пʼятниця, 12 квітня 2019 р.


Важливо любити свою роботу
та мати хобі для душі
Сьогодні розповідаємо про цікаву і непересічну особистість – знаного у районі вчителя «Захисту Вітчизни» з Берестівського НВК Анатолія Вабіщевича.

Патріотичному вихованню
особлива увага
Педагога з Берестівського НВК Анатолія Валентиновича Вабіщевича знаємо у районі як творчого вчителя-патріота. На його уроках патріотичного виховання старшокласники мають змогу відчути себе справжніми військовими. Їх навчають марширувати, розбирати та збирати автомат, стріляти з пневматичної гвинтівки, споряджати магазин патронами, надавати першу медичну допомогу тощо. «Зараз наша країна перебуває у стані війни, тому військово-патріотичне виховання особливо актуальне. Держава з більшою відповідальністю ставиться до уроків захисту Вітчизни: збільшили кількість годин та матеріально-технічну базу», – розповідає Анатолій Валентинович.
До речі, сьогодні школа у Бересті має найкращу у районі базу для військово-патріотичного виховання молоді. Про це писав «Дубровицький вісник». Звісно, що й уроки «Захисту Вітчизни», які веде Анатолій Валентинович, стали невід’ємною складовою формування патріотичної свідомості юних берестівчан.
Спільно з нинішнім керівником гуртка «Джура», вчителем фізкультури Сергієм Твердуном педагог докладає максимум зусиль, щоб доносити молоді набуття військових навиків.
Зокрема ми розповідали у газеті, який прекрасний стрілецький тир має Берестівський навчальний заклад. Нагадаю, що ініціаторами його відкриття були адміністрація навчального закладу, Берестівська сільська рада та управління освіти, молоді та спорту. Підтримали цю ініціативу місцеві спонсори.
Розказували ми у газеті про фрагменти уроку предмету «Захист Вітчизни», про майстер-класи із часткового розбирання і збирання автомату, вправи зі стрільб із пневматичної гвинтівки. Вихованці Анатолія Валентиновича гідно представляють район у патріотичних заходах різного рівня, зокрема у всеукраїнській патріотичній грі «Джура-прикордонник» берестівчани зарекомендували себе якнайкраще. Нагадаю, що минулоріч у травні, поблизу Кураша та на базі Берестівського НВК, півтора десятка команд з прикордонних районів Рівненщини – Дубровицького, Зарічненського та Рокитнівського пройшли патріотичний вишкіл. Учасниками його були представники військово-патріотичних гуртків, клубів та організацій. Отож досвід патріотичної роботи у школі та у вчителів Берестівської ЗОШ є чималий.

