пʼятниця, 1 грудня 2017 р.

Нема більшої Любові,
ніж покласти життя
своє за друзів своїх
Цей біль щемить і щемить. Щемить всім: батькам, друзям, знайомим і незнайомим. Україна втрачає найкращих синів. Нам важко, ми в розпачі, ми просимо у Бога закінчення війни. Ми чекаємо солдат додому. Вкрай важко і несправедливо, як мати зустрічає сина у чорній хустині. Хіба ж народила вона свою кровинку для війни?
Днями родина і всі ми порощалися із захисником України Юрієм Колесником. Наш молодий земляк віддав своє життя за цілісність Батьківщини і за спокій усіх нас. Звичайний хлопчина з таким проникливим і добрим поглядом, щирий, безпосередній і наймолодший синок у батьків.
Юрій Колесник народився 22 березня 1994 року у Дубровиці. Після 9 класу вступив до місцевого професійного ліцею, у якому через три роки отримав фах муляра-штукатура. А потім він став солдатом-армійцем, саме службі Батьківщині присвятив наш Герой роки свого молодого і зовсім короткого життя. У 2013 році Юрій підписав контракт із Збройними Силами України. Спочатку проходив юнак службу у 80-й десантно-штурмовій бригаді, саме у її складі наш земляк і зустрів війну.
Початок осені 2014 року був для Юри Колесника непростим (він отримав контузію та проходив лікування в Одеському військовому шпиталі). Зрозуміло, що за цей час хлопець мав можливість багато проаналізувати і продумати ситуацію довкола. Порозмірковувати над життям, яке встиг побачити не із сторінок книг. Незабаром він вступає на навчання до Військової академії в Одесі, але через короткий час розуміє, що його місце на фронті. Солдат повертається на передову і переводиться в новий підрозділ. Він стає стрільцем-зенітчиком механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади.
Волонтер Ян Осока, згадуючи про захисника, про його подальше життя, пише так: «На деякий час був Юрій доправлений до Яворівського полігону, де був інструктором з саперного діла. Після повернення у бригаду займався організацією та вдосконаленням саперної майстерності серед побратимів.
А як він малював, з-під його руки виходили справжні шедеври (батько Юрія - художник та зміг передати сину любов до цього виду мистецтва), дуже захоплювався татуюванням на патріотичну тематику, багато хлопців з бригад, у яких він служив, мають на своїх руках та плечах вічну та красиву згадку про свого бойового товариша. А деяких з тих, хто загинув у кривавих боях, впізнавали саме по малюнкам Юрія, які він наніс до того.
29.11.2015 року був нагороджений пам`ятним нагрудним знаком Міністерства Оборони України «Захиснику України».
Загинув Юрій Олександрович 23 жовтня в зоні відповідальності ОТУ «Маріуполь» Донецької області внаслідок множинних осколкових уражень, отриманих через підрив на російській міні новітнього зразка під час встановлення сигнальних загороджень для запобігання прориву ворожих ДРГ.
26 жовтня пізно ввечері тіло загиблого Героя привезли до рідного міста. Повільно рухався «Вантаж-200» селами району, бо обабіч на колінах, зі свічками у руках, стояли старі і малі, юні і дорослі, з бажанням вклонитися Герою. На майдані Злагоди Юрія Колесника також зустрічали земляки, стоячи на колінах. Біля пам’ятника Шевченку до всіх присутніх звернулися бойові побратими Юрія, які супроводжували тіло загиблого бійця додому. Капелан, отець Олег та заступник командира роти по виховній роботі Володимир Іванович. Вони зі слізьми на очах наголосили, що Дубровиччина може пишатися сином-Героєм, який віддав своє життя, захищаючи рідну землю від ворога. Боротися за цілісність своєї Батьківщини було для Юри справою честі як для громадянина України. Як закам’янілі, стояли біля свого синочка і брата рідні, бо не вірили, що не почують ніколи голос життєрадісного і доброго Юрка, не побачать його живим на порозі рідного дому. Брат Володимир додав у розмові зі мною, що ніхто із рідних не знав про те, що Юра вдруге підписав контракт. Зупинити ж солдата було неможливо, він прагнув бути поруч зі своїми побратимами і захищати рідну землю. Війна змінила його світогляд, юний хлопець вмить став розсудливою і мудрою людиною.
