріжджі, 1 ст. цукру, 2 яйця, 5 ст. борошна та залишити для бродіння на 3-4 год.
20 яєць, окремо жовтки та білки збиваємо, додаючи по 1 ст. цукрової пудри, потім їх змішати та ще раз збити все разом. Відставляємо яєчну суміш. У цей час окремо розтираємо 500 гр. маргарину та 100 гр. масла з борошном. Коли опара перебродила, додаємо в неї збиті яйця, перетерті з борошном, маргарин та масло, олію, цукор, сіль та борошно (скільки візьме тісто). Місимо готове тісто 1 годину або до того часу, поки воно не почне відлипати від рук. В кінці замісу додати за бажанням ізюм,цукати або подрібнену курагу. Дати тісту підійти. Коли тісто підійшло, виложити по формах на 1/3 висоти. Дати тісту збільшитися в 2,5-3 рази. Випікати в духовці при 160-170 градусів, або в печі,так як це роблю я.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар