Жінка з душею весни

Частина перша. Автобіографічна).

Багатогранна і яскрава. Саме так передусім охарактеризувала б шановану у нашому районі та за його межами Ірину Семенівну Деркач, викладача Дубровицької музичної школи, яка нещодавно відзначила свій чудовий ювілей. На запрошення іменинниці і ми були на цьому цікавому творчому заході у центрі позашкільної освіти. Насправді можна було б провести творчий вечір у районному будинку культури, приурочений талантам ювілярки. Загалом, життя багатогранної особистості Ірини Семенівни Деркач схоже на цікаву захоплюючу книгу. Серед багатьох її талантів, дарованих Богом, важко виокремити найголовніший. Бо кожен талант, як квітка… Але почнемо з найголовнішого.

Безсумнівно, що той, хто знає свій родовід, більше розуміє власне «я». Людина без роду, як дерево без кореня. Як вважає Ірина Семенівна, генеологічне дерево було і є однією з найцінніших реліквій в родинах, бо ніщо не може бути дорожчим від пам’яті про свій рід, про тих, від кого ми походимо.

Ювілярка зібрала великий матеріал про своїх предків. У своєму дослідницькому доробку Ірина Семенівна описала значення прізвищ по лінії батька та матері, їх  походження, символізм. До прикладу, як цікаво тлумачить пані Ірина своє дівоче прізвище – Бик: «Це істинний трудяга, який принесе благополучя своїй родині. Він, як правило, має власну справу або працює заради неї. Йому підходить вільна  професія.

Жінка-Бик – домашня, дуже піклується про своє житло. Чудова та уважна господиня, вона часто веде «сімейний  корабель». Про ці риси нашої героїні розкажемо дещо пізніше. А зараз повернемося до родового дерева.

Його наша героїня вивчила аж до прадідівської лінії. На ювілейній зустрічі цікава відео-презентація на цю тему полонила увагу всіх присутніх. Старі, але гарно збережені світлини переносили гостей в далеку історію, в якій переплелися національності, характери, долі. Для вас, шановні читачі, відтворимо найбільш цікаві лінії родового дерева Ірини Семенівни. Отож до вашої уваги фрагменти її презентації:

ЛІНІЯ БАТЬКА

Прадід і прабабуся – Бик Семен Іванович та Тетяна Андріївна. Відомо лише те, що Семен Іванович обіймав посаду в селі Городище (де він проживав) назразок нинішнього міліцейського дільничного.

Бик Василь Семенович – дід по батьківській лінії. Народився у 1898 році в с. Теребежев (колишня Білорусія). За національністю білорус. У 18-річному віці був мобілізований на фронт, де в результаті газової атаки німців пошкодив очі і до кінця свого життя залишався сліпим. Але незважаючи на ваду зору, він робив все сам - пік хліб, доглядав за худобою, робив закупки в магазині, тактильно розрізняв купюри. Помер восени 1970 року, похований у Городищі нашого району.

Турович Олександра Василівна – бабуся по батьківській  лінії. Народилася 23 квітня 1894 року у Городищі. За національністю білоруска. Хворіла астмою, від чого й померла приблизно в 1964 році і похована у Городищі.

Батько, Бик Семен Васильович, народився 13 лютого 1925 року у Теребежеві. Закінчив чотири класи польської школи. В роки війни (1943-1945) служив у піхоті. Закінчив війну у Східній Прусії. Мав багато бойових нагород. Працював у різних сферах народного господарства, був завклубом у Хочині, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною.

Семен Васильович навчався в Острозі у ветеринарній школі, у Львівському ветеринарному технікумі. В 1971 році заочно закінчив Львівський зооветеринарний інститут. Працював ветлікарем в Костопільському, Дубровицькому лісгоспах, в Дубровицькій ветлікарні (старшим епізоотологом району). Помер 13 травня 1997 року.

Батько мав два брати та дві сестри.

Найстарший його брат Адам у роки Другої світової війни в 17-літньому віці був вивезений до Німеччини, де й пропав безвісти. Очевидці казали, що він помер від запалення легень в домі німецького хазяїна, в котрого був на примусових роботах.

Окремо потрібно сказати про тітку Віру, сестру батька. Вона дуже молодою вийшла заміж за Миколу Гузіча, який загинув в перші ж дні війни. Від природи мала великі здібності до різного роду рукоділля – вишивала, в’язала, ткала, шила. Її роботами захоплювалися не лише знайомі, сусіди, земляки, а й іноземні гості. Неодноразово пропонували купити деякі її вироби, щоб вивезти за кордон, але вона кожного разу відмовлялася їх продавати, адже вкладала у рукоділля душу та любов.