Чимало людей зустрічали пізно, майже опівночі, Героя біля дому, серед них товариші і сусіди, вчителі Бережківської ЗОШ,  де Юрій навчався з 5 по 9 клас.
А 27 жовтня Дубровиця прощалася зі своїм сином. У Свято-Миколаївському храмі заупокійну панахиду по загиблому відслужив владика Анатолій та 20 священиків УПЦ. Такою сильною і потужною була молитва за упокій душі загиблого Героя. Владика Анатолій звернувся до всіх присутніх:
«Кожна людина проходить свою земну дорогу і несе свій земний Хрест. Життєва дорога воїна Юрія Олександровича Колесника закінчилася трагічно в силу людського зла та зазіхання на цілісність нашої Держави. Новопреставлений убієнний воїн Юрій виконував Указ Президента України щодо захисту своєї Батьківщини і достойно поніс звання Воїна. Євангельська заповідь говорить: “Нема більшої любові, чим покласти життя своє за друзів своїх”. Воїн Юрій поклав своє життя за мирне існування людей та нашу Державу. Хай Господь упокоїть його душу в місті праведних…». У цей день владика і священики також підтримали у горі родину убієнного, зокрема і священика ієрея Володимира Колесника (рідного брата Юрія), котрий є настоятелем Свято-Петро-Павлівського храму Сарненської єпархії Української Православної Церкви смт. Клесів. Владика взяв отця Володимира за руку і промовив: «Я висвятив Вас і ввірив вам парафію. Сьогодні Вас, отче Володимире, поважають і люблять прихожани. Тепер на Вас лягає відповідальність за батьків, бо у них залишився один син, окрім доньок. Ви маєте дбати про батька і матір, маєте молитися за упокій душі брата».
А потім краплями дощу і жовтим листям клена плакала Дубровиця за поминальною процесією, яка рухалася по Воробинській. На коліна перед полеглим стали працівники «Ощадбанку» та пошти, підприємці і продавці, службовці та пенсіонери, фахівці з музичної школи та священик отець Данило, ще багато інших людей зустрічали Юрія Колесника навколішках, бо відчули в той момент тягар свого боргу перед Героєм і стрімкий біль у душі.
Прощання на міському цвинтарі було надзвичайно важким, бо у землю опускали тіло зовсім юного хлопця, який не встиг стати чоловіком і батьком. Весільний коровай і весільна квітка мали б бути поруч з Юрком на зовсім іншій, щасливій, а не трагічній церемонії.
Дуже важко було казати прощальні слова всім, хто говорив про нашого Солдатика. Важко, бо несправедливість нашого буття краяла серце. Дуже зворушливо сказали про Юрія Колесника голова райдержадміністрації Микола Петрушко, міський голова Богдан Микульський, капелан Олег Заболотний,  брат загиблого Володимир та тітка Олена. Священнослужитель, який дарує духовний хліб нашим бійцям, капелан 28 бригади Олег Заболотний попросив передати дубровичанам такі слова:
– Слава Ісусу Христу! Дорогі мої брати і сестри! Жителі Дубровиці! Висловлюю всім вам свої щирі співчуття з приводу непоправної втрати ще одного героя українського народу, який віддав свою душу за незалежність нашої Неньки-України.
Я вражений християнською любов’ю до свого ближнього тих, хто від маленького до дорослого провів в останню дорогу нашого героя – раба Божого Юрія. Я пересвідчився, що у рідному місті багато людей вшанували полеглого воїна. Недаремно Юрій віддав своє життя.
Ви приклад християнської любові до свого ближнього та всієї України. Всім вам бажаю миру, здоров’я, злагоди, любові, терпіння, Божого благословення на довгії і многії роки життя.
Новопредставленого раба Божого Юрія нехай Господь упокоїть душу в місці світлім, у місті квітучім на лоні Авраама.
Прости нас усіх, Героє…
Любов КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар