пʼятниця, 1 грудня 2017 р.

Подяка як стан серця
У Селецькій церкві ХВЄ минулої неділі відзначали День подяки, або Свято жнив. Віряни дякували Богові за хліб на столі і здоров’я, за батьків та дітей, за небо над головою та просили у Господа припинення війни та спокою на Сході, згадували про волонтерську роботу та закликали любити ближнього. На запрошення Віктора Кузіна (прихожанина храму, депутата сільської ради, працівника нашої пошти, помічника Віктора М’ялика, шанованої в районі людини) цього осіннього щедрого дня я розділила радість свята з прихожанами цієї церкви і відчула тут велику силу молитви. Все починалося у далекому 1923. Тоді звістку Євангелія у Селець першим приніс Максим Павлович Кузін, який під час Першої світової потрапив у полон до Німеччини і там почув Боже Слово від місіонерів. Вони приходили в табори звіщати про Христа. Разом зі своїм сином він почав нести знання односельцям про святе Євангелії. Не зважаючи на пересуди і неоднозначне ставлення, місіонер ходив по домівках, а то й просто проповідував на вулицях. Односельчани на початках збиралися по домівках, тернистою була їх дорога до своєї віри. За часів Радянської влади бути членом Церкви ХВЄ - це було як тавро на тілі… Але, на щастя, змінюється світ. Тепер прихожани Селецької церкви Християн віри євангельської збираються у просторому, світлому, затишному домі молитви. Слово Боже вони слухають без перешкод і побоювань. Відрадно, що на зібрання ходить багато діток, вони дуже чемно поруч з батьками слухають Святе письмо. Так синам і донечкам закладаються зерна людської моралі і боголюбові. Зараз у Селецькій Церкві ХВЄ близько двохсот членів.
Хочу висловити захоплення співом хору церкви (диригент Павло Велінець). Напрочуд проникливо і складно, багатокомпонентно співали талановиті прихожани Церкви. Ніжні жіночі голоси перепліталися з потужними чоловічими. Як зазначили гості, в області це один із кращих хорів церков ХВЄ. Псалми во славу Господню торкалися самісінького серця. Як розповів Павло Йосипович, у свій час, він закінчив курси регентів,(до того навіть не навчався у музшколі). Очевидно Бог дав Павлу Велінцю талант бути керівником такого чудового колективу. Гарно говорили промовці-гості. Теми їх виступів: «Чи змінилися ми за цей рік? Якщо так – то як саме? Що ми зробили в ім’я Господа, кому допомогли, кому розповіли про Божу ласку?». Такі слова западають в душу і спонукають задуматися про власне життя.
«Господь мене рясно благословив і в цьому році, а що я приніс Господу? Які плоди в моєму життєвому кошику?», - зазначив пастор Селецької церкви Володимир Хомич, звертаючись до присутніх.
 Ісус Христос – духовна виноградина, а ми християни є її галуззям. Ми не зможемо бути плідними, якщо не будемо перебувати в Бозі. «Отець прославиться в тому, хто рясно зародить» - зазначив пастор Дубровицької Церкви ХВЄ Володимир Хомич. Окрім подяки за врожай, який був багатим цьогоріч, брат закликав усіх замислитись над тим, чи є вони плідними на Божій ниві. З цікавістю поспілкувалася я і з Ростиславом Боришкевичем, керівником Рівненської християнської місії милосердя «Добрий самарянин». У свою чергу, педагог Людмила Черпак подякувала членам церкви за сприяння у вирішенні багатьох нагальних справ у селі.
Загалом програма зібрання була насичена молитвами, декламаціями та співом.
Наприкінці служіння, за традицією, церква дякувала Господу за хліб щоденний та Слово Боже – Біблію, через яке ми можемо пізнавати Бога та рости духовно. А у залі так пахло грушами, яблуками, виноградом, медом, хлібом… Це видима частина того, що нам дарує Господь і за що ми маємо йому бути вдячні. Однак не раз наголошувалося в цей день і про інше:
- Одна справа дякувати Господові за благословення, за статки, але найбільшу силу подяка має тоді, коли людина складає її у тяжкий період свого життя. Навіть у найбільш несприятливий час нам варто озирнутися на своє життя і згадати благодіяння, які Бог уже вчинив нам. Згадайте історію про дев’ятьох прокажених:
«І сталось, коли Він ішов до Єрусалиму, то проходив поміж Самарією та Галілеєю. І, коли входив до одного села, перестріли Його десять мужів, слабих на проказу, що стали здалека. І голос піднесли вони та й казали: Ісусе, Наставнику, змилуйсь над нами! І, побачивши їх, Він промовив до них: Підіть і покажіться священикам! І сталось, коли вони йшли, то очистились… Один же з них, як побачив, що видужав, то вернувся, і почав гучним голосом славити Бога. І припав він обличчям до ніг Його, складаючи дяку Йому. А то самарянин був… Ісус же промовив у відповідь: Чи не десять очистилось, а дев’ять же де? Чому не вернулись вони хвалу Богові віддати, крім цього чужинця? І сказав Він йому: Підведися й іди: твоя віра спасла тебе!» (Луки 17:11-19).
Люди мали безвихідь, адже зі своєю хворобою вони не мали жодної надії на майбутнє. Їх хвороба щомиті прогресувала, суспільство відкинуло їх: цим хворим було заборонено підходити до здорових людей ближче ніж за 45 метрів. Чи не такими були ми у проказі гріха. Бог врятував нас, викупив. Чи цього одного не достатньо, щоб наше серце було добрим і вдячним?! Ми часто не цінуємо те добре, що маємо. Тільки лихо змушує нас витверезитися і стати чутливими, милосердними до оточуючих. З десятьох прокажених, що отримали зцілення, подяку склав лише один. Бути вдячними чи невдячними - це не вибір, а стан серця, його віддзеркалення. Дякуйте, і цим ви проявлятимете любов до Господа і віру в Нього.

Любов КЛІМЧУК.


Немає коментарів:

Опублікувати коментар