Уклін землякам-захиникам України
У Берестівському НВК Анатолій Валентинович працює з 1995 року. Родом вчитель із Туменя. Як каже педагог, виріс він у родині сільських трударів. Змалечку разом з мамою звик в лісі і чорницю брати, й журавлину заготовляти. Дитинство дітлахів на Поліссі завжди проходило у труді. Без роботи у господарстві і тепер не уявляє Анатолій Валентинович свого життя. Про це трішки пізніше.
Викладає педагог у Бересті також інформатику. Але оскільки найчастіше чую про свого співрозмовника як про педагога «Захисту Вітчизни», то акцентую увагу саме в цьому напрямку. Робота вчителя цього предмета це не лише уроки.
Якщо будете у Берестівській школі, то обов’язково відвідайте там патріотичну кімнату з цікавими експонатами часів теперішньої війни на Сході.
Цей патріотичний куточок постійно поновлюється і поповнюється. Вдячний Анатолій Валентинович Миколі Ляховичу – керівнику відділу національно-патріотичного виховання Міністерства молоді та спорту України, який передавав патріотичну літературу для Берестівського НВК. Молоді уродженці Берестя, які воювали за Україну, приносять у цей міні-музей речі-реліквії, привезені з війни. Серед них дійсно вражаючі експонати, як, наприклад, прапор з підписами кіборгів (передав захисник Донецького аеропорту Сергій Катюха), надали експонати для патріотичного куточка шановані випускники школи, захисники України: Іван Красько, Віктор Клюйко  та Анатолій Пінчук. Вдячний педагог за надання експонатів депутату обласної ради Миколі Лобчуку, випускнику школи, відомому юристу Олексію Лясковцю, благодійнику Віктору М’ялику.
Відрадно, що мужні і патріотичні молоді люди не забувають рідну школу. Пишається Анатолій Валентинович своїм молодим земляком, професійним військовим Богданом Краськом. Дорогами війни пройшов молодий офіцер після закінчення військової академії. За словами вчителя «Захисту Вітчизни», такими земляками-патріотами гордиться Берестя. Захисників запрошують у школу найчастіше на невимушене спілкування з учнями, саме у таких розмовах найкраще передають свої емоції школярі та їх шановані гості. Окрім того, Анатолій Валентинович – класний керівник восьмого класу, серед шістнадцяти вихованців педагога – десятеро хлопців. Як каже Анатолій Валентинович, вчителю-предметнику непросто поєднувати класне керівництво з навчальним процесом, адже хочеться якомога більше часу проводити зі своїми учнями. Добре було б, за словами вчителя, щоб ця частина виховної роботи була виокремлена у школі, класним керівництвом (наприклад, у кількох класах) займалася людина, яка могла б проводити з вихованцями значно більше часу. Своїх учнів Анатолій Валентинович щиро поважає, бо кожен з них – особистість. Дуже важливою вважає пелагог співпрацю з батьками і каже, що саме у сім’ї лежать основи виховання дітей.

