робота на землі повертає духовну енергію

Віталій Мовчун, біографічна довідка:

Народився 1980 року в селі Крупове в родині колгоспника та працівниці лісгоспу.

Після закінчення місцевої школи навчався в сільськогосподарському ліцеї м.Сарни, згодом на факультеті розробки родовищ корисних копалин в Рівненському університеті водного господарства та природокористування.

Дев’ять років віддав Збройним Силам України, з 2009 по 2014-ий – працював у КП «Теплосервіс», згодом пішов, як мовиться, на «вільні хліба», зареєструвавшись фізичною особою-підприємцем, вирішив спробувати свої сили в аграрному бізнесі.

Сімейний стан – одружений, виховує два сини.

Пане Віталію, а чому власне сільське господарство?

Я майже все життя прожив у селі, й робота на землі відома змалку. Завжди подобалося порядкувати в полі. Ніколи не відчував від цього втоми. Навпаки фізична робота на землі ніби повертає духовну енергію. Це, мабуть, передалося мені генетично. В моїй родині були ж і вчені агрономи. А дядько по маминій лінії Микола Лавренчук хоча й працював у банківській сфері, понад усе любив землю й вмів створювати на ній справжній оазис добробуту. Пам’ятаю, як ще хлопчаком захоплювся, як дядько Микола вправно порається в саду.

В усьому світі людина, що володіє землею, є шанованим членом суспільства. Адже всюди з землею пов’язують стабільність та порядність. Тому, коли постало питання, чим займатися в житті далі, вирішив спробувати себе в якості аграрника.

З чим пов’язані перші успіхи й перші розчарування?

Я з великим ентузіазмом занурився в нову для мене галузь. Перелопатив масу цікавої й пізнавальної літератури, вибудував певні пріоритети. Знайшов спільну мову з земляками, які повірили в мої сили й довірилися мені в плані оренди паїв. Поки що моє сільгоспформування лише в стадії реєстрації. Більше схиляюся до того, що це буде кооператив. Уже викупив значну частину майнових паїв, взяв в оренду 35 га землі. Тож маю свій, нехай й невеличкий, досвід аграрія.

А розчарування… Зіштовхнувся нещодавно  в роботі з таким потужним монополістом, як ПрАТ «Рівнеобленерго» – компанією, що звикла отримувати прибутки буквально з нічого. Хотіли пересушити урожай сої, але енергетики відрізали світло, вимагають, щоб по-новому пройшли процедуру його підключення – а це відповідно нові техумови, колосальні гроші за папірці. Лише за те, що в якоїсь будівлі змінився власник. Ніхто ж до неї нової лінії й будувати не збирається, навіть лічильник старий задіюють. Ото й ведемо перемовини, хто в даній ситуації правий. А головне марнується час. Бо насіння ж треба перевіяти, підсушити. Воно з кожним днем втрачає кондиції. Розчарування від того, коли намагаєшся щось зробити по закону, то зіштовхуєшся зі справжнім бюрократичним свавіллям.

Бізнес завжди націлений на прибуток. Який баланс вашого першого року господарювання?

По суті цей рік у мене був можна сказати випробувальним терміном. Як такого балансу навіть не зводив, постарався лише вчасно й в повній мірі розрахуватися  з людьми за орендовані паї, але приємно було, що частенько земляки виявляли бажання, щоб в якості орендної оплати була моя продукція. Виходить таки мої зусилля не пройшли марно. Порадував урожай гречки, вівса. Тому односельці й просять поділитися насіневим матеріалом. А от під сою крупівські землі не підійшли. Тож треба ще підтягнути агрономію. Хоча ця культура дуже перспективна, з коротким терміном окупності. Якщо соєве зерно має високі кондиційні властивості, можна виручити до 9 тис. грн. за тонну. Але треба завчасно провести спектральний аналіз грунтів під цю культуру.

З огляду на перші уроки, наскільки рентабельним є сільське господарство, й чим варто займатися, аби ця рентабельність підвищувалася?

