пʼятницю, 29 грудня 2017 р.

А ОЦІНКУ
ЗА РОБОТУ
ХАЙ ЛЮДИ
ПОСТАВЛЯТЬ

У класифікаторі професій така, як «староста села» з’явилася зовсім недавно. Що ж це за посада, якими функціями та обов’язками окреслена, ми розмовляємо з Оленою Козубовською – представницею найнижчої ланки органів місцевого самоврядування у Висоцькій об’єднаній територіальній громаді. 7 грудня минулого року пані Олена в якості старости села Вербівка склала присягу на вірність Україні та своїм виборцям. 
«Я за освітою бухгалтер, трудову діяльність розпочинала в СПП «Злагода», працювала продавцем в магазині приватного підприємця, деякий період була безробітною. Коли було оголошено вибори на посаду старости села, подати свою кандидатуру підштовхнули мої рідні. Та й самій захотілося подивитися, який авторитет маю в рідній Вербівці. Проте коли з відривом в декілька голосів обійшла свого опонента, стало лячно. В селі ж кожен, як на долоні, схибиш – наживеш ворогів сам й родину знеславиш. Але відступати вже було нікуди», – ділиться новоспечена староста.
Коли не знаєш, з чого починати – починай з команди. «Одна людина, як один сірник, нічого не варта. Тільки якщо збирається колектив однодумців – це велика сила. Цю істину усвідомила з перших днів на посаді, коли починала реалізовувати перші наші скромні проекти – прибирання та облаштування сільських вулиць, кладовища. Приємно, що всюди, куди б не звернулася за допомогою, знаходила порозуміння та підтримку. На перших порах дуже соромилася, коли доводилося звертатися до поважних ділових людей, думалося, своїми клопотами буду їх відволікати від справ. На прийомі у тодішнього керівника Висоцького лісгоспу, нашого обласного депутата Віталія Суховича важко було навіть сформулювати попервах, що ж я від нього хочу. Та Віталій Миколайович – людина мудра. Зрозумівши, як в мене мало організаційного досвіду, запропонував: «А давайте ми прямо на місці подивимося, чим можемо допомогти». Наступного ж ранку приїхав до Вербівки, пройшлися селом, визначили об’єм робіт. Допоміг нам лісгосп транспортом, матеріалами. Ще й пообіцяли згодом облаштувати тротуари. Володимир Іванович Рашовський також ніколи не відмовляє в допомозі. Також каже, при потребі звертайтеся без роздумів. Дуже прислужилися громаді наші місцеві умільці Сергій Бруцький, Анатолій Кушнерук, Жан Серко, Олександр Козубовський, котрі з наданих лісгоспом матеріалів виготовили та встановили лавочки в громадських місцях. А як гарно ми розмалювали місточок під керівництвом нашої вчительки Валентини Твардовської. Відремонтували й патріотичною символікою оздобили старі поштові скриньки. Сільська рада виділила кошти на облаштування зупинок, завдяки народному депутатові Василю Яніцькому ремонтується приміщення ФАПу, поточний ремонт провели в поштовому відділенні, клубі – й поволі змінюється Вербівка, розквітає, молодшає. Завдяки нашим місцевим меценатам Галині Левенстром-Гербсен (нині мешкає в Німеччині) та Парасковії Козубовській до Дня села справили нову сцену для клубу. Зрештою всі мої земляки – дуже щирі й гречні люди, котрі завжди готові подати руку допомоги», – розповідає сільська староста.
У Вербівці лише близько 500 мешканців, люди здебільшого перебиваються тимчасовими підробітками. Але ні бурштинова лихоманка, ні заробітки в Польщі селян не захопили. Аби звести кінці з кінцями, скорше всією родиною йдуть у ліс. У Вербівці додаткові доходи базуються на журавлині, чорницях. Розказує Олена, яка то важка, виснажлива й разом з тим ризикована справа. «Прикордоння – зона особлива. От нещодавно наш земляк, заготовляючи ягоди, порушив кордон Білорусі, бо ж у лісі його не позначено. Чоловіка затримали й він перебуває у слідчому ізоляторі сусідньої держави. Доводиться готувати масу паперів, щоб визволити його звідти. Взагалі в мої обов’язки входить видача всіх необхідних паперів для оформлення соціальних допомог, субсидій, тому двері для односельців практично відкриті в будь-яку пору. Така собі служба 24/7».
Планів та задумів у молодої старости дуже багато. Якісь вже зовсім скоро будуть реалізовані, деякі відкладено на більш далеку перспективу, приміром, як розширення меж населеного пункту, що болить не тільки Вербівці.
«Минулого року в селі народилася тільки одна дитинка. В цьому році лелека Вербівку обминав зовсім. Молодь воліє залишати домівку, бо не пов’язує майбутнє з рідним селом. Й цей факт найбільше мене як старосту непокоїть. Сподіваюся, що в новоутвореній громаді для села відкриються нові можливості. Я вірю в це», – каже Олена Олександрівна.
Про свою лепту в розвиток громади Олена Козубовська воліє не говорити. «Я надто мало пропрацювала, щоб чимось відзначатися серед інших. Мені треба ще багато-багато вчитися, щоб вміти так зважено й водночас людяно приймати рішення, делікатно вказувати на помилки, заохочувати ініціативу, як це робить наш сільський голова Людмила Гура, чи так вести документообіг, як мої колеги-старости. Але я стараюся бути потрібною людям, які в мене повірили. А вже оцінку мені хай вони поставлять», – резюмує молода староста.
Людмила РОДІНА.



Немає коментарів:

Дописати коментар