У тіні павловнії
Як і переважна більшість сільських педагогів, Анатолій Вабіщевич разом з дружиною у вільний час займаються сільськогосподарською роботою. Нещодавно у розмові вчитель розповів мені, що вже навесні «омолодив» свій садок, попідрізав гілля, адже незабаром дерева вберуться в зелень. Серед притаманних Поліссю дерев, є у садку педагога і рідкісні види. Наприклад, поштою виписав вчитель саджанці павловнії. Це дерево з найшвидшим у світі зростанням. Воно штучно виведене, здатне розвиватися в екстремальних умовах.
«Вирощуванням павловнії мала б зацікавитися промисловість нашого регіону, – каже вчитель, – адже сировина її може використовуватися у різних галузях, відновлює екологічну рівновагу та сприяє збереженню природи на нашій планеті. За 5 років виростає на 16-20 м, в процесі росту поглинає в середньому 22 кг вуглекислого газу і звільняє 6 кг кисню за рік. Листя павловнії унікальні за своїм хімічним складом – містять до 20% протеїнів (білків), за смаковими характеристиками нагадують біомасу люцерни, конюшини, тому є цінним кормом у тваринництві.
Всього у світі налічується до 20 видів цього дерева, з яких 6 видів висаджують для промислових плантацій. Деревина павловнії користується підвищеним попитом у виробництві меблів, фанери, в авіа- і суднобудуванні, при виготовленні музичних інструментів». Цікаво мені було почути таку інформацію від співрозмовника-берестівчанина.
Як справжній господар (таких тепер небагато!) Анатолій Валентинович тримає у господарстві корову, а також кіз. До речі, останніх наш земляк також придбав далеко за межами нашого району. Зокрема у господарстві берестівчанина живуть кози порід «ламанча» та «англо-нубійська». До прикладу, англо-нубійська порода кіз належить до м’ясо-молочного напрямку і жирність її молока може сягати 8,5%, а вміст білків – 3,7%. Це молоко використовують і як напій, і в якості сировини для виробництва сиру та йогуртів. Смак молочних продуктів від англо-нубійської кози майже не піддається впливу зовнішних факторів.
А потрапили у господарство Анатолія Валентиновича кози з особливою метою – забезпечувати господареві продукцію для виготовлення смачного твердого сиру. Кілька років тому мій співрозмовник вперше зробив такий продукт за рецептом з інтернету. Спеціальний фермент, необхідний для роботи, привезла дружина Людмила Іванівна з Дубровиці. Отож, переглянувши відео в інеті, спробував вчитель себе в цій кулінарній родзинці. Співрозмовник зізнається, що його перший сир вийшов засухим, та й спеціальних форм для виготовленння тоді не мав. А зараз сиром, який робить Анатолій Валентинович, часто смакують друзі та знайомі. Для виготовлення цього смачного продукту господар використовує у поєднанні козяче та коров’яче молоко. Уявляєте, скільки вітамінів та мікроелементів міститься у домашньому смачному сирі, який робить Анатолій Валентинович? За словами вчителя, важко стовідсотково сказати, яким точно буде смак продукту, адже багато залежить і від раціону кіз та корови, спожитого у день доїння.
Сам процес виготовлення сиру займає більше доби. Рецепт дуже схожий на виготовлення бринзи в домашніх умовах. Основні складники – молоко та фермент.
Є процес нагрівання та охолодження. Здається, зовсім просто, якщо читати в Інтернеті, але у житті є багато різних нюансів. За кілька років роботи вчитель вже «набив» собі руку, як зробити той чи інший сир за смаком. Спочатку Анатолій Валентинович робив його власне з козячого молока, але він видавася трішки сухим і жорстким (рипів на смак). Рік тому господар спеціально купив корову. Додавання коров’ячого молока робить сири значно ніжнішими, соковитішими. Сам Анатолій Валентинович найбільше любить сир трішки з гірчинкою, який кілька днів полежить після виготовлення.
Мало корів у Бересті, на вулиці зараз лише кілька, а колись було до 20. Однак, той хто, хоче у господарстві чисті екологічні продукти, має можливість, той корову тримає. Домашнє молоко, кефір, сир завжди є на столі. «Господар, який має корову, ніколи не програє, – каже вчитель, – однак, звичайно, це додатковий клопіт і праця, треба хотіти займатися тваринництвом».
Солоний сир, який готують з коров’ячого, козячого молока, можна їсти як основний продукт. А також додавати до салатів і пирогів, використовувати для фарширування м’яса і овочів, робити з ним закуски і соуси. Козячі сири багатші на протеїн, фосфор, ретинол і вітамін В2. Як підкреслює, Анатолій Валентинович, у сироварінні бажано використовувати непастеризоване, ідеальний варіант  –  цільне домашнє молоко, тобто з мінімальною кількістю втручань у його склад та структуру. Чому? Справа в тому, що цільне молоко краще формує сирну грудку, і з нею легше працювати в подальшому.
Зрозуміло, що як у кожній страві на загальний ефект впливає настрій і душа людини, яка її робить. Сири Анатолія Валентиновича дуже приємні на смак, легкі та ароматні.
Запитую у співрозмовника, чи зміг би він у житті стати технологом з виготовлення молочної продукції. Анатолій Валентинович розповідає, як нещодавно із захопленням побував з гуртківцями «Джури» на екскурсії у відомій фірми «Рудь» (виготовляють морозиво). Вразили масштаби та сучасне устаткування підприємства. Якби доля дала змогу попрацювати на такій фірмі тимчасово, то сприйняв би можливість з радістю. Але зараз своїм головним покликанням вчитель вважає педагогіку. Він щиро дякує долі за роботу у гарному колективі Берестівського НВК, за хороших учнів, за можливість бути потрібним рідній Україні.
– Радий, що Господь дає можливість реалізовувася і моєму хобі. Приходжу зі школи, переключаюся на господарську роботу, і в цьому – мій відпочинок і віддушина. Щиро бажаю кожній людині знаходити у житті собі справи для душі, любити свою професію і нашу Україну, – бажає Анатолій Валентинович Вабіщевич.
Люба КЛІМЧУК.

Немає коментарів:

Опублікувати коментар