Я, як казав герой відомої казки, поки ще не чарівник – тільки навчаюсь. Але хочу попробувати, яку віддачу дасть льон, яким так свого часу славилася Дубровиця. Робитиму ставку на такі затребуванні культури, як просо, горох. Вони не тільки користуються попитом на споживчому ринку, але й поліпшують якісні характеристики грунтів, тож можуть слугувати гарними попередниками в сівозміні. Недарма кажуть: все нове – це давно забуте старе. Думаю, варто перейняти досвід ще наших пращурів, які безпомилково підбирали ті культури, що давали прибуток й на бідних поліських супісках. Не треба боятися експериментувати з цим.

Як, на вашу думку, за п’ятибальною шкалою можна оцінити державну підтримку малого бізнесу на селі?

Я особисто навіть не замислювався над цим. Не чув, щоб держава допомогла комусь з початківців в аграрному секторі в нашому районі. Люди крутяться на свій страх та ризик. Хоча було б непогано, якби була якась спеціальна кредитна лінія для таких людей, як я.

Чи не розчарувалися в такого роду діяльності?

Поки що ні. Мені навпаки дедалі більше подобається те, чим я займаюся зараз. Допомагають наразі чисто дружні стосунки з тим же знаним в районі місцевим Кулібіним – Павлом Голякою. Частенько підсобляє технікою, щоб впорати поле в оптимальні строки. Цей чоловік – справді золота безвідмовна людина. Завжди виручить, ще й підкаже, як що краще зробити.

На що робитимете ставку в майбутньому?

Я не настільки досвідчений аграрій, але вже переконався на власному досвіді, що найбільшу віддачу на Поліссі в аграрному секторі дає молочна галузь. Я планую розширювати посівні площі, а це даватиме, окрім висококондиційного посівного зерна, ще й фуражні відходи. Їм необхідно буде шукати раціональне застосування, тому в майбутньому цілком можливо будемо займатися супутньо й тваринництвом.

Потім органічна продукція. Зараз на неї шалений попит. І в цьому році ми вже вирощували гречку без будь-яких хімічних стимуляторів чи протруйників. Як сільський мешканець, я категорично проти вбивчих доз хімікатів, що вносять в землю подекуди великі агрохолдинги в гонитві за врожаями. Я не хочу, щоб мої сусіди нарікали згодом на мене, а мої діти споживали  нездорові продукти. Тож – в перспективі збираюся займатися органічною продукцією.

А ще роблю ставку на підтримку своїх земляків. Мені приємно, що односельці надають перевагу своєму, місцевому, а не чужаку. Були випадки, коли в Крупове заїжджали представники багатьох «сільгоспінвесторів» за паями, та, як правило, мої земляки щоразу відмовляли їм. Бо вже пообіцяли здати свою землю в оренду мені. Це, погодьтеся, так само мотивує до роботи.

Чого найбільше бракує в роботі фермеру-новачку (юридичного супроводу, практичних навичок, доступних цін на пальне та запчастини, консультаційної допомоги фахівців, ринку збуту тощо)?

На мою думку, нам найбільше не вистачає ринків збуту. Нині Інтернет-мережа значно розширює можливості кожного, можна при бажанні відшукати не тільки необхідну інформацію для розширення власного світогляду, а й отримати досить кваліфіковану консультацію визнаних світил, в тому числі й в аграрному секторі. А от якоїсь єдиної біржі, через яку можна б було реалізувати наші невеличкі партії продукції, немає. Хотілося б, повторюся, мати й доступні кредити під державну гарантію на новітню техніку, що декілька операцій виконує зараз, це було б дуже добре.

Що можете побажати працівникам сільського господарства напередодні професійного свята?

Найголовніше – здоров’я, якщо воно не зрадить, а ще буде повага один до одного, то Україна ніколи не втратить своєї слави житниці Європи. Хай кожен, хто ростить чи ростив хліб, буде в нашій Україні гідно пошанований. Зі святом!

Людмила РОДІНА.