А ОЦІНКУ
ЗА РОБОТУ
ХАЙ ЛЮДИ
ПОСТАВЛЯТЬ
У
класифікаторі професій така, як «староста села» з’явилася зовсім недавно. Що ж
це за посада, якими функціями та обов’язками окреслена, ми розмовляємо з Оленою
Козубовською – представницею найнижчої ланки органів місцевого самоврядування у
Висоцькій об’єднаній територіальній громаді. 7 грудня минулого року пані Олена
в якості старости села Вербівка склала присягу на вірність Україні та своїм
виборцям.
«Я
за освітою бухгалтер, трудову діяльність розпочинала в СПП «Злагода», працювала
продавцем в магазині приватного підприємця, деякий період була безробітною.
Коли було оголошено вибори на посаду старости села, подати свою кандидатуру
підштовхнули мої рідні. Та й самій захотілося подивитися, який авторитет маю в
рідній Вербівці. Проте коли з відривом в декілька голосів обійшла свого
опонента, стало лячно. В селі ж кожен, як на долоні, схибиш – наживеш ворогів
сам й родину знеславиш. Але відступати вже було нікуди», – ділиться новоспечена
староста.
Коли не знаєш, з чого починати – починай з команди. «Одна
людина, як один сірник, нічого не варта. Тільки якщо збирається колектив
однодумців – це велика сила. Цю істину усвідомила з перших днів на посаді, коли
починала реалізовувати перші наші скромні проекти – прибирання та облаштування
сільських вулиць, кладовища. Приємно, що всюди, куди б не звернулася за
допомогою, знаходила порозуміння та підтримку. На перших порах дуже соромилася,
коли доводилося звертатися до поважних ділових людей, думалося, своїми
клопотами буду їх відволікати від справ. На прийомі у тодішнього керівника
Висоцького лісгоспу, нашого обласного депутата Віталія Суховича важко було
навіть сформулювати попервах, що ж я від нього хочу. Та Віталій Миколайович –
людина мудра. Зрозумівши, як в мене мало організаційного досвіду, запропонував:
«А давайте ми прямо на місці подивимося, чим можемо допомогти». Наступного ж
ранку приїхав до Вербівки, пройшлися селом, визначили об’єм робіт. Допоміг нам
лісгосп транспортом, матеріалами. Ще й пообіцяли згодом облаштувати тротуари. Володимир
Іванович Рашовський також ніколи не відмовляє в допомозі. Також каже, при
потребі звертайтеся без роздумів. Дуже прислужилися громаді наші місцеві
умільці Сергій Бруцький, Анатолій Кушнерук, Жан Серко, Олександр Козубовський,
котрі з наданих лісгоспом матеріалів виготовили та встановили лавочки в
громадських місцях. А як гарно ми розмалювали місточок під керівництвом нашої
вчительки Валентини Твардовської. Відремонтували й патріотичною символікою
оздобили старі поштові скриньки. Сільська рада виділила кошти на облаштування
зупинок, завдяки народному депутатові Василю Яніцькому ремонтується приміщення
ФАПу, поточний ремонт провели в поштовому відділенні, клубі – й поволі
змінюється Вербівка, розквітає, молодшає. Завдяки нашим місцевим меценатам Галині
Левенстром-Гербсен (нині мешкає в Німеччині) та Парасковії Козубовській до Дня
села справили нову сцену для клубу. Зрештою всі мої земляки – дуже щирі й
гречні люди, котрі завжди готові подати руку допомоги», – розповідає сільська
староста.
У
Вербівці лише близько 500 мешканців, люди здебільшого перебиваються тимчасовими
підробітками. Але ні бурштинова лихоманка, ні заробітки в Польщі селян не
захопили. Аби звести кінці з кінцями, скорше всією родиною йдуть у ліс. У
Вербівці додаткові доходи базуються на журавлині, чорницях. Розказує Олена, яка
то важка, виснажлива й разом з тим ризикована справа. «Прикордоння – зона
особлива. От нещодавно наш земляк, заготовляючи ягоди, порушив кордон Білорусі,
бо ж у лісі його не позначено. Чоловіка затримали й він перебуває у слідчому
ізоляторі сусідньої держави. Доводиться готувати масу паперів, щоб визволити
його звідти. Взагалі в мої обов’язки входить видача всіх необхідних паперів для
оформлення соціальних допомог, субсидій, тому двері для односельців практично
відкриті в будь-яку пору. Така собі служба 24/7».
Планів
та задумів у молодої старости дуже багато. Якісь вже зовсім скоро будуть
реалізовані, деякі відкладено на більш далеку перспективу, приміром, як
розширення меж населеного пункту, що болить не тільки Вербівці.
«Минулого
року в селі народилася тільки одна дитинка. В цьому році лелека Вербівку
обминав зовсім. Молодь воліє залишати домівку, бо не пов’язує майбутнє з рідним
селом. Й цей факт найбільше мене як старосту непокоїть. Сподіваюся, що в новоутвореній
громаді для села відкриються нові можливості. Я вірю в це», – каже Олена
Олександрівна.
Про
свою лепту в розвиток громади Олена Козубовська воліє не говорити. «Я надто
мало пропрацювала, щоб чимось відзначатися серед інших. Мені треба ще багато-багато
вчитися, щоб вміти так зважено й водночас людяно приймати рішення, делікатно
вказувати на помилки, заохочувати ініціативу, як це робить наш сільський голова
Людмила Гура, чи так вести документообіг, як мої колеги-старости. Але я
стараюся бути потрібною людям, які в мене повірили. А вже оцінку мені хай вони
поставлять», – резюмує молода староста.
Людмила
РОДІНА.
Немає коментарів:
Дописати коментар