Працює фельдшером…

майже півстоліття

Вже 48 років кожного ранку біжить на роботу фельдшерка села Грицьки Пришко Ольга Тихонівна. Бо знає, що тут вона потрібна. У віддаленому селі ФАП стає для багатьох порятунком.

У родині пані Ольги медиків не було. Батьки – прості  трударі, які до мозолів на руках дбали про клаптик своєї землі і лани колгоспної. Мама працювала у ланці, а тато був ковалем. Тому й дитинство у Ольги Тихонівни пройшло у щоденній праці. Втім у маленькому серденьку жевріло бажання – колись одягнути білосніжний халат. Так кортіло бути схожою на сільську фельдшерку, яку люблять і чекають, на яку сподіваються.

Після школи – без роздумів вступила до Зарічненського медичного училища. Туди з’їжджались навчатись з усіх куточків  Рівненщини. Були у групі пані Ольги навіть з Донецька. Старанна студентка закінчила заклад з червоним дипломом, повернулась до рідних Грицьків і стала завідуючою ФАПу. Як кажуть, де народилася, там і згодилася.

Молоденькій фельдшерці брати відповідальність за здоров’я, а подекуди і життя, односельчан не було страшно. На такі думки й часу не мала. Довелось одразу кидатись у вир роботи, якої завжди вистачало. Довгі роки Ольга Тихонівна дбала про людей у двох селах. Зранку за два кілометри йшла у Нивецьк, а ввечері проводила прийом у Грицьках. Ще й паралельно працювала в медпрофілакторії та в машино-тракторному парку,  перевіряла шоферів.

Фельдшерські обов’язки вимагали повної самовіддачі. Але хіба хтось на це зважав? У радянські часи представниці сільської інтелігенції мусили гарувати у колгоспі, як і всі. Бувало з поля щодуху бігла до котроїсь хати, щоб полегшити біль, зробити ін’єкцію, поміряти тиск…

Удома ж, як і в кожній сільській сім’ї, треба було давати лад господарству. Свою долю пані Ольга теж знайшла у Грицьках. Народила трійко дітей – дочку і два сини. Не завжди в молодості мала час споглядати їхні усмішки, бо йшла вранці і приходила геть пізно. Малечу доглядала бабуся. «Такі часи були», - зітхає  жінка.

Та й зараз роботу сільської медички легкою не назвеш. В неї нема вихідних, а доба не ділиться на день і ніч. Як тільки надійшов дзвінок – сумку з ліками в руки і гайда. Навіть якщо надворі збирається гроза або снігу намело по коліна. Кожна хвилина цінна, коли мова йде про здоров’я. Лягає вона спати з думкою про те, як почуваються пацієнти, і з нею встає. Кожну людську тривогу  пропускає через серце.

Нині під опікою у Ольги Тихонівни 120 людей. Переважно літнього віку. Молодь масово повиїжджала, шукаючи кращої долі, гарної роботи та перспективи. Привабити її жити у рідному селі нічим. Тому діток до року лише двоє.

Робочий день розпочинається з прийому хворих, далі Ольга Тихонівна проводить процедури на дому і відвідує немовлят. Якщо хтось кличе, йде  туди. Доводиться бути і місцевим «засобом інформації», і психологом. «Часом добре слово і підтримка кращі  за будь-які ліки», – каже фельдшерка.

Ось так загартована спекою, зимовою холоднечею, обвітрена суховіями вірна служителька справі Гіппократа в будь-яку погоду квапиться до недужих. Причому не двоколісним транспортом, а на ногах. «Рух – це життя» – найкраще характеризує стиль життя невтомної жінки. Напевно, коли відчуваєш, що треба іншим, то й старість відступає. Ольга Тихонівна давно в статусі пенсіонерки, але  її завзяттю і енергії можна тільки позаздрити. Досі садить багато городу, тримає корову, свиней, гусей. Та й чого вартує те, що за рік вона змогла зробити зі старенького ФАПу «нову копійку». Оббила не один поріг, але таки досягла свого.

«Ходила і кожного просила. Ніхто не відмовляв. Допомагали люди з усього села. Навіть ті, хто не живе в Грицьках, але звідси родом. Підсобляв хто, чим міг. Звели паркан, доробили веранду, перекрили дах металочерепицею, замінили вікна і двері,  відремонтували  всередині, скрізь лінолеум поклали, навіть доріжки покупляли. Файний тепер ФАП у Грицьках. Не те, що раніше. І самій приємно працювати, і людям приходити».

За 48 років роботи траплялось всякого. Буття вирувало, випробовувало. Було зіткане зі щасливих моментів і не дуже. Доводилось заглядати в очі смерті і радіти новому життю. Фельдшерка згадує, як приймала пологи в машині посеред дороги. Таке було її перше «хрещення» в медицині. Або ж як несла на руках хвору дитину з Грицьків до Нивецька, щоб звідти машиною довезли до лікарні. «Це зараз добре з телефонами. Подзвонив – перепитав, чи дитинці полегшало, чи ліки подіяли. І спиш спокійно. А колись прийдеш додому і не можеш дочекатись ранку, щоб побігти і самій перевірити».

Та попри все, Ольга Тихонівна ніколи не жаліла, що доля обрала для неї таку професію. «Бо люблю я свою справу» –лаконічно підсумовує  жінка. А ще  тішиться, що онучка (має загалом п’ятеро онуків) хоче піти її шляхом – готується вступити до медичного вишу. Так само, як і бабуся, допомагатиме людям і зігріватиме їх душевним теплом. 

Леся Кондратик.

Наталія Твердун:

«Будьте здоровими, людяними

та відповідальними»

Продовжуємо розповідати, як наші земляки живуть в режимі карантину за кордоном. Що коїться в Німеччині, поділилась Наталія Твердун. Дівчина родом з Берестя, втім зараз мешкає і навчається на психолога в цій європейській країні.

«Наразі в Німеччині близько 30 000 хворих, в нашому регіоні 1300 (до моменту виходу газети ці цифри зросли  – авт.). Паніка була помітна ще два тижні тому. З полиць супермаркетів та магазинів почали змітати борошно, олію, тости, макарони. Тобто продукти, які можуть довго зберігатись. Буває, приходиш в маркет і вже немає нічого – ні фруктів, ні овочів, ні м’яса. Залишаються тільки  дорогі товари та ті, в яких немає крайньої необхідності. Туалетний папір – це взагалі окрема історія. Також бракує звичайного мила.

Засоби захисту, маски давно недоступні. Коли в Німеччині не було і 100 хворих, вони вже були дуже дорогі. Ми придбали собі дві маски потрійного захисту, які можна використовувати повторно, і заплатили 40 євро. Не вистачає до цього часу дезінфікуючих засобів. Їх можна було купити в Інтернеті за завищеною ціною. Але останніми днями Інтернет-магазин «eBay» заборонив реалізацію таких товарів. Це були не офіційні продажі, люди просто  хотіли нажитись.

Трапляються неприємні інциденти: в лікарнях просто крадуть  маски, дезінфікуючі засоби, захисний одяг. Це сталось і під час моєї практики в лікарні міста Майнц.

Як Німеччина живе в карантині?

Мені здається, обмежувальні заходи тут ввели запізно, тому нині кількість хворих швидко збільшується. Автобуси їздять за «врізаним» графіком. Передні двері біля водія не відчиняються, недоступні місця біля нього, аби зменшити ризик зараження персоналу. Кількість пасажирів ніяк не контролюється. Лише на вікнах поради, як не допустити зараження вірусом, і номери телефонів, куди звернутися в разі підозри захворювання. Минулого тижня в автобусі сиділо п’ять-сім людей, що дуже мало.

Настрій песимістичний. Люди дивляться косо і зі страхом на тих, хто випадково закашлявся чи має нежить. Тому це не дуже приємна ситуація, особливо коли в тебе алергія. Люди носять одноразові рукавички і мають при собі антисептики. Маски  не одягають. І це не вимагається. Вони тільки для хворих. Здорових звичайні маски повністю не захищають, бо вірус також  може передаватися через слизову очей.

Цього тижня почала діяти ще одна заборона: не можна зустрічатися в різних місцях, якщо кількість людей перевищує дві особи. Треба дотримуватися дистанції у 1,5 метра. Плюс недозволені вечірки, навіть домашні.

Зачинені всі магазини, окрім продуктових і крамниць з товарами для ремонту. Не функціонують кав’ярні, бари, ресторани, клуби. Дозволені тільки заклади, які довозять їжу до клієнта.

Більшість працюють вдома. Інші отримують дозвіл на пересування. Контролюють, щоб люди без потреби не виходили з дому. Залишаються працювати продавці, аптекарі, водії та комунальні служби. Персонал «Макдональдсу» та інших закладів харчування, що наразі закриті, допомагає в продуктових магазинах.

Університет також зачинений на невизначений час, екзамени скасовані, практика відмінена і час навчання розтягнеться.

Молоді люди не панікують, оскільки більшість з них не знаходяться в зоні ризику. Але паніка проявляється в тому, що за вірусом прийде час економічних втрат, нестабільності, здорожчання всього. Мабуть, це найбільше лякає… Уряд наголошує, що це перша ситуація після Другої світової війни, коли в країні насправді криза. Влада запропонувала приватним підприємцям допомогу у вигляді одноразової виплати 15000 євро на час карантину, якщо у фірмі до трьох працівників.

В людей або скорочений день, або вони взагалі не виходять на роботу. Тому зарплата не виплачується повністю. А отримати додаткове фінансування немає де. Все закрито. Це теж непрості обставини.

Що роблять в лікарнях Німеччини?

Усіх стабільних пацієнтів, яким не потрібна щоденна медична допомога і які можуть почекати – відправляють додому. В лікарні заборонено відвідування недужих, дозволяється тільки одна особа на день. Готують місця для інфікованих на коронавірус. На сьогодні до нашого регіону привозять також хворих з Франції. Усі засоби спрямовані, щоб хвороба розвивалась не так стрімко.

Не потрібно забувати, що німецька система здоров’я – одна з найкращих в світі. Тиждень тому я проходила практику в найбільшій лікарні міста на відділі психолоонкології. І зрозуміла, що  порівнювати німецький медзаклад і український  навіть немає сенсу. І в цьому плані мене насправді охоплює страх за своїх рідних. Тому найважливіше наразі – дотримуватися карантину, усіх засобів і можливостей залишитися здоровим.

Щодо ставлення до самоізоляції.

Мені здається, по всьому світі є безвідповідальні. Коли в Німеччині діяв карантин, місцеві все ще збиралися на вулиці, їли морозиво, гуляли, чекали весну. Дехто думає, що цей вірус особисто мене не стосується. Мовляв, я – людина молода, переживу, то чому маю сидіти вдома. І це неправильно. Треба подумати про своїх дідусів і бабусь, тих, хто має хронічні проблеми. Через нашу безрозсудність можуть постраждати близькі, і це найгірше.

Слідкую за українськими новинами.

Читаю лише ті джерела, яким можу довіряти. Інформацію потрібно фільтрувати. Менше коментувати і поширювати матеріали про коронавірус. Чим більше втягуєтеся в розмови, що нагнітають ситуацію, тим страшнішу картину змальовує мозок. Окрім рук, треба «дезінфікувати» й голову від фейків та непотрібних думок.

Кризові ситуації відкривають багато «підводних каменів». Дають можливість зрозуміти, хто є хто. Чи правильних людей ми обрали до влади. Якщо в Чехії маски і дезінфікуючі засоби дають людям безкоштовно, то в Україні за них здирають «три шкури». Якщо в Німеччині всі ресурси спрямовані на підтримку своїх громадян, то в Україні під шумок маски продаються за кордон. Кожен в цей непростий час може зробити свої висновки.

Ще важлива проблема стосується людей, які виїжджають за кордон і працюють нелегально. Це дуже страшно залишитися в такій ситуації без нікого. Чужа держава не допоможе, якщо перебуваєш там не за законом. А своя не завжди виручить. Наприклад, евакуація громадян України з Франкфурта коштує 200 євро за білет. Раніше його можна було купити навіть за 20. Наші консули в Німеччині роблять все, щоб допомогти своїм громадянам, і це радує. Але потрібна підтримка й України.

Що я можу порадити людям, які знаходяться на карантині?

У кожного своя історія, свої бажання, свої страхи. Але є те, що дієво для всіх: зберігати спокій, довіряти тільки надійній інформації, мінімізувати контакти.

Так склалося, що карантин збігся з постом. Це якось навіть символічно. Є час зупинитись, порозмислити про життя і свої цінності та пріоритети. Зрозуміти, що насправді важливе і дороге. Почати цінувати родинні клопоти і тішитися часом, проведеним разом. Є час помолитися, що часто в щоденних проблемах забуваємо. Але бажано це зробити поки  вдома, аби не наражати на небезпеку ні себе, ні інших. Бог все-таки найперше  в наших серцях.

Можна влаштувати діджиталдетокс. Краще витратьте час, який проводите в Інтернеті, з користю: на спілкування з рідними, на освоєння навичок, на зарядку, читання, на домашні справи, до яких не «доходили» руки. Врешті, навчіться готувати нову страву. Це допоможе  психіці відпочити й «очиститися» та дасть змогу більш спокійно й раціонально сприймати інформацію.

Цінуйте себе, і не забувайте про рідних, знайомих, яким потрібна допомога. Організуйте постачання продуктів для самотніх. Добро обов’язково повернеться.

Загалом бажаю усім залишатися здоровими, тримати «холодною» голову, бути людяними, відповідальними. Бережіть себе і близьких!».

Записала Леся Кондратик.