ЛІНІЯ  МАТЕРІ

Прадід Поляк Іван Михайлович – родом із села Завадівка Київської області. В 1905 році прадід з усією своєю сім’єю та 10 родинами-земляками приїхав на необжиті землі пана Едварда Руліковського в село Хилін. Спочатку прадід Ірини Семенівни побудував землянку, викорчував 2 га землі для сільськогосподарських робіт, а вже пізніше збудував хату. В нього було семеро дітей. Прожив прадід 105 років.

Прабабуся Тетяна прожила 112 років. Подружжя поховане у Хочині.

Другий прадід Маєвський Андрій (Анджи) Іванович родом  з-під Варшави. Приїхав разом з паном у Висоцьк, і служив управителем панським маєтком.

У Висоцьку він познайомився з прабабусею Верес  Олександрою  Никифорівною. Вони мали шестеро дітей.

Дід по материнській лінії Поляк Мусій Іванович (1895-1991) родом із Завадівки Київської області. Одружився з Маєвською  Марією Андріївною (1894-1985). Жили у Хочині, мали четверо дітей. За словами Ірини Семенівни, дід Мусій та баба Маня (так їх називали в родині) були зразком для наслідування як в суспільному, сімейному житті, так і в особистому ставленні одне до одного: були щирими, відданими, завжди розуміли та підтримували один одного.

Мама нашої ювілярки Поляк (Бик) Леоніла Мусіївна народилася у Хочині нашого району. В 1951 році вийшла заміж за Бика Семена Васильовича, в шлюбі з яким народилося троє дітей: Валерій, Іра та  Валя.

Мама з 1965 року і до виходу на пенсію (більше 40 років) працювала старшим бухгалтером в Дубровицькій міській раді.

Ірина Семенівна Деркач (Бик) народилася 22 січня 1959 року в Удрицьку. Коли дівчинці було 9 місяців, батьки переїхали в Костопіль. Першою вчителькою нашої героїні, як і колись її мами, була Турук Галина Іванівна.

Ще в роки навчання Ірина брала активну участь в художній самодіяльності школи – співала у вокальному ансамблі та соло під супровід відомого активіста та аматора сцени Федора Івановича Кренька. Паралельно вона закінчила Дубровицьку музичну школу (клас фортепіано). Першою вчителькою тут була Валентина Іванівна Чалюк, а очолював заклад Степан Іванович Назарець.

Ірина з відзнакою закінчила повний семирічний курс музичної школи за 6 років, потім вступила на музично-теоретичний відділ Ровенського державного музичного училища.

Під час навчання виступала з капелою бандуристів під керуванням А.Ю. Грицая на телестудії «Останкіно», брала участь в урядових концертах в палаці «Україна» та в багатьох містах та селах України.

Перше місце роботи Ірини Семенівни, викладача теоретичних дисциплін – філіал Володимирецької дитячої музичної школи у селищі Нова Рафалівка.

20 листопада 1978 року сталася особиста знакова подія в житті нашої героїні. Вона виходить заміж за Віктора Васильовича Деркача з Дубровиці і молодята переїздять на постійне місце проживання у наш райцентр. Пані Ірина влаштовується тут на роботу у дитячу музичну школу (1980 рік), де й працює досі. Педагог постійно вдосконалює свою педагогічну майстерність та методику викладання. У 2009 році на обласному семінарі викладачів-теоретиків в м. Рівне був проведений відкритий урок з сольфеджіо (з учнями 2 класу). У 2010 році Ірина Семенівна видала свій підручник з сольфеджіо для учнів 1 класу, він був написаний на основі десятирічного досвіду викладання. У цьому ж році проходить презентація підручника «Основи теорії музики і сольфеджіо для учнів 1 класу ДМШ».

Ось так коротко ми розповіли сторінки біографії нашої талановитої землячки Ірини Семенівни Деркач. Погодьтеся, що цікавий і непересічний родовід у нашої героїні. Далеко не кожен з нас може похвалитися таким дослідженням свого генеологічного дерева. Про інші непересічні грані таланту Ірини Семенівни Деркач розкажемо у нашій наступній публікації.

Люба КЛІМЧУК.